Справа №500/1099/22
02 травня 2022 рокум. Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить визнати незаконними та скасувати:
наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2022 №6-РС, яким ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі ст. 26 ч. 5 п. 2 пп. "а" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту);
наказ командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2022 №9, яким ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 - польова пошта НОМЕР_2 винести накази, якими звільнити ОСОБА_1 з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії від 29.11.2021 про обмежену придатність до військової служби на підставі ст. 26 ч. 5 п. 1 пп. "б" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та виключити зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити ОСОБА_1 ,як військовослужбовцю, який звільняється зі служби за станом здоров'я, одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення кожний повний календарний рік служби, про що зазначити у відповідному наказі.
Стягнути з відповідача - військової частини НОМЕР_1 - польова пошта НОМЕР_2 в користь ОСОБА_1 завдану винесенням незаконних наказів та вчиненою бездіяльністю моральну шкоду у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.11.2019 позивач уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження військової служби, строком на 6 (шість) місяців, який в подальшому було продовжено на такий же термін і який тривав до 20.11.2020.
23.11.2020 позивач уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження військової служби, строком на 6 (шість) місяців, який в подальшому було продовжено на такий же термін і який тривав до 14.01.2022.
Під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 звертався 13.06.2021 та 16.07.2021 за медичною допомогою і за результатами медичного огляду йому поставлено діагноз гіпертонічна хвороба II ступеня, варикозна хвороба обох нижніх кінцівок. Висновок потребує дообстеження для вирішення питання відносно можливості подальшого проходження військової служби.
17.11.2021 командир військової частини НОМЕР_1 видав позивачу за вих. №469 направлення на медичний огляд ВЛК у зв'язку із закінченням терміну проходження військової служби за контрактом.
29.11.2021 госпітальна ВЛК ВЧ НОМЕР_3 за результатами медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби за контрактом постановила, що на підставі статей 13б, 39б, 23в, 40в, 42в, 64в графи II Розкладу хвороб позивач обмежено придатний до військової служби. Виявлені захворювання пов'язані з проходженням військової служби та захистом Батьківщини. Свідоцтво про хворобу №356/109 затверджене регіональною ВЛК 20.12.2021.
На думку позивача, за станом здоров'я на підставі висновку військово-лікарської комісії про обмежену придатність до військової служби він повинен бути звільнений з військової служби у мирний час на підставі ст. 26 ч. 5 п. 1 пп. "б" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Однак ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2022 №6-РС звільнено з військової служби у запас на підставі ст. 26 ч. 5 п. 2 пп. "а" Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Позивач вважає, що причиною його помилкового звільнення з військової служби не за станом здоров'я, а за закінченням строку дії контракту, що і є підставою виникнення цього спору, є помилкове трактування відповідачем поняття початку та закінчення особливого періоду.
Ухвалою суду від 21.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
11.04.2022 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та вказує, що відповідно доданих до позовної заяви контрактів, громадянин України ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до Свідоцтва про хворобу №356/109, 29.11.2021 госпітальна військово-лікарська комісія військової частини НОМЕР_3 провела медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби за контрактом ОСОБА_1 . Постановою ВЛК про придатність до військової служби, ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби. 20.12.2021 Регіональною військово-лікарською комісією затверджено постанову ВЛК від 29.11.2021 №356/109.
Відповідач вказує, що рапорту про бажання звільнитись за підпунктом "б" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також документів, що підтверджують підставу звільнення ОСОБА_1 не було подано. Таких письмових доказів, у розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1 не долучено також і до позовної заяви.
Натомість, 14.01.2022 за вх. №336 старшим сержантом ОСОБА_1 подано рапорт про його звільнення з лав Збройних Сил України в запас відповідно до пункту 3.4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового та сержантського складу. Проходити ВЛК ОСОБА_1 бажання не виявив, так як вважав себе здоровим.
При цьому, пунктом 3 Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу від 25.05.2021 з ОСОБА_1 передбачено, що цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 6 (шість) місяців.
