справа № 380/20423/21
29 квітня 2022 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/20423/21 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження-
Позивач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), в якому просило скасувати постанову від 07.10.2021 про відкриття виконавчого провадження ВП № 67010829 про стягнення з Головного управління виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26.11.2018 № 466/4630/17 визнано протиправним дії Головного управління щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Зобов'язано Головне управління здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 08.04.2010 по 31.03.2017 року.
27.02.2020 вдруге, на адресу Головного управління надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 24.02.2020 ВП 61360069 щодо виконавчого листа № 466/4630/17 від 15.05.2019 про зобов'язання Головного управління здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 08.04.2010 по 31.03.2017.
Листом від 02.03.2020 Головне управління повідомило державного виконавця про виконання рішення суду у вищезазначений спосіб.
10.09.2021 надійшла вимога державного виконавця про виконання рішення суду. Однак, листом від 22.09.2021 Головне управління повідомило державного виконавця про виконання рішення суду, оскільки нараховану суму коштів ОСОБА_1 отримав у березні 2021.
08.10.2021 надійшла постанова відділу примусового виконання області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 30.09.2021 № ВП 61360069 про закінчення виконавчого провадження з підстав повного виконання рішення суду.
21.10.2021 надійшла постанова державного виконавця від 01.10.2021 № ВП 61360069 про стягнення з Головного управління 24000,00 грн., виконавчого збору та постанова про відкриття виконавчого провадження 21.10.2021 стосовно виконавчого документа від 01.10.2021 ВП № 61360069 виданого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області ЗМТУМЮ (м. Львів) про стягнення з Головного управління 24000,00 грн., виконавчого збору.
Стягнення виконавчого збору у розмірі 24000,00 грн., є наслідком закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа щодо перерахунку і виплати пенсії, що і є періодичним платежем.
Оскільки, старшим державним виконавцем при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зі стягнення з Головного управління виконавчого збору не було взято до уваги, що боржником є державний орган, а рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, тому ним безпідставно, винесено постанову від 01.10.2021 ВП № 61360069.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що спірна постанова від 07.10.2021 про відкриття виконавчого провадження ВП 67010829 про стягнення з боржника: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн. виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору у ВП 61360069 від 10.01.2021, відповідає вимогам ст. ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 12.03.2022 року відкрито спрощене провадження у справі.
Судом встановлені наступні обставини:
30.09.2021 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 61360069 щодо виконавчого листа № 466/4630/17 від 15.05.2019 про зобов'язання Головного управління здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 08.04.2010 по 31.03.2017, в якій зазначено що згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.09.2021 № 1300-5305-5/8636 боржником на виконання рішення суду здійснено нарахування компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з 08.04.2010 по 31.03.2017, що підтверджується розпорядженням від 26.04.2019 №913080175533. Також згаданим листом повідомлено, що нараховану суму виплачено стягувачу у березні 2021 року.
Вказані обставини зумовлюють закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
01.10.2021 відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП 61360069, якою вирішено стягнути з боржника: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн.
07.10.2021 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП 67010829 про стягнення з боржника: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн. виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору у ВП 61360069 від 10.01.2021.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає протиправним відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього виконавчого збору.
Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірної постанови з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Згідно із п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно із ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Надаючи правову оцінку предмету спору, суд зазначає наступне:
Законодавцем чітко встановлено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Проте, що 30.09.2021 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 61360069 щодо виконавчого листа № 466/4630/17 від 15.05.2019 про зобов'язання відповідача здійснити певні дії, сторонами у даній справі не заперечується.
Вказане виконавче провадження закінчено у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»), що також сторонами у справі не заперечується.
Як встановлено судом 01.10.2021 відповідачем винесено постанову про стягнення виконавчого збору у ВП 61360069, якою вирішено стягнути з боржника: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн., зазначена постанова згідно із ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», є рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, згадана постанова позивачем не оскаржується, доказів її скасування сторони суду не надали.
Також законодавцем встановлено, що у разі, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим же Законом.
Відповідно на думку суду спірна постанова від 07.10.2021 про відкриття виконавчого провадження ВП 67010829 про стягнення з боржника: Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області виконавчий збір у розмірі 24000,00 грн. виконавчого збору на підставі постанови про стягнення виконавчого збору у ВП 61360069 від 10.01.2021, відповідає вищевказаним вимогам Закону України «Про виконавче провадження», та не підлягає скасуванню.
Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же підстав судом враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України, судові витрати на користь позивача не присуджуються.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (79000, пл. Шашкевича, 1 м. Львів) про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5. п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 02.05.2022 року.
Суддя Гавдик З.В.