про залишення позовної заяви без руху
03 травня 2022 рокум. ПолтаваСправа № 440/4264/22
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Шевяков І.С., перевіривши матеріали позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Державної установи "Крюківська виправна колонія №29" про визнання бездіяльності протиправною,
28.04.2022 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернулись до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Крюківська виправна колонія №29" , в якій просили визнати протиправною бездіяльність Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань міністерства юстиції, державна установа Крюківська виправна колонія (№29), що полягає у невиплаті грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, а саме: ОСОБА_1 - 12100,44 грн, ОСОБА_2 - 14857,06 грн, ОСОБА_3 - 13019,49 грн, ОСОБА_4 - 14204,06 грн, ОСОБА_5 - 13309,49 грн, ОСОБА_6 - 10035,16 грн.
Відповідно до пунктів 3, 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: - відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; - позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
У ході з'ясування питання, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, а також чи подана вона у визначений законодавством строк, судом встановлено наступне.
За змістом позовної заяви предметом спору є компенсація за неотримане речове майно позивачами, як колишніми працівниками органу кримінально-виконавчої служби.
Так, правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".
Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Згідно з частиною п'ятою статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку та умов виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України наказом Міністерства юстиції України від 09.02.2018 № 326/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.02.2018 за №164/31616 (був чинний в період служби позивача) затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктом 2 цієї Інструкції передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Поряд з цим, пункт 2 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (в редакції, чинній в період служби позивача), визначає, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Згідно з пунктом 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Проаналізувавши наведені законодавчі приписи суд доходить висновку, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб службовця під час несення ним служби.
Отже, речове майно не можна ототожнювати зі заробітною платою (грошовим забезпеченням) службовця кримінально-виконавчої служби.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, суд вважає, що її слід розглядати як особливий, окремий вид належних службовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок за бажанням службовця кримінально-виконавчої служби, який звільняється зі служби, видавати речове майно особистого користування, яке не було ним отримано на день звільнення, або виплачувати грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, однак не входить до складу його грошового забезпечення, право службовця на звернення стягнення за яким встановлене законодавством безстроково.
Тобто, на звернення службовця до роботодавця з позовом публічно-правового характеру про стягнення компенсації за неотримане речове майно поширюються строки звернення до суду, визначені в Кодексі адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, у спірному випадку строк звернення позивачів до суду з даним позовом обмежується місячним строком, встановленим частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Формуючи вказані висновки, суд керується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 та від 11.02.2021 у справі №240/532/20.
Згідно позовної заяви та доданих до неї документів, ОСОБА_1 звільнений 17.05.2021, ОСОБА_2 звільнений 07.09.2020, ОСОБА_3 звільнений 15.03.2020, ОСОБА_4 звільнений 10.06.2021, ОСОБА_6 звільнена 20.04.2021.
Разом з тим, до суду з цим позовом, позивачі звернулися лише 28.04.2022, що підтверджується даними штампу реєстрації вхідної кореспонденції, тобто з порушенням місячного строку для звернення до суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Таким чином, позивачами пропущено місячний строк звернення до суду з цим позовом, визначений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, та не виконано вимоги частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України в частині долучення до позову заяви про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Поряд з цим, згідно із частиною другою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частинами четвертою та п'ятою тієї ж статті встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Всупереч наведеним положенням процесуального закону представником позивачів до примірника позову для відповідача на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, додано ксерокопії документів, які не засвідчені в порядку, встановленому чинним законодавством (в тому числі, не засвідчені учасником справи своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, у разі знаходження у нього оригіналу доказу).
Таким чином, позовну заяву подано без додержання вимог статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України подання позовної заяви без додержання вимог статті 160,161 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Поряд з цим, стаття 123 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду зі заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Державної установи "Крюківська виправна колонія №29" про визнання бездіяльності протиправною залишити без руху.
Встановити позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду:
- заяв про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом з доказами поважності причин пропуску позивачами такого строку або належних документальних доказів на підтвердження факту дотримання останніми строку звернення до суду;
- доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (оригінали або засвідчені належним чином копії) для відповідача.
Роз'яснити позивачу, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.
Також роз'яснити, що процесуальні строки, встановлені судом у цьому судовому рішенні, відповідно до пункту 3 розділу VІ "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути продовжені судом за відповідною заявою учасника справи.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя І.С. Шевяков