Справа № 127/17966/20
Провадження № 22-ц/801/268/2022
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Копаничук С. Г.
21 квітня 2022 рокуСправа № 127/17966/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого: Копаничук С.Г.
Суддів: Оніщука В.В.,Денишенко Т.О.,
за участю секретаря Олійник Г.Є. ,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.01.2022 року, повний текст якого складений 02.12.2021 року, постановленого у приміщенні того ж суду під головуванням судді Федчишена С.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
18.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що в період з 09.09.19 - 20.09.2019 року перебувала з відповідачем у королівстві Нідерланди, де 4000 тисячі євро придбала автомобіль «Вольво», 2009 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .Вказаний автомобіль по приїзду до України вона розмитнила та поставила на облік, д.н.з. НОМЕР_2 і являється його власником . На початку грудня 2019 року ОСОБА_2 запропонував продати автомобіль за 10 000 тисяч доларів США, на що вона погодилась і передала відповідачу автомобіль разом з реєстраційним посвідченням. Посилаючись на те , що ОСОБА_2 автомобіль не продав і на її вимогу не повернув ,а на її звернення правоохоронні органи відповіли, що склад кримінального правопорушення в діях відповідача відсутній, просить витребувати від ОСОБА_2 зазначений автомобіль .
Ухвалою Вінницького міського суду від 01.09.2020 року було забезпечено позов шляхом накладення арешту на вказаний автомобіль.
Ухвалою Вінницького міського суду від 26.01.2021року до участі в справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_3 , у якої 08.09.2021року представник позивача просив витребувати вказаний автомобіль на користь позивача .
Рішенням Вінницького міського суду від 30.11.2021 року позов задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_3 належний ОСОБА_1 на праві власності автомобіль марки «Вольво», модель S40, тип: седан - В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 . Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2262,85грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволені позовних вимог до ОСОБА_2 - відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права ,просила рішення суду скасувати ,а в справі ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до відповідачів відмовити. Зазначила, що вона 02.12.2020 року придбала вказаний автомобіль, що підтверджується обліковою карткою реєстрації № НОМЕР_4 від 02.12.2020 року і відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 являється його власником. Посилаючись на зазначені обставини і на ст.204 ЦК щодо презумпції правочину, вважає .що рішення про витребування зазначеного автомобіля у неї ,як у власника і добросовісного набувача ,не відповідає вимогам закону.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги ,позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції . Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, заявлених позовних вимог та підстав позову ,суд апеляційної інстанції вважає що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду в оскаржуваній частині таким вимогам закону не відповідає.
Суд встановив, що ОСОБА_1 згідно свідоцтва про реєстрацію автомобіля з 02.10.2019 року є власником автомобілю марки «Вольво», модель S40, тип: седан - В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_3 . ОСОБА_2 запропонував їй долпомогу у продажу автомобіля, однак ні кошти, ні автомобіль не повернув. Згідно облікової картки № НОМЕР_6 від 02.12.2020 року вказаний автомобіль перереєстрований на ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги в частині вимог до ОСОБА_3 суд виходив із того ,що автомобілем ,який на праві власності належить ОСОБА_1 , володіє і користується , без достатніх правових підстав ОСОБА_3 , чим порушує права позивача, що підлягають захисту.
З таким висновком суду у контексті доводів апеляційної скарги погодитись не можна.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини сторін у спорі виникли із захисту прав власника ,а саме неволодіючого власника щодо свого майна.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 321 ЦК України).
Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).
Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред'являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.
Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.
Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.
Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача необхідно урахувати всі умови, передбачені статтею 388 ЦК України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, повинно бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер і спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем немає договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
Зазначений правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17 та від 10.10.2018 у справі №916/759/16.
Постановляючи рішення у справі , суд вказаного не врахував і невірно встановив обставини у справі щодо визначення власника автомобіля.
Правовий режим автомобіля ,як майна ,його набуття та користування має встановлені законом особливості. Зокрема, правове регулювання відносин, пов'язаних з набуттям у власність та реєстрацією транспортних засобів, здійснюється з урахуванням спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМ України № 1388 від 7 вересня 1998 року (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), які визначають особливості державної реєстрації, перереєстрації та обліку автомобілів, видачі реєстраційних документів і номерних знаків. Цей Порядок є обов'язковим для всіх юридичних та фізичних
осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають державним стандартам, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється ( п.п.6-7 Порядку)
Із документів ,наданих територіальним сервісним центром МВС №0541 та відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів , вбачається ,що автомобіль марки «Вольво», 2009 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , 03.07.2020 року власницею ОСОБА_1 був переданий ФОП ОСОБА_4 за договором комісії №4253 від 03.07.2020 року і цього ж дня був проданий ТОВ «VI Траксервіс» в особі ОСОБА_2 ,а 04.07.2020 року перереєстрований на товариство . (а.с.68,83-100)
В подальшому ,як вбачається з особової картки , автомобіль за договором від 02.12.2020 року був проданий і перерєстрований на власника ОСОБА_3 (а.с.101)
Таким чином , позивач ,віддавши 03.07.2020 року спірний автомобіль на комісію, 18.08.2020 року заявила позовні вимоги про витребування вказаного автомобіля до уповноваженої особи власника - ОСОБА_2 .
Дізнавшись ,що власником спірного автомобіля з 02.12.2020 року стала ОСОБА_3 , 08.09.2021 року представник позивача подав до суду заяву ,якою просив витребувати вказаний автомобіль у ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів про недотримання відповідачами вимог вищевказаних нормативних документів і ,як наслідок , не набуття ними права власності, суду не надано. Також не надано суду належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів того, що на час ухвалення судом рішення спору вищенаведені правочини комісії і купівлі - продажу визнані недійсними .
Не заявляла позивач разом із вимогами про витребування майна і вимоги щодо визнання за нею відповідно до ст.392 ЦК права власності на спірний автомобіль ,що ,як вбачається, не визнається іншими особами.
Зважаючи на такі обставини , дійти висновку на час ухвалення судом рішення про наявність у позивача права власності на витребуване майно , відсутні підстави, що в свою чергу виключає застосування механізму захисту її прав .
З викладених вище підстав посилання суду на наявність у позивача суб'єктивного права власності на спірне майно, що дає підстави для витребування спірного автомобіля у ОСОБА_3 , є хибними та свідчить про порушення судом норм матеріального права.
Оскільки вимоги ОСОБА_1 про витребування на її користь спірного майна з володіння відповідача є похідними від наявності у позивача права власності на це майно, якого у позивача на час розгляду справи згідно законодавства немає, то відповідно вимоги про витребування майна також не підлягають до задоволення.
Виходячи з викладеного, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду не можна визнати законним та обгрунтованим .
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вимог до ОСОБА_3 не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права ,а тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст.374.376,382-384 ЦПК України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30.01.2022 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 ,- скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,- відмовити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 3394,27 грн. у відшкодування витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий : С.Г. Копаничук
Судді: Т.О. Денишенко
В.В. Оніщук