Справа № 604/1206/21
Провадження № 2/604/78/22
19 квітня 2022 року сел. Підволочиськ
Підволочиський районний суду Тернопільської області
в складі:
головуючого судді - Сташківа Н.Б.
за участі
секретаря судового засідання: - Стадніцької З.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Підволочиськ в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
Позивач, від імені та в інтересах якої діє представник - адвокат Щербатюк О.Д., звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням в АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача посилається на те, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Підволочиською держнотконторою 11 квітня 1990 року за № 175, належить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за зазначеною адресою, проте з 2006 року і по даний час в житловому будинку не проживає без поважних причин, не сплачує комунальні платежі, участі в утриманні житла участі не бере, особистих речей в квартирі не має, перешкод в користуванні жилим приміщенням відповідачу не чинили, жодної угоди та будь-якої іншої домовленості про порядок користування житлом між сторонами не було. Відповідач проживає в Польщі, а відтак знятися з реєстрації не має можливості. Реєстрація ОСОБА_2 у житловому приміщенні, належному позивачу, порушує її право на вільне розпорядження у користування майном, додаткового покладає на неї обов'язок щодо сплати надлишкових житлово-комунальних послуг. З метою захисту належних прав та інтересів позивача - просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 08 грудня 2021 року по даній справі відкрито спрощене провадження з повідомленням сторін та відповідачам надано строк, що не перевищує 15 днів з дня отримання копії вказаної ухвали, для подання відзиву на позов.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує.
Відповідач відзив на позов на надав, в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про день слухання справи в суді, причини його неявки суду не відомі, а тому у відповідності до ст.281 ЦПК України, слід ухвалити заочне рішення по справі.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення за правилами спрощеного позовного провадження, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку, передбаченому ст.ст. 247,179 ЦПК України, виходячи з наступного.
У відповідності до реєстраційного посвідчення, виданого Тернопільським обласним об'єднаним бюро технічної інвентаризації 03 травня 1990 року житловий будинок з надвірними побудовами АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1 на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу посвідченого Підволочиською держнотконторою 11квітня 1990 року за реєстром № 175, та записано в реєстрову книгу за № 963.
З будинкової книги для прописки громадян убачається, що в житловому будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно актів обстеження умов проживання від 25 січня 2016 року, 22 листопада 2018 року, 02 грудня 2019 року, 14 вересня 2021 року син ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте із 2006 року за даною адресою не проживає, перебуває за межами країни - в Польщі. ОСОБА_1 пенсіонер, інших доходів не має, хворіє, кошти витрачає на лікування та на оплату комунальних послуг.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
За змістом ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У ч.1 ст.16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Усунення перешкод власник може вимагати навіть тоді, коли ці перешкоди не пов'язані з позбавленням його володінням майном.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (ст. 396 ЦК України).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття особи з реєстрації місця проживання здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 16.01.2019 в справі № 243/7004/17-ц.
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 17.10.2018 у справі № 521/17805/16-ц, відповідно до якої згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Норма статті 391 ЦК України не передбачає можливості визнавати особу такою, що втратила право на житлову площу.
Також Верховний Суд роз'яснив, що за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.
У випадку визнання судом поважності таких строків не проживання, суд відмовляє у задоволені позову.
До поважної причини відносяться: призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі; тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; поміщення дитини (дітей) на виховання в дитячий заклад, до родичів, опікуна чи піклувальника - протягом усього часу їх перебування в цьому закладі, у родичів, опікуна чи піклувальника, якщо в будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; виїзд в зв'язку з виконанням обов'язків опікуна (піклувальника) - протягом усього часу виконання цих обов'язків; влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 4 статті 31 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6ст. 81 ЦПК України). Відповідно до частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З наведених норм процесуального закону вбачається, що сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними побудовами АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є сином заявника, зареєстрований разом із матір'ю, однак відсутній у належному їй житловому приміщенні понад встановлені законом строки, участі в утриманні будинку не бере, в добровільному порядку знятися з реєстрації не має можливості у зв'язку із проживанням у Республіка Польща, між сторонами не було домовленості щодо збереження житлового приміщення за відповідачем.
За вказаних обставин, суд, повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи та докази наявні у справі, приходить до обґрунтованого висновку про необхідність задоволити позов шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком з надвірними побудовами АДРЕСА_1 .
Керуючись ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 319, 405 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2,4,5,7,9,10,77,79,80,89,211,247, 263, 265, 265, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , адреса реєстрації АДРЕСА_1 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - житловим будинком з надвірними побудовами АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя - підпис
Згідно з оригіналом:
Суддя Підволочиського районного суду
Тернопільської області Н.Б.Сташків