02 травня 2022 року м. Рівне №460/17451/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить суд:
1) визнати протиправними дій відповідача, які полягають у припиненні виплати пенсії по інвалідності, призначеної статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
2) зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також державну пенсію особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 26.09.2020.
За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що вона з 02.11.2004 перебуває на обліку у відповідача та отримувала додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державну пенсію особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно. Як вказує позивач, з 01.01.2017 відповідач припинив виплату їй виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII та встановленням факту роботи позивача на посаді секретаря судового засідання Рівненського міського суду Рівненської області. Позивач не погоджується з такими діями відповідача, оскільки посада, на якій вона працюю, не дає їй права на призначення щомісячного довічного грошового утримання в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», у зв'язку з чим підстави для невиплати пенсії по інвалідності на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відсутні. Також позивач зауважує, що відповідач виплачує їй пенсію з 01.01.2017 в значно меншому розмірі, керуючись при цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 № 2148- VIII, яким скасовано особливий порядок виплати працюючим пенсіонерам, а не як передбаченого чинним законодавством, зокрема відповідно до норм статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не встановленими Кабінетом Міністрів України положеннями, які було визнано неконституційними. За наведених обставин, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач право на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
21.12.2021 позовна заява надійшла до суду.
22.12.2021 ухвалою суду позовна заява залишалася без руху з підстав пропуску строку звернення до суду.
26.01.2022 до суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.
27.01.2022 ухвалою суду відмовлено позивачу в задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та, відповідно, повернуто позивачу без розгляду позовну заяву в частині вимог щодо визнання протиправними дій відповідача, які полягають у припиненні виплати пенсії по інвалідності, призначеної статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов'язаня відповідача поновити нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також державну пенсію особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 26.09.2020 по 13.06.2021.
Того ж дня, 27.01.2022 ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду в решті позовних вимог, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Обставини справи, встановлені судом:
Позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державну пенсію особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
На звернення позивача, відповідач листом від 17.03.2021 за № 1579-1066/П-02/8-1700/21 повідомив обчислення розміру призначених позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно, здійснюється на умовах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Також у листі відповідач повідомив, що у період з 01.01.2017 по 01.01.2017 позивачу не виплачувалася пенсія по інвалідності 3 групи з огляду на встановлення факту роботи на посаді секретаря судового засідання Рівненського міського суду Рівненської області та чинністю приписів норми частини третьої статті 47 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які встановлювали обмеження на виплату пенсії працюючим пенсіонерам відповідної категорії. Водночас, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII та, відповідно, скасуванням обмеження на виплату пенсії працюючим пенсіонерам, позивачу відновлено виплату пенсії, розмір якої станом на 01.12.2020 становив 2116,72грн, в тому числі: 1945,90грн - пенсія по інвалідності третьої групи у розмірі відшкодування фактичних збитків; 170,82грн - додаткова пенсія особі з інвалідністю 3 групи з числа потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Позивач, не погоджуючись з таким порядком обчислення відповідачем розміру її пенсійної виплати, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що предметом спору в цій справі є розмір виплачуваних позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачених статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно.
Так, статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.
Статтею 50 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Також, стаття 54 Закону № 796 в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, визначала підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, зокрема, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
В подальшому, дія норм статей 50, 54 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії, додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796 відповідно, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Із змісту листа відповідача від 17.03.2021 за № 1579-1066/П-02/8-1700/21 слідує, що з 01.12.2020 спірні додаткова та державна пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону № 796, виплачуються позивачу в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Порядок № 1210).
При цьому, суд зауважує, що всупереч пропозиції щодо надання додаткових доказів, висловленій в ухвалі про відкриття провадження у справі від 27.01.2022, сторонами не було надано жодних інших доказів, на підставі яких можна встановити порядок обчислення та розмір пенсійних виплат позивача.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Більше того, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 01 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Наведене вище, на переконання суду, узгоджується з приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, відповідно до яких Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд констатує, що із набуттям чинності Законом № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону № 796.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу в період з 14.06.2021 додаткову та державну пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону №796, у порядку та розмірах, встановлених Порядком №1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.
Додатково суд зауважує, що вході судового розгляду позивачем не було надано, а судом не було здобуто, жодних доказів на підтвердження виплати позивачу спірних додаткової та державної пенсій, передбачених статтями 50, 54 Закону № 796, в менших розмірах, аніж визначено Порядком № 1210.
Аналогічна правова позиція щодо визначення розмірів пенсійних виплат, передбачених статтями 50, 54 Закону №796, з 1 січня 2016 року висловлена Верховним Судом в постановах від 21.02.2018 по справі № 619/2262/17, від 19.06.2018 по справі № 344/14522/17 та від 06.11.2018 по справі № 303/6762/16-а.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, а також державної пенсії особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, починаючи з 14.06.2021 без обмеження кінцевим строком, є безпідставними, спростовуються наведеними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доводи та аргументи позивача, якими остання обґрунтовувала позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому в задоволенні позову належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 02 травня 2022 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м.Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.В. Друзенко