02 травня 2022 року м. Рівне №460/6172/22
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15.09.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 з 15.09.2021 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що проживає в населеному пункті, який знаходиться на території зони радіоактивного забруднення, у зв'язку з чим набув право на отримання доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Позивач звертає увагу на те, що з 1 січня 2015 року статтю 39 було виключено з Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. В подальшому, з 1 січня 2016 року до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” включена стаття 39, відповідно до якої доплата встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Разом з тим, виключення статті 39 з Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” з 1 січня 2015 року було визнане неконституційним відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018. Отже, у спірних правовідносинах була відновлена дія статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в редакції, яка застосовувалася до 1 січня 2015 року. З наведених вище підстав, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000грн.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що редакція статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яка діє з 1 січня 2016 року, передбачає виплату доплати лише громадянам, які працюють у зоні відчуження. При цьому, відповідач наголосив, що при ухваленні рішення № 6-р/2018 від 17 липня 2018 року Конституційним Судом України не було проаналізовано чинну редакцію статті 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Тобто, фактично Конституційним Судом України визнано неконституційним виключення статті 39 з Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а не її чинну редакцію станом на 17 липня 2018 року. Також відповідач звернув увагу на те, що позивач з заявою про перерахунок пенсії не звертався. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
18 березня 2022 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Обставини справи, встановлені судом:
Позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 03 січня 1995 року.
Позивач проживає в с. Костянтинівка Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Згідно з довідкою Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 31.03.2022 року № 5159/03-16 позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за віком з 15.09.2021 по даний час за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", отримує надбавку по ст.51 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не працює.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
При цьому, пунктом 13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до- Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.
Стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, була викладена так:
"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
4 лютого 2016 року прийнятий Закон України “Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"” № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.
Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року, тому вимоги позивача щодо нарахування та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796 з 15 вересня 2021 року підлягають до задоволення.
Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.
Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).
Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.
Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987.
Тому, стаття 39 Закону № 796 з 17 липня 2018 року має такий зміст:
"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення
Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.".
В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону № 796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом № 79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;
- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.
Таким чином, суд констатує, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796. Натомість, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796, вимоги позивача про нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796, починаючи з 15 вересня 2021 року, підлягають до задоволення.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Натомість, доводи та аргументи позивача, якими він обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на вказане, сума судового збору в розмірі 992,40 грн, сплачена відповідно до квитанції від 14 березня 2022 року №29, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу в сумі 2000 грн, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу;
Відповідно до підпункту 1-5 до статті 134 КАС України:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З метою розподілу судових витрат позивач повинен подати до суду детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Таким чином, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
В обґрунтування понесених витрат до матеріалів справи позивачем подано договір про надання правничої допомоги №496 від 15.02.2022, акт приймання-передачі від 14.03.2022.
Відповідно до наданого акту адвокатом проведена наступна робота: надання первинної консультації - 500 грн., підготовка процесуальних документів - 1500 грн.
Як слідує з наведеного, позивачу надані адвокатом послуги на загальну суму 2000 грн.
Суд зазначає, що нормами КАС України передбачено співмірність гонорару адвоката, тобто заявлена адвокатом ціна своїх послуг повинна відповідати складності спору та об'єму робіт, часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
Згідно висновку Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії", відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. "Суд висловлює сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах". Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі "Данілов проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Як зазначено у частині 6 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, та те. що дана справа є типовою, суд дійшов висновку, що вартість заявлених представником позивача послуг на правничу допомогу у розмірі 500грн, відповідає критерію співмірності розміру витрат з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт, тому суд вважає їх такими, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як доведеними. В іншій частині витрати на правову допомогу є завищеними та необґрунтованими.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 15 вересня 2021 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, починаючи з 15 вересня 2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у сумі 992,40грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні сорок копійок) та судові витрати на правову допомогу у розмірі 500грн (п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Повний текст рішення складений 02 травня 2022 року
Суддя Т.О. Комшелюк