ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.05.2022Справа № 910/19287/21
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут"
до Департаменту патрульної поліції
про стягнення 12 166,19 грн.
Представники сторін:не викликались.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" до Департаменту патрульної поліції про стягнення 12 166,19 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг № 541/1551401 від 12.01.2020, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 11 275,21 грн. основної заборгованості (за січень-березень 2021), 540,44 грн. пені, 137,92 грн. 3% річних та 212,62 грн. індексу від інфляції.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, встановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (без проведення судового засідання),запропонувати відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов.
Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 07.12.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за №0105491581090.
21.12.2021 до канцелярії суду відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України,проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У зв'язку з відокремленням функції з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України "Про ринок електричної енергії" від 13.04.2017 (далі - Закон), з 01.01.2019 постачальником електричної енергії та універсальних послуг на території Харківської області у відповідності до Постанови НКРЕКП №1268 від 26.10.2018 є приватне акціонерне товариство "Харківенергозбут" (позивач).
Відповідно до статті 4 Закону - учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами (стаття 56 Закону).
Частиною 1 статті 63 Закону встановлено, що універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам.
Згідно з п.7 Постанови НКРЕКП "По затвердження Правил роздрібного ринку електричне енергії" №312 від 14.03.2018 (зі змінами та доповненнями), тимчасово, на період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2020 року, універсальні послуги, крім побутових та малих непобутових споживачів, надаються постачальником таких послуг також бюджетним установам незалежно від розміру договірної потужності та іншим споживачам, електроустановки яких приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 150 кВт. У зазначений період на бюджетні установи незалежно від розміру договірної потужності та на інших споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж з договірною потужністю до 150 кВт, поширюються всі права та обов'язки, передбачені Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами для малих непобутових споживачів щодо отримання універсальних послуг.
Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується Регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті. (ч.4 ст.63 Закону).
Абзацом п'ятим пункту 13 розділу XVII Прикінцевих та Перехідних положень Закону передбачено, що фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, що засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної заяви про приєднання, оплата рахунка постачальника універсальної послуги та/або факт споживання електричної енергії.
Відповідно до п. 3.1.7 Правил роздрібного ринку електричне енергії затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий
Публічний договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг розміщений на офіційному веб-сайті ПрАТ "Харківенергозбут": zbutenergo.kharkov.ua.
Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Департамент патрульної поліції 12.01.2020 шляхом подання ПрАТ "Харківенергозбут" заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого електропостачальником, фактичного споживання електричної енергії, приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції постачальника№ 2 для установ, які утримуються з державного та місцевого бюджетів. Початком постачання електричної енергії визначено 12.01.2020.
При цьому, у заяві-приєднання зазначені персоніфіковані дані споживача, відповідно до яких адресою об'єкта є: смт. Високий, вул. Ощепкова, буд. 50 (пост ДАІ №5).
Як вбачається з матеріалів справи, у програмному комплексі позивача з обліку юридичних споживачів електричної енергії договір з відповідачем зареєстровано за реквізитами № 541/1551401 від 12.01.2020.
Відповідно до п.2.1 договору за цим договором постачальник (ПрАТ«Харківенергозбут») продає електричну енергію споживачу (Департаменту патрульної поліції) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до ч.1 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з п.5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 3 до цього договору.
Пунктом 5.8 договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Пунктами 5.9. та 5.13. договору передбачено, що оплата вартості електричної енергії здійснюється споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника, споживач здійснює оплату за послугу з розподілу (передачі) електричної енергії через постачальника.
Умовами п. 3 Комерційної пропозиції № 2 (додаток № 3 від 12.01.2020 до договору) передбачено, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата електричної енергії, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, здійснюється споживачем один раз за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку (або розрахунковим шляхом), на підставі виставленого рахунка споживачу постачальником, в якому зазначаються сума до сплати за електричну енергію, в тому числі послуги з розподілу електричної енергії. У разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті "Призначення платежу" посилань на період, за який здійснюється оплата, або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, постачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості споживача з найдавнішим терміном її виникнення. У разі зміни тарифу надлишок (переплата) оплаченої, але не спожитої електричної енергії зараховується споживачу на його особовий рахунок як авансовий платіж за новими тарифами в наступному розрахунковому періоді. Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від оплати поточного споживання електричної енергії поточного періоду.
