Справа № 177/1879/21
Провадження № 2/177/265/22
Іменем України
03 травня 2022 року
Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Березюк М. В.
за участі: секретаря Ференц Я. З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання права власності, -
Представник позивача - адвокат Плешакова О.Г. звернулася до суду з позовом в інтересах позивача. Уточнивши позовні вимоги представник просила суд, визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з житлового будинку А-1, загальною площею 139,5 кв.м., житловою площею 64,7 кв.м., з господарчими прибудовами: сарай «Б», паркан №1, № 2, хвіртка № 3, ворота № 4, замощення «І».
В обґрунтування позову вказували, що у період часу з 04.08.1987 по 27.03.1992, позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Фактичні шлюбні відносини вони припинили ще 27.05.1991 року, але шлюб розірвано між ними рішенням суду від 27.03.1992.
04.02.1992 року ОСОБА_1 придбано будинок АДРЕСА_1 , вартість якого на даний час складає 232686 грн.
Будинок придбано нею одноособово, за власні кошти, у період коли їх з чоловіком шлюбні відносини були фактично припинені, тобто будинок є її особистою приватною власністю.
З часу розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , вона його не бачила та не спілкувалася.
Близько 5 років тому, позивач довідалася, що її колишній чоловік помер. Він родичів не мав, вів аморальний спосіб життя та жодного майна не мав, спадкова справа після його смерті не відкривалася.
Наразі позивач має намір відчужити будинок, у зв'язку з чим звернулася до нотаріуса для отримання консультації щодо порядку укладення договору купівлі-продажу будинку, де їй повідомили про необхідність отримання згоди іншого з подружжя, оскільки будинок юридично придбано в період шлюбу з ОСОБА_2 . Вказана обставина позивачем заперечується з вищевказаних підстав, будинок вона вважає своєю особистою приватною власністю, посилаючись на положення ч.2 ст. 28 КпШС.
У зв'язку з чим, позивач просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на вищевказаний будинок.
Представник позивача та сама позивач повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи, але в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили. Від представника через канцелярію суду подано заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, на позовних вимогах наполягали та просили їх задовольнити.
Відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, участь свого представника у розгляді справи не забезпечив, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника, при вирішенні спору покладався на розсуд суду.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалася, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 29.08.1986 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 21.01.1992 розірвано (а.с. 44-45). Рішення про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 03.02.1992 (а.с. 44 зворот). При розірванні шлюбу з ОСОБА_2 позивач змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_1 від 27.03.1992 (а.с. 8).
04 лютого 1992 позивач уклала договір купівлі-продажу житлового будинку з господарчими побудовами, відповідно до якого придбала будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9-10). Договір посвідчено державним нотаріусом І-ї Криворізької нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 119.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
Згідно з технічним паспортом на вказаний будинок, він складається з житлового будинку А-1, загальною площею 139,5 кв.м., житловою площею 64,7 кв.м., сараю Б, замощення І, забору № 1,2, хвіртки № 3, воріт № 4 (а.с. 13-22). Вартість вказаного будинку станом на 13.12.2021 складає 232686 грн. (а.с. 23).
На даний час ОСОБА_1 (а.с. 5-6) зареєстрована та проживає у вказаному будинку одна (а.с. 7).
Як вказувала позивач, з метою відчуження вказаного будинку, вона звернулася до нотаріуса, де отримала роз'яснення, що юридично придбаний нею будинок є спільною власністю з ОСОБА_2 , рекомендовано звернутися до суду для визначення за нею права особистої власності на будинок.
Після розірвання шлюбу вона з ОСОБА_2 відносин не підтримувала, не спілкувалася, та дізналася про те, що він помер, однак Лозуватська сільська рада не володіла вказаною інформацією, про що надала відповідь № 219 від 18.01.2022 (а.с. 39).
Як слідує з актового запису про смерть № 13 від 27.03.2015, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація смерті проведена за заявою працівника КП «Ритуал Сервіс Плюс» (а.с. 53-55, 64-65).
Як слідує з відповіді Шостої криворізької державної нотаріальної контори, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилася (а.с. 78-79).
Відповідно до ст. 22 КпШС, в редакції чинній станом на існування між сторонами сімейних стосунків та їх припинення, майно, нажите подружжям за час шлюбу, було його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Відповідно до ст. 40 КпШС шлюб міг бути розірваний судом, а згідно ст. 44 КпШС шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.
При цьому, відповідно до ч.2 ст. 28 КпШС, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
Оскільки з досліджених судом матеріалів слідує, що шлюбні відносини між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (нині ОСОБА_1 ), фактично припинилися ще до ухвалення судом рішення про розірвання шлюбу від 21.01.1992 (а.с. 44), спірний будинок придбано позивачем 04.02.1992 року, тобто на наступний день після набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, хоч і до його припинення в розумінні ст. 44 КпШС, суд погоджується з доводами позивача про те, що вказаний будинок придбаний нею особисто, в період роздільного проживання з чоловіком, при фактичному припиненні шлюбу між ними, а тому суд вважає за можливе визнати спірний будинок особистою власністю ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, захисту в судовому порядку підлягають порушені, невизнані та оспорюванні права та інтереси.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, серед інших, може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з визнанням за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на будинок АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. ст. 4-5, 13, 76, 247, 258-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області про визнання права власності - задовольнити.
Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку А-1 (загальною площею 139,5 кв.м., житловою площею 64,7 кв.м.), з погосподарчими прибудовами: сарай «Б», паркан № 1, № 2, хвіртка № 3, ворота № 4, замощення «І».
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Суддя М.В. Березюк