ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" квітня 2022 р. справа № 300/6821/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування припису та попередження, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П від 15.09.2021 та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П/ПВ від 15.09.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.09.2021 за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці у ФОП ОСОБА_1 складено Акт № ІФ-2427/1510/АВ, згідно якого виявлено порушення вимог законодавства про працю, а саме: "підприємець здійснила фактичний допуск працівника до роботи без належного оформленого трудових відносин", чим порушено частину 1 ст. 21 КЗпП, частину 4 ст.24 КЗпП, Постанову КМУ №413. Однак, на думку позивача висновки, викладені в акті від 15.09.2021№ ІФ-2427/1510/АВ про використання праці найманих працівників без належного оформленого трудових відносин є необґрунтованими та ґрунтуються на припущенні, оскільки ФОП ОСОБА_1 не здійснює безпосередньої господарської діяльності у магазині " ІНФОРМАЦІЯ_1 " розташованому в АДРЕСА_1 , а володільцем магазину та власником майна, яке в ньому знаходиться є ФОП ОСОБА_2 , яка користується приміщенням на підставі договору позички від 01.08.2021 з метою отримання прибутку, в зв'язку із чим ОСОБА_3 працевлаштована на ФОП ОСОБА_2 з 01.01.2021 доказом чого є повідомлення направлене до податкової інспекції. Також, пояснення ОСОБА_3 не є належним доказом використання ФОП ОСОБА_1 неоформленої праці, оскільки такі пояснення були надані під психологічним тиском інспектора з праці. Крім того, наказ та направлення не відповідають вимогам Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" зокрема у зв'язку з відсутністю зазначення підстав прийняття рішення про здійснення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 . Окрім того, позивач звернув увагу, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №640/17424/19 від 14.09.2021 скасовано Порядок №823, а тому після 14.09.2021 відповідач позбавлений права приймати будь-які акти, постанови та приписи відповідно до норм Постанови №823, навіть за умови, що акт за результатами інспектування датований до 14.09.2021. Повноваження посадових осіб щодо винесення таких постанов та приписів скасовано разом з Постановою №823. В зв'язку із наведеним позивач вважає, що припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П від 15.09.2021 та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П/ПВ від 15.09.2021 підлягають скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.12.2021 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив, вказавши, що згідно з наданим поясненням встановлено, що ОСОБА_3 працює у магазині протягом одного місяця, за встановленим графіком роботи з 08 год. 30 хв. до 18 год. 00 хв., з її слів, трудовий договір з нею не укладено. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 здійснила фактичний допуск працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин, чим порушено вимоги частини першої статті 21, частини 4 статті 24 КЗпП України та Порядку повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413. Покликання позивача, що Управлінням Держпраці не дотримано вимоги Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є безпідставним, оскільки виходячи з положень пункту 1 Порядку № 823, саме він визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин. Щодо невідповідності направлення на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) від 14.09.2021 № 15-10/6126 вимогам, що встановлені законодавством, то всі необхідні обов'язкові реквізити в направленні Управлінням Держпраці зазначено, а тому підстав для визнання його протиправним та скасування немає. Крім того, 14.09.2021 є днем, коли постанова Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 640/17424/19 набрала законної сили, а тому з врахуванням частини 1 статті 120 КАС України, перебіг строку щодо визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2021 № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» починається з 15.09.2021. Крім того, тверджень позивача, що починаючи з 01.09.2021 ОСОБА_3 прийнята на роботу ФОП ОСОБА_2 то із наданого до суду документу неможливо встановити відомості про те, коли ФОП ОСОБА_2 було сформоване дане повідомлення, а також те, коли таке повідомлення надіслано до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області. Щодо вимоги позивача про відшкодування на її користь витрат на професійну правничу допомогу в сумі 23400,00 грн зазначено, що понесення таких витрат не відбулося, оскільки на підтвердження не додано копію платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, який свідчив про реальну сплату зазначеної суми коштів. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
06.12.2021 сторона позивача скористалася правом на подання відповіді на відзив, у якій вказала, що рішення керівника про проведення інспекційного відвідування прийнято з метою виконання окремого доручення т.в.о. Голови Державної служби України з питань праці від 24.06.2021 № Д-223/1/4.1-21, відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку №823, однак вказане доручення не є самостійною підставою для проведення інспекційного відвідування, а стосується суто посилення виконавчої дисципліни посадових осіб органів Держпраці та має інформаційний характер, а тому при прийнятті наказу про проведення інспекційного відвідування № 1047-Д від 13.09.2021 відповідач, вийшов за межі своїх повноважень. Крім того, відповідачем не вірно зроблений висновок про те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 по справі № 640/17424/19, якою визнана нечинною постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.21р. № 823 набрала законної сили 15.09.2021. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання окремого доручення Т.в.о. Голови Державної служби України з питань праці від 24.06.2021 № Д-223/1/4.1-21 (а.с.66), 13.09.2021 Управління Держпраці в Івано-Франківській області прийняло наказ № 1047-Д (а.с.67) Про проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1
14.09.2021 відповідач видав інспекторам праці головним державним інспекторам відділу з питань трудових відносин та зайнятості Управління Держпраці в Івано-Франківській області направлення № 15-10/6126 для проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог законодавства про працю. Юридична адреса суб'єкта господарювання: АДРЕСА_2 , фактична адреса суб'єкта господарювання: АДРЕСА_1 , магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " . Термін дії направлення з 14.09.2021 по 15.09.2021. Вказане направлення вручено особисто ФОП ОСОБА_1 15.09.2021, що підтверджується підписом позивача (а.с.68).
