вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" травня 2022 р. Справа№ 910/14384/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021
у справі №910/14384/21 (суддя Ковтун С.А.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 13284,88 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 13284,88 грн, в тому числі: 1798,75 грн 3% річних, 11486,13 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 1798,75 грн 3% річних, 11486,13 грн інфляційних втрат, 2270,00 грн судового збору, 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Моторне (транспортне) страхове бюро України подало апеляційну скаргу, у якій просило суд прийняти до розгляду дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги проводити з викликом сторін. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21. Відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розподілити судові витрати.
В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу з урахуванням положення підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України № 1961- IV та на підставі ст. З, ст. 5 Закону України № 1961-IV та 509, 979 Цивільного кодексу України - є відшкодування шкоди нанесеної потерпілій особі у разі настання страхового випадку. Після ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та затвердження ліквідаційного балансу до МТСБУ перейшли зобов'язання страховика, а саме виплата страхового відшкодування за договорами обов'язкового страхування Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" за шкоду нанесену унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом (Пр. "ґ" п. 41.1. ст. 41 Закону України № 1961-IV) та не може бути покладено на Моторне (транспортне) страхове бюро України, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2021 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України у справі №910/12023/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21 залишено без руху на підставі ст. ст. 174, 260 ГПК України, у зв'язку із відсутністю доказів, що підтверджують сплату судового збору в установлених порядку і розмірі, доказів надсилання копії апеляційної скарги позивачу, пропуском строку на апеляційне оскарження та відсутністю заяви про його поновлення, та надано скаржнику строк на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2022 клопотання Моторного (транспортного) страхового бюро України про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21, відкрито апеляційне провадження у справі №910/14384/21 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Установлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ГПК України, учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, установленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просив суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити, рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021залишити без змін.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх у межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
На думку позивача у даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика. При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Аналогічна правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Як убачається із матеріалів справи, 15.02.2015 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Хюндай", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля "Mazda", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Згідно з постановою Обухівського районного суду Київської області від 23.02.2015 особою, винною в скоєнні адміністративного правопорушення, є водій ОСОБА_2 .
Майнові інтереси, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу "Mazda", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , були застраховані приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" за полісом № АІ/5556067 (далі Договір-2). Ліміт по майну - 50000,00 грн, франшиза - 1000,00 грн.
18.02.2015 ОСОБА_1 подав до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до ст. 36.2. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" в строк до 20.05.2015 не виплатило страхове відшкодування.
28.12.2015 ОСОБА_1 (цедент) та фізична особа-підприємець Шиян Денис Сергійович (цесіонарій) уклади договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, відповідно до умов якого цедент відступив цесіонарію, а цесіонарій прийняв і зобов'язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди (надалі -ДТП) за участю автомобіля "Mazda", державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15.01.2015, номер полісу АІ/5556067 в страховій компанії. Загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 21519,00 грн.
31.12.2015 фізична особа-підприємець Шиян Денис Сергійович (клієнт) та товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) уклали договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-12/2015, відповідно до умов якого клієнт передає фактору, а фактор прийняв і зобов'язався оплатити клієнтові права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку № 1 до цього договору, в тому числі за договором від 28.12.2015 на суму 21519,00 грн.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
Приписами статті 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (стаття 516 Цивільного кодексу України).Отже, починаючи з 31.12.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування № АІ/5556067, яке виникло в результаті ДТП, є товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".
02.03.2018 Господарський суд міста Києва порушив справу № 910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
16.05.2018 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу про визнання грошових вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у повному обсязі та внесення до реєстру кредиторів.
Серед інших вимог визнано заборгованість приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" за договором № АІ/5556067 на суму загальну суму 40183,63 грн, в тому числі: 21519,00 грн страхового відшкодування, 1798,75 грн пені, 5379,75 грн 3% річних, 11486,13 грн інфляційних втрат.
17.07.2019 Господарський суд міста Києва ухвалив ліквідувати приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"
03.09.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України з вимогою про виплату страхового відшкодування за полісом АІ/5556067 (21519,00 грн страхового відшкодування, 1798,75 грн пені, 11486,13 грн інфляційних втрат, 5379,75 грн 3% річних).
