Справа № 591/8651/21
Провадження № 2/591/946/22
15 лютого 2022 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сумського державного університету
про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумського державного університету і свої позовні вимоги мотивує тим, що він є доцентом кафедри «Прикладна гідроаеромеханіка» Сумського державного університету. 12.10.2021 року наказом відповідача було попереджено працівників про обв'язковість з 04.11.2021 року наявності щеплення відповідної категорії осіб від респіраторної хвороби COVID-19 та їх відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у випадку не проходження у зазначений термін. Наказом від 23.11.2021 року його було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. З даним наказом не згоден. В обґрунтування позову зазначив, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право його на працю, гарантоване Конституцією України, при цьому суперечить приписам статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а тому просит суд визнати незаконним та скасувати Наказ №2394-ІІ Від 23.11.2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, які ухиляються або відмовляються від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19», виданий Сумським державним університетом відповідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи та стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 , його представник адвокат Мазурова К.Д. в судовому засіданні позов підтримали повністю, просять суд його задоволити з підстав зазначених у позові.
Представник відповідача Сумького державного університету в судовому засіданні проти позову заперечував і пояснив суду, що наказ про відсторонення від роботи працівників, які ухиляються або відмовляються від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, виданий Сумським державним університетом відповідно до вимог діючого законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову, просить суд в позові відмовити.
06.12.2021 року ухвалою Зарічного районного суду м. Суми відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання на 26.01.2022 року. Цією ж ухвалою запропоновано учасникам справи подати до суду процесуальні заяви по суті справі (відзив на позовну заяву, відповідь на відзив і заперечення). 26.01.2022 року оголошено перерву до 28.01.2022 року. 28.01.2022 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 07.02.2022 року. Розгляд справи відкладався з різних причин.
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного:
Судом при розгляді справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є доцентом кафедри «Прикладна гідроаеромеханіка» Сумського державного університету.
12.10.2021 року наказом відповідача було попереджено працівників про обв'язковість з 04.11.2021 року наявності щеплення відповідної категорії осіб від респіраторної хвороби COVID-19 та їх відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у випадку не проходження у зазначений термін.
Наказом від 23.11.2021 року позивача ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
Відповідно до статті 1 Конституції України (далі - Конституція) Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Статтею 43 Конституції кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1). Статтею 21 КЗпП України (далі Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров'я.
Статтею 46 Кодексу встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Отже, статтею 12 Закону до обов'язкових віднесено щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 Закону не є обов'язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.
Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.
Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року № 2153 (далі Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.
За статтею 64 Конституції конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією.
Зокрема, пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.
За таких обставин, вимоги позивача про визнання незаконним і скасування наказу відповідача від 23.11.2021 №2394-ІІ про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, а також про зобов'язання відповідача виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, отже з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір в розмірі 1816 грн. та на користь позивача необхідно стягнути з відповідача судовий збір в сумі 908 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11-13, 76-81, 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Сумського державного університету ( м. Суми, вул.Р.Корсакова,буд.2, код ЄДРПОУ 05408289)
про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати - задоволити частково.
Визнати незаконним і скасувати наказ №2394-ІІ від 23 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи працівників, які ухиляються або відмовляються від щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19” в частині відовідно до якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи.
Зобов'язати Сумський державний університет ( м. Суми, вул.Р.Корсакова,буд.2, код ЄДРПОУ 05408289) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 23 листопада 2021 року №2394-ІІ.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з Сумського державного університету ( м. Суми, вул.Р.Корсакова,буд.2, код ЄДРПОУ 05408289) на користь ОСОБА_1 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) - 908 грн. в рахунок відшкодування судового збору.
Стягнути з Сумського державного університету ( м. Суми, вул. Р.Корсакова,буд.2, код ЄДРПОУ 05408289) на користь держави 1816 грн. судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 03 травня 2022 року.
СУДДЯ КЛИМЕНКО А.Я.