15.04.2022 Справа №607/21898/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.,
за участю секретаря судового засідання Свергун Т.В., представника позивача адвоката Олійника О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди,-
Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди від 14 вересня 2020 року в сумі 717 687,75 грн., з яких: 567 333 - основна сума заборгованості, 84 795,71 грн. - подвійна облікова ставка НБУ та 65 559,04 грн. - інфляційні нарахування.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що 14 вересня 2020 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір оренди. Відповідно до умов вказаного договору він передав в строкове платне користування відповідачу майно, орендна плата за орендоване майно становить 43 641 грн. на місяць. Крім цього, умовами договору оренди передбачено відповідальність у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів за використання майна, зокрема неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми орендних платежів за кожен день прострочення. Згідно акту приймання-передачі обладнання магазину він передав, а відповідач прийняв у користування майно на загальну суму 1 571 084 грн. в кількості 308 одиниць. Відповідач в порушення умов договору оренди орендних платежів не вносив, внаслідок чого виникла заборгованість. Також, зазначив, що він в силу вимог ст. 625 ЦК України має право на стягнення з відповідача інфляційних нарахувань.
Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов та стягнути з відповідача в його користь заборгованість за договором оренди від 14 вересня 2020 року в сумі 717 687,75 грн., з яких: 567 333 - основна сума заборгованості, 84 795,71 грн. - подвійна облікова ставка НБУ та 65 559,04 грн. - інфляційні нарахування.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.
У судове засідання позивач не з'явився, хоча про час та місце був повідомлений у встановленому законом порядку.
Присутній в судовому засіданні представник позивача - адвокат Олійник О.Г. позов підтримав та просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи був повідомлений у встановленому законом порядку.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив наступні обставини справи.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 визначено, що критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
У п.4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 визначено, що за змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Відтак, вирішальне значення для визначення юрисдикції спору в даному випадку має те, чи на момент виникнення правовідносин фізична особа була зареєстрована як підприємець та чи виник спір між сторонами як між суб'єктами господарювання.
З матеріалів справи вбачається, що підставами позову позивач зазначає неотримання ним чергових орендних платежів за договором оренди майна та виникнення у зв'язку з цим заборгованості.
Відповідно до відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, одним із зареєстрованих видів діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є: код КВЕД 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 07 квітня 2016 року.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 03 лютого 2017 року по 30 листопада 2020 року, тобто на момент укладення договору, був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Крім того, як вбачається із змісту п.1.3 договору оренди майна від 14 вересня 2020 року, який укладений між позивачем та відповідачем, орендоване майно повинно використовуватися у власній господарській діяльності Орендаря, що свідчить про те, що характер правовідносин між сторонами є господарськими.
Отже, виходячи з обставин даної справи, спір у даній справі виник між ОСОБА_1 , який зареєстрований як фізична особа-підприємець та відповідно до зареєстрованого виду діяльності (надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна) уклав з відповідачем договір оренди з метою надання останньому в користування майна комерційного призначення саме для здійснення господарської діяльності, та ОСОБА_2 , який на момент укладення договору оренди був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Таким чином, має місце спір про стягнення коштів, які не отримані позивачем через несплату відповідачем чергових орендних платежів за господарським договором оренди майна, а тому цей спір відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України повинен розглядатися господарським судом.
Згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановлені обставини справи, те, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд вважає, що провадження у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, слід закрити на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
На підставі наведеного та керуючись статтями 255, 256, 260, 261, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Провадження у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди, закрити на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, у зв'язку із тим, що вказана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складення повного тексу судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 20 квітня 2022 року.
Головуючий суддяВ. М. Позняк