Таким чином, старший сержант ОСОБА_1 виявив бажання про звільнення з військової служби на підставі закінчення строку контракту.
Враховуючи те, що старшим сержантом ОСОБА_1 подано рапорт про його звільнення з військової служби за закінченням дії строку дії контракту, військовою частиною видано наказ від 14.01.2022 №06-РС (по особовому складу), згідно якого позивача звільнено у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту), а також наказ від 14.01.2022 №9 (по стройовій частині) про виключення позивача з 14.01.2022 зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення.
Крім того, 11.04.2022 відповідач подав до суду клопотання про залишення позовної заяви без руху, з приводу чого суд зазначає, що правові підстави залишення позовної заяви без руху наведені у статті 169 КАС України.
Однак, на думку суду, відповідачем не наведеного належних підстав для залишення позовної заяви без руху, у зв'язку із чим таке клопотання не підлягає до задоволення.
27.04.2022 позивач подав до суду відповідь на відзив де вказує, що саме відповідач зобов'язаний довести правомірність винесення ним оскаржуваних наказів шляхом доведення належними та допустимими доказами підстав для звільнення ОСОБА_1 , з військової служби оскаржуваним наказом №06-РС від 14.01.2022 у зв'язку із закінченням строку контракту, в той час, як у нього були всі наявні законні підстави для його звільнення з військової служби за станом здоров'я на підставі висновку ВЛК.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.
Згідно контрактів про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу від 23.11.2020 і від 25.05.2021 громадянин України ОСОБА_1 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку дії Контракту, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Проходження військової служби на підставі контрактів укладених з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 про проходження військової служби підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 від 27.07.2015, виданим на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно з направленням військової частини НОМЕР_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією у зв'язку із закінченням терміну проходження військової служби за контрактом від 17.11.2021 №469, старшого сержанта контрактної служби ОСОБА_1 направлено до військової частини НОМЕР_3 для проходження медичного огляду.
Відповідно до свідоцтва про хворобу №356/109, 29.11.2021 госпітальна військово-лікарська комісія військової частини НОМЕР_3 провела медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби за контрактом ОСОБА_1 . Постановою ВЛК про придатність до військової служби, ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби.
14.01.2022 старшим сержантом ОСОБА_1 подано рапорт про його звільнення з лав Збройних Сил України в запас відповідно до пункту 3.4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового та сержантського складу.
Проходити ВЛК ОСОБА_1 бажання не виявив, так як вважав себе здоровим.
14.01.2022 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (по особовому складу) №06-РС згідно якого старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) а також наказ від 14.01.2022 №9 (по стройовій частині) про виключення позивача з 14.01.2022 зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення.
Вважаючи вказані накази незаконними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 12.6. розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 посадова особа, у підпорядкуванні якої є військовослужбовці, які виявили бажання звільнитись чи підлягають звільненню з військової служби, не пізніше ніж за чотири місяці до досягнення ними граничного віку перебування на військовій службі чи закінчення строку контракту, зобов'язана здійснити заходи щодо:
розрахунку вислуги років військової служби військовослужбовців; обстеження військово-лікарською комісією військовослужбовців.
Відповідно до підпункту б) пункту 6.1. глави 6 розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 направлення на медичний огляд проводиться військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВПК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.
Так старшого сержанта контрактної служби ОСОБА_1 направлено до військової частини НОМЕР_3 для проходження медичного огляду згідно з направленням військової частини НОМЕР_1 на медичний огляд військово-лікарською комісією у зв'язку із закінченням терміну проходження військової служби за контрактом від 17.11.2021 №469.
Згідно свідоцтва про хворобу №356/109, 29.11.2021 госпітальна військово-лікарська комісія військової частини НОМЕР_3 провела медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби за контрактом ОСОБА_1 . Постановою ВЛК про придатність до військової служби, ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби.
Підпунктом "б" пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у мирний час за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.
Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації у зв'язку із закінченням строку контракту.
Суд зазначає, що старшим сержантом ОСОБА_1 подано рапорт від 14.01.2022 про звільнення з лав Збройних Сил України в запас відповідно до пункту 3.4 контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового та сержантського складу.