Відповідно до п. 4 Комерційної пропозиції рахунок за спожиту електричну енергію має бути оплачений протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка споживачем.
Рахунки на оплату надаються споживачу у відповідних структурних підрозділах постачальника. В разі неотримання споживачем рахунків постачальник направляє рахунки споживачу поштовим зв'язком. У такому разі рахунки вважаються отриманими споживачем з дня їх відправлення.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем виставлено відповідачу рахунки за електричну енергію:
- нараховану в січні 2021 на суму 355,28 грн., строк оплати рахунку до 16.02.2021,
- нараховану в лютому 2021 на суму 3 389,64 грн., строк оплати рахунку до 18.03.2021,
- нараховану в березні 2021 на суму 7 532,09 грн., строк оплати рахунку до 15.04.2021.
Також, в матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками сторін акти приймання-передачі електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг від 12.01.2020 №541/1551401 на загальну суму:
- за січень 2021 на суму 355,28 грн.,
- за лютий 2021 на суму 3 389,64 грн.,
- за березень 2021 на суму 7 532,09 грн.
З наявних в матеріалах справи доказів, зокрема: Книг реєстрації і видачі рахунків за електроенергію за відповідний місяць вбачається, що вищезазначені рахунки та акти приймання-передачі передані відповідачу, а саме: за січень 2021 надано під підпис 02.02.2021, за березень 2021 - направлено 03.03.2021 поштою та за березень 2021 надано під підпис 02.04.2021.
Відповідач доказів оплати заявленої позивачем суми заборгованості за спожиту електричну енергію по вказаних рахунках за січень-березень 2021 у розмірі 11 275,21 грн. визначені строки та станом на час розгляду справи не надав, тверджень позивача не спростував, підстав звільнення від оплати не довів.
Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази зміни відповідачем електропостачальника.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором №541/1551401 від 12.01.2020 в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 11 275,21 грн.(355,28 грн. + 3 389,64 грн. + 7 532,09 грн. - 1,80 грн.(сальдо станом на 01.01.2021)) за період з січень-березень 2021 року у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 540,44 грн. нараховану по 31.07.2021 року, 3% річних в розмірі 137,92 грн. нараховані по 31.08.2021 року та індекс інфляції в розмірі 212,62 грн. нарахований по липень 2021 включно.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.11 договору у разі порушення споживачем строків оплати постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач сплачує за вимогою постачальника пеню у розмірі, що зазначається у комерційній пропозиції.
Згідно з п. 7 Комерційної пропозиції №2 у разі порушення споживачем строків оплати електричної енергії в тому числі послуги з розподілу електричної енергії, передбачених п. 4 комерційної пропозиції постачальник проводить нарахування за весь час прострочення, у тому числі за день оплати: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування, від суми боргу, за кожен день прострочки; 3% річних з простроченої суми.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до постанов Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 року по теперішній час на території України установлено карантин.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Згідно з ч. 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
Згідно з ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання та розподілу електричної енергії.
З огляду на приписи Закону України «Про житлово-комунальні послуги», враховуючи, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору позивач забезпечує відповідача електричною енергію на комунально-побутові потреби, суд дійшов висновку, що положення пп.4 п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 №530-IX поширюються на взаємовідносини сторін за договором, оскільки послуга з постачання електроенергії, яку позивач надає відповідачу, є житлово-комунальною послугою.
За цих обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 540,44 грн., що нарахована позивачем за період 17.02.2021 року по 31.07.2021 року, враховуючи встановлену законом заборону нарахування та стягнення пені за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги на період дії карантину.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
З огляду на вищевикладене та наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за договором №541/1551401 від 12.01.2020, суд погоджується з розрахунком 3% річних в розмірі 137,92 грн. та індексу інфляції в розмірі 212,62 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 79, 123, 129,236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вулиця Федора Ернста, будинок 3, код ЄДРПОУ 40108646) на користь приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" (61037, Харківська обл.., м. Харків, вулиця Плеханівська, будинок 126, ідентифікаційний код 42206328) основний борг у сумі 11 275 (одинадцять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн. 21 коп., 3 % річних в сумі 137 (сто тридцять сім) грн. 92 коп., індекс інфляції в розмірі 212 (двісті дванадцять) грн. 62 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 169 (дві тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 21 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Мудрий