За результатами зазначеного інспекційного відвідування позивача представниками Управління Держпраці в Івано-Франківській області 15.09.2021 складено акт №ІФ-2427/1510/АВ, який, в останній день інспекційного відвідування підписано ФОП ОСОБА_1 без заперечень чи будь яких пояснень з приводу виявленого у неї порушення законодавства про працю (а.с.69-71).
Згідно наведеного акту інспекційного відвідування від 15.09.2021 № ІФ-2427/1510/АВ встановлено такі порушення: частини 1 статті 21 та частини 4 статті 24 КЗпП України здійснено фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядження власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань, забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року № 413. Так, 14.09.2021 року під час проведення інспекційного відвідування за фактичною адресою здійснення позивачем підприємницької діяльності, а саме: АДРЕСА_1 " виявлено, що на робочому місці знаходилася продавець-консультант ОСОБА_3 . Згідно з наданим поясненням встановлено, що ОСОБА_3 працює у магазині протягом одного місяця, за встановленим графіком роботи з 08 год. 30 хв. до 18 год. 00 хв. З її слів, трудовий договір з нею не укладено.
На підставі Акта від 15.09.2021 № ІФ-2427/1510/АВ позивачу внесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю, яким її зобов'язано забезпечити додержання норм законодавства про працю (а.с.75).
Також, ФОП ОСОБА_1 видано попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю від 15.09.2021 року № ІФ 2427/1510/АВ/П/ПВ (а.с.79).
Крім того, за порушення вимог законодавства про працю відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення від 15.09.2021 року № ІФ- 2427/1510/АВ/П/ПТ, відповідальність за яке передбачено частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.77-78).
20.09.2021 відповідач листом № 04-02/15-10/6280 направив справу про адміністративне правопорушення відносно фізичної ФОП ОСОБА_1 до Снятинського районного суду Івано-Франківської області (а.с.80).
Листом від 21.09.2021 року № 05-07/15-10/6311, Управління Держпраці в Івано-Франківській області повідомило позивача про дату одержання уповноваженою особою матеріалів інспекційного відвідування. Крім того, ФОП ОСОБА_1 повідомлено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу, передбаченого частиною другою статті 265 КЗпП України. Зазначений лист направлено на поштову адресу місця проживання позивача 23.09.2021, відправлення № 7601869791058 (а.с.82-83).
Згідно листа від 27.10.2021 № 05-07/15-10/7131, Управління Держпраці в Івано-Франківській області, повідомило позивача за відсутності підстав для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, в зв'язку тим, що порушення законодавства про працю, виявлене у ФОП ОСОБА_1 вперше - до неї застосоване попередження (а.с.85).
Позивач, вважаючи протиправними припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П від 15.09.2021 та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П/ПВ від 15.09.2021, звернувся в суд за захистом порушених прав із вимогою про їх скасування.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 43 Основного Закону, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» №877від 05.04.2007 (надалі по тексту також - Закон №877-V).
Відповідно до статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) це - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
За правилами частини 5 статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині 5 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин дванадцятої - чотирнадцятої статті 4, частини одинадцятої статті 4-1, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої, шостої та десятої статті 7, статей 9, 10, 12, 19, 20, 21 цього Закону (частина шоста статті 2 Закону №877-V).
Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (стаття 3 Закону №877-V).
Згідно з приписами частини 4 статті 4 Закону №877-V, виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).
У свою чергу, частиною 1 статті 259 Кодексу законів про працю України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015 (далі - Положення №96), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення.
Держпраці відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (підпункт 6 пункту 4 Положення №96).
За пунктом 7 Положення №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 11.02.2015 визначено, що територіальним органом Держпраці на території Івано-Франківської області є Управління Держпраці в Івано-Франківській області.
Відповідно до зазначених норм, Управлінню Держпраці в Івано-Франківській області делеговано повноваження щодо здійснення на території Рівненської області державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
При вирішенні даного спору суд вважає за необхідне дослідити кожний аргументи позивача окремо у його співвідношенні до змісту заперечення відповідача, та виходячи із фактичних обставин справи, підтверджених належними доказами.