Моторне (транспортне) страхове бюро України задовольнило вимогу частково на суму 21519,00 грн.
Таким чином, розмір грошової вимоги та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" установлені у справі №910/842/18, мають преюдиціальне значення та не потребують повторного доказування.
Відповідно до підпункту г пункту 41.1 ст. 41 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі за текстом - МТСБУ) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати) (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15).
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення урегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-12/2015 від 31.12.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки у повному обсязі.
Суд зазначає, що відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування.
Ураховуючи установлений факт переходу до відповідача обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
З матеріалів справи слідує, що відповідачем було заявлено про застосування судом строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачем пропущено такий строк на звернення до суду за захистом свого права.
Відповідно до ч. 4. ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в ч. 1. вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як було установлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором № АІ/5556067, унаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: 3% річних та інфляційних втрат.
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
Як убачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18, грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № АІ/5556067, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних та інфляційних втрат, та внесені до реєстру кредиторів.
Заперечуючи проти позову, відповідачем зроблено заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 2.2. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Відповідно до п. 9.17.4 - 9.17.10. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду №910/14293/19 від 07.09.2021 у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому на переконання колегії суддів, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3% річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти "а", "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV) убачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.
Тому невірним є визначення судами першої та апеляційної інстанцій початку перебігу позовної давності у цій справі як щодо вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, так і до вимог про стягнення пені.
Судом установлено факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.
Таким чином, строк позовної давності почався з 18.07.2019.
ТОВ "Маркс.Капітал" звернулося з позовом до Господарського суду міста Києва 31.08.2021, тобто в межах строку, тому заява відповідача про застосування позовної давності є необґрунтованою, що означає відсутність підстав застосування наслідків спливу позовної давності.
З огляду на зазначене та установлені судом обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а тому дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Окрім того, позивач також просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 ГПК України.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з установленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Апеляційний суд зауважує, що адвокатський гонорар є однією із умов, яка визначається сторонами договору про надання правової допомоги, тому відсутність у договорі розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає підстав вважати, що сторони при укладенні договору про надання правової допомоги погодили розмір адвокатського гонорару.
Колегія суддів виходить з того, що правові підстави для стягнення винагороди адвоката за надані послуги (гонорар) мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме договором про надання правової допомоги, письмовими документами про проведені розрахунки між сторонами договору.
26.10.2020 між адвокатом Терзі Олександром Сергійовичем (далі - Адвокат) та ТОВ "Маркс.Капітал" (далі - Клієнт) укладено договір про надання професійної правничої допомоги №11/2020, відповідно до умов якого, клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до 3.1. - 3.3., 6.1. Договору про надання професійної правничої допомоги №11/2020 від 26.10.2020 сторони визначили, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої допомоги Клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в Додатковій угоді до даного Договору.
Оплата гонорару здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок Адвоката не пізніше п'яти робочих днів з моменту отримання Клієнтом відповідного Акту виконаних робіт, в якому вказано обсяг наданої адвокатом професійної правничої допомоги та розмір гонорару. Акт виконаних робіт може надсилатися Клієнту електронною поштою або звичайною поштою на юридичну адресу Клієнта.
Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2021.
У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із установленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Позивач надав належні докази понесення 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу (договір № 11/2020 про надання професійної правничої допомоги від 26.10.2020, акт надання послуг від 18.08.2021, ордер).
Клієнт претензій по об'єму, якості та строкам виконаних робіт (наданих послуг) не має. Даний акт підписано сторонами та скріплений печатками.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Судом установлено, що до матеріалів справи долучено ордер серія ВІ №1033616 від 23.02.2021 на ім'я адвоката Терезі Олександра Сергійовича.
Відповідно до правової позиці Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України установлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до абз. 3 п. 6.5. постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду №922/445/19 від 03.10.2019 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Ураховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, відсутність заперечення відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат на послуги адвоката, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову.
Пунктом 1 ч. 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Ураховуючи вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 5 000,00 грн.
Щодо доводів Моторного (транспортного) страхового бюро України, наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.
Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків про задоволення позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2021 у справі №910/14384/21.
4. Витрати по сплаті судового збору покласти на Моторне (транспортне) страхове бюро України.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов