вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" травня 2022 р. Справа№ 910/14686/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Тищенко А.І.
Куксова В.В.
Розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021, повний текст якого складено 29.12.2021
у справі №910/14686/21 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 10 880,47 грн.
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» (далі - позивач, ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ») звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України» (далі - відповідач, МТСБУ) про стягнення грошових коштів в сумі 10 880,47 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю правових підстав для стягнення з МТСБУ 10 880,47 грн (1 908,25 грн 3 % річних та 8 972,22 грн інфляційних втрат) через невиплату частини страхового відшкодування, присудженої рішенням суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/14686/21 позов задоволено повністю.
Стягнуто з МТСБУ на користь ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» 1 908,25 грн 3% річних, 8 972,22 грн інфляційних втрат, 2 270,00 грн судового збору та 4 600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, беручи до уваги правові висновки Верховного Суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 щодо підтвердження наявності правових підстав для стягнення з МТСБУ заявлених вимог та перебігу позовної давності за такими зобов'язаннями.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, МТСБУ звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/14686/21, у позові відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права, неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи.
Зокрема скаржник стверджує, що суд першої інстанції:
- не врахував, що позовна давність відліковується з 14.02.2015 - з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди;
- дійшов помилкового висновку про те, що позовна давність перервалася;
- заявлені вимоги є погашеними у зв'язку з недостатністю майна, про що свідчить ухвала суду від 17.07.2019 у справі № 910/842/18;
- не врахував, що Договором про відступлення права вимоги від 27.08.2015 потерпіла особа не передавала право вимоги щодо пені, інфляційних втрат, 3 % річних;
- не узяв до уваги, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить до зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом, а отже, не може бути покладена на МТСБУ.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 20.12.2021, справу № 910/14686/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М. Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В. В., Тищенко А. І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/14686/21; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу звернув увагу на те, що ПрАТ «СК «Україна» не здійснило виплату страхового відшкодування, що підтверджено в межах справи про банкрутство; позовна давність починає спливати з моменту відмови страховика у виплаті страхового відшкодування; МТСБУ частково виконало зобов'язання з виплати страхового відшкодування в частині 25 104,41 грн; 3 % та інфляційні втрати входять до складу грошового зобов'язання, що означає наявність правових підстав для стягнення заявлених вимог.
З урахуванням частини першої ст. 270 ГПК України та частини першої ст. 269 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі «Апеляційне провадження». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційне провадження» і «Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження».
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню та задоволенню позову частково з таких підстав.
Суд установив, що згідно з постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 11.05.2015 у справі № 1991330/15-п ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
На дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) 14.02.2015 цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» (поліс № АІ/0702887).
Як встановлено судом, вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля «Honda Civic» ОСОБА_2 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок ДТП, становить 31 899,14 грн.
15.08.2015 ОСОБА_2 подав до Приватного акціонерного товариство «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування.
Пізніше, 27.08.2015 між ОСОБА_2 (цедент) та ФОП Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) був укладений Договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування (далі - Договір цесії), відповідно до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, цедент відступив цесіонарію, а цесіонарій прийняв і зобов'язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля «ГАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.06.2014, номер полісу АІ/0702887, в страховій компанії ПрАТ «СК «Україна».
Згідно з умовами п. 1.2. Договору цесії цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.
Водночас 31.08.2015 ФОП Шиян Денис Сергійович (клієнт) та ТОВ «Маркс.Капітал» (фактор, позивач) уклали Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-08/2015 (далі - Договір факторингу).
Згідно з п. 1.1 Договору факторингу клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, у тому числі - з Договору цесії.
У п. 1.2. Договору факторингу визначено, що фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із Договору цесії відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
У п. 1.3 Договору факторингу зазначено, що фактор передає клієнту вимоги за правами 763 266,62 грн (сума боргу).
Пунктом 1.4 Договору факторингу визначено, що зобов'язаною особою (боржником) відповідно до Додатку № 1 до цього Договору є страхова компанія Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Суд, беручи до уваги умови Договору факторингу, статті 1077, 1078 ЦК України, встановив, що з 31.08.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за Полісом № АІ/0702887 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.06.2014 є ТОВ «Маркс.Капітал».
Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
В межах справи про банкрутство № 910/842/18 ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ», керуючись наявністю зобов'язання, що виникло на підставі Полісу № АІ/0702887 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 30.06.2014, ТОВ «Маркс.Капітал» заявило грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у розмірі 45 425,78 грн, з яких: 27 672,25 грн - страхове відшкодування, 1 908,25 грн - 3% річних, 8 927,22 грн - інфляційні втрати, 6 918,06 грн - пеня.
Відповідно до ухвали Господарського суду м. Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 заявлені грошові вимоги визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів.
Згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 прийнято рішення про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
Через ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» позивач звернувся до МТСБУ із заявою № 3304 від 28.08.2019 про виплату регламентних виплат в розмірі 809 995,07 грн, у тому числі зазначених вище 45 425,78 грн, з яких: 27 672,25 грн - страхове відшкодування, 1 908,25 грн - 3% річних, 8 927,22 грн - інфляційні втрати, 6 918,06 грн - пеня.