В поданому рапорті позивачем вказано: ВЛК проходити не бажаю, так як вважаю себе здоровим. Бесіду зі мною проведено. Претензій до командування частини не маю. Із виключенням мене зі списків частини згідний.
На підставі поданого старшим сержантом ОСОБА_1 рапорту про його звільнення з військової служби за закінченням дії строку дії контракту військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ від 14.01.2022 №06-РС (по особовому складу), згідно якого позивача звільнено у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту) та наказ від 14.01.2022 №9 (по стройовій частині) про виключення з 14.01.2022 зі списків особового складу частини та з всіх видів забезпечення.
Щодо посилання позивача в позовній заяві про закінчення особливого періоду та незаконності у зв'язку з цим його звільнення за закінченням строку дії контракту, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Аналогічне визначення особливого періоду надано і в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", якою передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової).
Крім того, статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з абзацом 4 статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, організацію і штати воєнного часу.
Так, на підставі Указів Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014, від 06 травня 2014 року №454/2014, від 21 липня 2014 року №607/2014 та від 14 січня 2015 року №15/2015, на Україні діяла часткова мобілізація, отже, з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період, що є загальновідомим фактом.
До того ж, суд звертає увагу й на те, що сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану.
При цьому, однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі №813/1919/16, від 27 березня 2020 року по справі №806/1286/17, від 15 червня 2020 року по справі №638/662/17 до частини п'ятої статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Згідно листа Верховного Суду від 13.07.2018 №60-1543/0/2-18 адресованого Начальникові Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Генералу армії України Муженку В.М. Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття "особливий період".
Так, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження №61-1664св17) установлено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" (Указ №303/2014). Також у цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Окрім наведеної постанови, таку саму правову позицію сформульовано і в інших постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №131/1449/16-ц (касаційне провадження №61-4157св18); від 14.02.2018 у справі №727/2187/16-ц (касаційне провадження №61-3951св18); від 20.02.2018 у справі №640/4439/16-ц (касаційне провадження №61-4304св18); від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц (касаційне провадження №61-4255св18) та ін.
Таким чином, Верховний Суд, забезпечуючи єдність правозастосовної практики, дотримується правової позиції, згідно з якою особливий період в Україні діє.
Вищий адміністративний суд України у постанові від 16.02.2015 у справі №800/582/14, з огляду на системний аналіз норм Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Також, суд погоджується з твердженням відповідача, що підписуючи 23.11.2020 і 25.05.2021 контракти про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу ОСОБА_1 погодився на те, що такі контракти укладені під час дії особливого періоду (сторінка 3 контракту).
Крім того, частиною першою статті 1 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" надано визначення періоду проведення антитерористичної операції - часу між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Станом на дату винесення оскаржуваних наказів (14.01.2022) Указу Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не опубліковано.
Також слід зазначити, що особливий період в собі включає частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховною Радою України прийнято Закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", що спрямований на визначення особливостей державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях Генеральним штабом Збройних Сил України за погодженням з відповідними керівниками залучаються та використовуються сили і засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку та телекомунікацій, інші матеріально-технічні засоби) Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту), правоохоронних органів спеціального призначення, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, розвідувальних органів України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, а також працівники закладів охорони здоров'я.
Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" початок та завершення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях визначаються окремими рішеннями Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Рішення Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України про завершення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, станом на 14.01.2022, не приймалось.
Виходячи з вищенаведеного суд вважає, що станом на час прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2022 №06-РС і наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.01.2022 №9 особливий період продовжував діяти, у зв'язку з чим позивача звільнено відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", тому підстави для скасування оскаржуваних позивачем наказів відсутні.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
При цьому суд враховує роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі "Серявін та інші проти України").
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На думку суду відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, виконано та доведено правомірність та законність його дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 02 травня 2022 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 );
відповідач:
- Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України (місцезнаходження: вул. Моцарта, 33, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78200, код ЄДРПОУ: 26615035).
Головуючий суддя Мартиць О.І.