21.08.2019 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №823, якою затвердив, зокрема, Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок №823).
Відповідно до абзацу другого пункту 1 Порядку №823 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/17424/19), заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку.
Згідно з пунктом 2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у разі проведення територіальними органами Держпраці заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин у формі інспекційних відвідувань, такі заходи здійснювалися відповідно до вимог Закону №877-V, однак з урахуванням спеціальних норм Порядку №823 (до набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/17424/19).
При цьому, суд зазначає, що первинній правовій оцінці підлягають доводи сторін щодо дотримання відповідачем порядку та підстав проведення позапланового заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування позивача.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 7 Закону №877-V, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові і засвідчується печаткою.
Пунктом 5 Порядку №823 визначено, що підставами для здійснення інспекційних відвідувань є: 1) звернення працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) рішення суду; 5) повідомлення посадових осіб органів державного нагляду (контролю), правоохоронних органів про виявлені в ході виконання ними повноважень ознак порушення законодавства про працю щодо неоформлення та/або порушення порядку оформлення трудових відносин; 6) інформація: ДПС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені в ході здійснення повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом, як суб'єкта господарювання; Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, в яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, в яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилася на 20 і більше відсотків; фізичних осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, в яких 30 і більше відсотків фізичних осіб працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців із чисельністю 20 і більше працівників, в яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників; 7) інформація профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлені у ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю; 8) доручення Прем'єр-міністра України; 9) звернення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 10) запит народного депутата України; 11) невиконання вимог припису інспектора праці.
Суд зазначає, що підставою для проведення перевірки позивача стали наказ від 13.09.2021 № 1047-Д та направлення від 14.09.2021 року № 15-10/6126.
При цьому, як встановлено судом, підставами для видачі наказу про проведення інспекційного відвідування позивача слугували, зокрема, підпункт 3 пункту 5 Порядку №823 та окреме доручення т.в.о. Голови Державної служби України з питань праці від 24.06.2021 року № Д-223/1/4.1-21.
Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 6 Закону №877-V, перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи територіального органу державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб територіального органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом.
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів сторони позивача щодо відсутності підстав для проведення відповідачем позапланового заходу державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 .
Абзацом 1 пункту 1 Порядку №823 передбачено, що цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України №1985-IV від 08.09.2004, Конвенцією Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України №1986-IV від 08.09.2004, та Законом №877-V.
Суд зауважує, що посилання на відповідні міжнародні нормативно-правові акти наведено також у преамбулі наказу відповідача від 13.09.2021 року № 1047-Д.
При цьому, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Оцінюючи наведені вище правові положення, суд погоджується з аргументами сторони відповідача, що правовою підставою для проведення контролюючими органами заходів державного контролю з питань праці є також Конвенція Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікована Законом України №1985-IV від 08.09.2004.
Так, згідно з нормами статті 12 Конвенції №81, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право:
a) безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції;
b) проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції;
c) здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.
У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов'язків.
Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм (стаття 16 Конвенції №81).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що визначена відповідачем форма позапланового заходу державного контролю, а саме інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , є обґрунтованою та відповідала вимогам чинного на час проведення такого заходу законодавства, а відтак, наведені стороною позивача доводи щодо протиправності таких дій є безпідстаними.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень сторони позивача, що направлення на проведення інспекційного відвідування не відповідає вимогам, що встановлені законодавством, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону №877-V у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб'єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім'я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення).
Суд звертає увагу, що видане відповідачем направлення від 14.09.2021 року № 15-10/6126, містило вищевказані обов'язкові дані та у ньому було зазначено підставу проведення перевірки, предмет перевірки - додержання законодавства.
А що стосується копії направлення на проведення інспекційного відвідування, то така була отримана позивачем разом з Актом інспекційного відвідування, що стороною позивача також не заперечується.
При цьому, суд звертає увагу на те, що фактичний допуск суб'єктом господарювання посадових осіб контролюючого органу до проведення заходу державного контролю, в тому числі шляхом надання документів, необхідних для здійснення перевірки, свідчить про дотримання посадовими особами такого органу встановлених законодавством вимог до порядку призначення та/або здійснення відповідного заходу контролю та певним чином нівелює правові наслідки допущених процедурних порушень (у разі їх наявності).
Позивач у ході проведення інспекторами праці перевірки не скористався встановленим Законом №877-V правом недопуску посадових осіб відповідача до здійснення заходів державного нагляду (контролю), а тому, суд вважає, що відповідачем дотримано порядку проведення інспекційного відвідування позивача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області дотримано порядку проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 в частині надання суб'єкту господарювання копії направлення на здійснення вказаного заходу державного нагляду (контролю).
Щодо порушень встановлених під час інспекційного відвідування, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
В ході проведення інспекційного відвідування факту допуску позивачем працівника до роботи без укладення з ним трудового договору, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що твердження ФОП ОСОБА_1 про те, що громадянка ОСОБА_3 , працевлаштована у іншої фізичної особи-підприємця, а саме ОСОБА_2 , що підтверджується копією повідомлення про прийняття працівника на роботу, відповідно до якого починаючи з 01.09.2021 ОСОБА_3 прийнята на роботу ФОП ОСОБА_2 , є безпідставними, оскільки згідно листа ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 15.12.2021, ФОП ОСОБА_2 повідомлення про прийняття працівника ОСОБА_3 на роботу подано 24.09.2021, тобто після проведення перевірки.
Таким чином, позивачем не надано докази, що чітко та беззаперечно вказують на відсутність порушення законодавства про працю.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.
Однак, рішенням Окружний адміністративний суд м. Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19 постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю" визнано протиправною та нечинною. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі №640/17424/19 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.04.2021 було залишено без змін.
Згідно з частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Таким чином, з 14.09.2021 постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 втратила чинність, а відтак з цієї дати, приписи Порядку №823 не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
Як слідує з акту Акта від 15.09.2021 № ІФ-2427/1510/АВ, який став підставою для винесення оскаржуваного припису та попередження, припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П від 15.09.2021 та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П/ПВ від 15.09.2021, Управління Держпраці в Івано-Франківській області посилається на положення Порядку №823, який на час проведення контрольного заходу втратив чинність.
Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04), зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Таким чином, проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування та прийняття оскаржуваних припису та попередження, мало місце поза межами правового регулювання, що є достатньою і самостійною підставою для визнання протиправними та скасування рішень контролюючого органу, прийняті за наслідками такого відвідування.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку, що припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П від 15.09.2021 та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П/ПВ від 15.09.2021 є протиправними та підлягають скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 4540,00 грн згідно квитанції №51522 від 03.11.2021 (а.с.1).
В свою чергу, у відповідності до пункту 1 частини 3статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що представник позивача в адміністративному позові вказав про необхідність стягнення із відповідача понесених витрат на правову допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
За змістом пункту 1 частини 3статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, поряд з іншим, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Окрім зазначеного, частиною 4статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи(частина 5ст. 134 КАС України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 23400,00 грн, позивач долучив:
- ордер на надання правової допомоги від 02.11.2021 серія ВА №10219909 (а.с.12);
- копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КР №000529 виданого 31.07.2020 (а.с.30);
- договір про надання правничої допомоги від 16.09.2021, укладений між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом Манзюк Т. Ю. (а.с.36-39);
- замовлення на надання правової допомоги від 16.09.2020 (а.с.40);
- акт про надання професійної правової допомоги від 25.10.2021 (а.с.41);
- розрахункова квитанція №764934 від 02.11.2021 про сплату позивачем 23400,00 грн (а.с.42).
Відтак, позивачем надані належні документи про понесення останнім витрат на правничу допомогу в розмірі 23400,00 грн, що дає підстави для вирішення судом питання необхідності відшкодування таких витрат.
При цьому відповідач у відзиві на позов заперечив проти задоволення прохання позивача щодо стягнення на його користь витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги в сумі 23400,00 грн, у зв'язку із тим, що понесення таких витрат не відбулося, оскільки на підтвердження не додано копію платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документу, який свідчив про реальну сплату зазначеної суми коштів.
Надаючи оцінку таким доводам відповідача суд зазначає наступне.
Суд із такою позицією відповідача не погоджується та зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 16 квітня 2020 року по справі №727/4597/19, законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Так, верховний Суд виснував, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Також колегія суддів Верховного Суду зазначила, що статтею 134 КАС України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснених витрат на оплату послуг адвоката.
Однак, суд зазначає, що за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI(далі Закон №5076-VI).
Згідно з положеннями статті 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Однак, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні «Лавентс проти Латвії» (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В зв'язку із вищенаведеним, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 23400,00 грн, є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.
Відтак, беручи до уваги принцип співмірності, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин Верховного Суду, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті139 КАС України, суд вважає, що пропорційними, співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 4500,00 грн.
Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 4500,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати припис Управління Держпраці в Івано-Франківській області про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П від 15.09.2021.
Визнати протиправним та скасувати попередження Управління Держпраці в Івано-Франківській області про відповідальність за порушення законодавства про працю № ІФ-2427/1510/АВ/П/ПВ від 15.09.2021.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 4540,00 (чотири тисячі п'ятсот сорок) гривень.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 );
Відповідач - Управління Держпраці в Івано-Франківській області Державної служби України з питань праці (код ЄДРПОУ 39784625, вул. Незалежності, 67, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Микитин Н.М.