Суд установив, що відповідач 17.09.2019 виплатив позивачу 27 672,25 грн як відшкодування шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 14.02.2015 за участю транспортного засобу «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Натомість через неповне виконання зобов'язання ТОВ «Маркс.Капітал» звернулося до суду про стягнення 10 880,47 грн з яких: 1 908,25 грн - 3% річних, 8 972,22 грн - інфляційних втрат.
Згідно з частиною першою ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Суд установив, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про надання послуг зі страхування.
Згідно з частиною першою ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до п. 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини першої ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою ст. 509 ЦК зобов'язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 ЦК України.
Частиною другою ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
У ст. 511 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Водночас згідно з частиною третьою статті 510 ЦК України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
За змістом статей 524, 533- 535 і 625 ЦК, грошовим є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника щодо такої сплати.
З урахуванням зазначених норм закону, можна дійти висновку, що зобов'язання, які виникли на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням. При цьому, на спірні правовідносини поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За наведених підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, постраждала особа (іншої особи, яка набула таке право) має право на відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й таке право поширюється на застосування відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати).
Суд установив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ «Маркс.Капітал» визнано кредитором ПрАТ «СК «Україна», в тому числі за зобов'язаннями 3% річних, інфляційних втрат, що є предметом спору у цій справі.
Беручи до уваги частину четверту статті 75 ГПК України, встановлені у справі обставини у справі № 910/842/18, - розмір грошової вимоги з нарахованими сумами 3 % річних та інфляційними втратами, не потребує повторного доказування.
Під час судового провадження в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі, МТСБУ заявляло, що відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у тому числі в межах процедури банкрутства) страховиків обмежується регламентними виплатами (страховим відшкодуванням), а суми 3% річних та інфляційних втрат мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Щодо правомірності вказаних заяв, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Водночас приписи статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Однак спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Згідно з п. 20.3 статті 20 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, виконує МТСБУ, а виконання зобов'язань забезпечується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ.
Відповідно до пп. «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що аналіз приписів норм пункту 20.3 статті 20, статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування» свідчить, що зазначені норми не містять винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику відповідно до статті 625 ЦК України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Беручи до уваги встановлення факту переходу обов'язку за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховика, якого ліквідовано - ПрАТ «СК «Україна» до МТСБУ, останній є відповідальним за виконання обов'язку сплатити суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування є складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
При цьому, правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПрАТ «СК «Україна» як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3% річних та інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 Договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-08/2015 від 31.08.2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені в загальній сумі 15 927, 94 грн.
Окрім того, відповідач як під час судового провадження в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі зазначав про те, що позовна давність відліковується з 14.02.2015 - з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а отже, позовна давність за заявленими вимогами спливла; висновок суду першої інстанції про переривання позовної давності є помилковим.
Щодо правомірності таких заяв, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з нормами статей 256 ЦК України, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення права на позов.
Право на позов пов'язане, у тому числі з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
З аналізу положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Отже, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Тобто, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.
Зазначений правовий висновок наведений у вказаній постанові Верховного Суду у постанові від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.
Згідно з матеріалами справи, факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18.
За наведених підстав, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що звернення позивача з позовом до МТСБУ 08.09.2021, є зверненням в межах позовної давності.
Таким чином, беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що стягнення з МТСБУ на користь ТОВ «Маркс.Капітал» заявлених вимог в сумі 1 908,25 грн 3 % річних та 8 972,22 грн інфляційних втрат є правомірним.
Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої ст. 277 ГПК України, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, а також неправильного застосування норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов'язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/14686/21 без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Що стосується правомірності стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 4 600,00 грн, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з статтею 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач для підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надав: Договір № 96 від 01.06.2020 про надання правової допомоги, укладений між ТОВ «МАРКС.КАПІТАЛ» (клієнт, позивач) та Адвокатським об'єднанням «ДЕФЕНДЕРС»; Додаткову угоду № 1 від 01.06.2020 до Договору № 96 від 01.06.2020 про надання правової допомоги; Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 242 від 30.08.2021 на суму 4 600,00 грн.
Згідно з умовами Договору № 96 від 01.06.2020 про надання правової допомоги та Додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 до нього, відповідно до п. 3 Додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 гонорар сплачується на підставі та за реквізитами авансового рахунку або акту приймання-передачі наданої правової допомоги, підписаного сторонами або узгодженого сторонами шляхом обміну листами, електронними листами, протягом 3-х робочих днів з моменту підписання або узгодження. Факт оплати клієнтом авансового рахунку або акту приймання-передачі наданої правової допомоги - вважається його узгодженням та підписанням.
Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 242 від 30.08.2021 на суму 4 600,00 грн, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками, а отже є належним доказом на підтвердження обсягу та вартості наданих послуг.
Згідно з матеріалами справи, відповідач заявляв про зменшення витрат на правову допомогу позивача через перебування у провадження Господарського суду міста Києва однотипних позовів, що виключає, зокрема, складність у підготовці документів.
Однак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що надані докази та розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у сумі 4 600,00 грн, є доведеними, документально обґрунтованим та такими, що відповідають критерію розумної необхідності витрат, а отже, підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу немає.
На підставі викладеного та керуючись ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/14686/21 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2021 у справі № 910/14686/21 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Матеріали справи №910/14686/21 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді А.І. Тищенко
В.В. Куксов