Справа № 464/575/22
пр.№ 2/464/710/22
02.05.2022 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
суддя Тімченко О.В.
справа № 464/575/22
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
вимоги: стягнення заборгованості за договором позики
Обставини справи
Позивач звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача 307 163,68 грн, з яких: 289 879 грн - основного боргу згідно з договором позики, 2882,90 грн - 3 % річних, 6717,78 грн - інфляційних нарахувань, 7684,00 грн - процентів, покликаючись на невиконання останнім взятих на себе зобов'язань.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.
Ухвалою суду від 09 березня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Проти такого порядку розгляду справи заперечень не поступило.
Відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення направлено ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою з додатками за зареєстрованим місцем проживання. У зв'язку із проставленням у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» відповідач у порядку п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України вважається таким, якому вручено судове рішення.
Відзив на позов відповідачем не подано та жодних клопотань не заявлено.
Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Мотиви та висновки суду
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).
За умовами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За своєю правовою природою розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання від кредитора певної грошової суми або речей та зобов'язання їх повернути. У розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості позики з обов'язком наступного повернення. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Саме такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 346/3978/15, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, від 18 січня 2021 року у справі № 370/1170/20.
Згідно із письмовою розпискою, наявною у матеріалах справи, відповідач позичив у позивача суму у розмірі 10 000 доларів США на термін 3 місяці, до 30 вересня 2021 року. Зазначено паспорті дані сторін, дата - 30 червня 2021 року та підпис відповідача.
Дослідивши наведену розписку суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вона є підтвердженням укладення між сторонами договору позики, оскільки засвідчує боргове зобов'язання відповідача, містить дату та умови отримання грошових коштів позичальником у борг та зобов'язанням повернути їх у визначений у розписці строк.
У ст.204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 висловлено правову позицію, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У даному випадку суд ураховує презумпцію правомірності правочину, адже відомості про змінення, скасування та визнання його недійсним в судовому порядку відсутні.
У відповідності до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк, а за умовами ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Виходячи із приписів ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З урахуванням взятих на себе відповідачем зобов'язань за договором позики, настання дати повернення суми позики та відсутність доказів повернення позики в повному обсязі відповідно до умов договору та вимог ст.545 ЦК України, суд дійшов висновку про підставність вимог позивача про стягнення з відповідача боргу у розмірі 10 000 доларів США, що становить на час подання позову 289 879 грн. Право заявляти повернення суми позики в національній валюті з урахуванням курсу НБУ ґрунтується на принципі диспозитивності цивільного судочинства, визначеній ст.13 ЦПК України.
Розглядаючи вимоги про стягнення суми процентів та інфляційних нарахувань, суд ураховує наступне.
У ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу - ч.1 ст.1050 ЦК України.
За умовами ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Викладене вище свідчить, що по спливу строку позики позикодавець втратив нараховувати відсотки за ст.1048 ЦК України, він має право здійснювати нарахування відсотків за правомірне користування чужими грошовими коштами згідно із ч.2 ст.625 ЦК України. Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (ст.1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст.625 ЦК України). Одночасне застосування наведених норм виключається.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, від 27 липня 2021 року у справі № 910/18943/20, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17.
Оскільки заявлено вимоги про стягнення 7684 грн грн процентів за користування позикою у порядку ч.1 ст.1048 ЦК України після спливу строку позики, а тому такі є безпідставними.
Правова позиція щодо можливості виконання договірних зобов'язань за договором позики щодо 3% річних, що має компенсаційний характер, в іноземній валюті викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Згідно з розрахунком позивача 3% річних за договором позики за період з 01 жовтня 2021 року по 29 січня 2022 року становить 2882,90 грн. Відповідачем указаний розрахунок не заперечено та не спростовано, а тому такий береться до уваги.
За позицією Верховного Суду, викладену у постановах від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18, за змістом ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
Оскільки сторонами визначено грошове зобов'язання за договором позики виключно в іноземній валюті, а тому вимоги стягнення інфляційних нарахувань є безпідставними.
Законодавчі положення та обставини справи свідчать, що заявлені вимоги позивача про стягнення суми боргу за договором позики є частково підставними - 289 879 грн основного боргу та 2882,90 грн - 3% річних. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
У матеріалах справи відсутні відомості, що б спростовували даний висновок суду, який узгоджується із такими засадами цивільного судочинства як свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).
Судові витрати
У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 289 879 грн - основного боргу згідно з договором позики та 2882,90 грн - 3 % річних, а всього 292 761,90 грн.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на 2927,58 грн судового збору.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.
Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2
Повне судове рішення складено 02 травня 2022 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя Олена ТІМЧЕНКО