Провадження № 11-кп/803/1419/22 Справа № 330/2234/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 квітня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України, у кримінальному провадженні № 12021082170000184,
Ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 на запобіжний захід у вигляді особистої поруки або інший більш м'який запобіжний захід - залишено без задоволення.
Клопотання прокурора задоволено та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 03.06.2022 року.
Рішення суду обґрунтовано в судовому засіданні було доведено наявність ризиків, які було встановлено під час обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які на даний час не змінились і не відпали, оскільки останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до десяти років, постійного місця проживання не має, не одружений, дітей не має, не працює, тому може вчинити спроби переховуватися від суду; судовий розгляді по справі ще не завершено,свідки та потерпілий судом ще не допитані - тому існує ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків та потерпілим у даному провадженні; з огляну на те, що ОСОБА_6 раніше неодноразово був засуджений за вчинення умисних злочинів проти життя та здоров'я, а також проти власності, а саме: за ч.1 ст. 121, ч.2 ст. 296, ч.2 ст. 189, ч.3 ст. 185 КК України, звільнившись з місць позбавлення волі належних висновків для себе не зробив, знову обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я особи, тому існує ризик у виді можливості вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки до ОСОБА_6 , або інших, не пов'язаних з триманням під вартою, не зможе запобігти встановленим по справі ризикам.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід з тримання під вартою на особисту поруку або інший більш м'який запобіжний захід.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, було порушено правило підслідності, оскільки у суді першої інстанції приймав участь прокурор першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Запорізької обласної прокуратури - ОСОБА_9 .
Оскільки обвинувачений ОСОБА_6 не є посадовою особою та не є військовослужбовцем, апелянт вважає, що вказаний прокурор не має відношення до даного кримінального провадження.
Вважає, що прокурором не було доведено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений після конфлікту з потерпілим не зник, а повернувся до потерпілого через деякий час, щоб надати медичну допомогу; як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, потерпілих не мав до ОСОБА_6 претензій, просив не позбавляти його волі. А тяжкість пред'явленого обвинуваченого сам по собі не може слугувати підставою для тримання особи під вартою.
Зазначає, що на момент розгляду клопотання прокурора, ОСОБА_10 подав до суду заяву про готовність бути поручителем обвинуваченого. Однак суд першої інстанції не перевірив, чи заслуговує на довіру поручитель ОСОБА_10 , який є фізичною особою- підприємцем з 2018 року, займається виробництвом будівельних матеріалів, конструкцій і частин, що підтверджується випискою та витягом ФОП, крім того є колишнім співробітником міністерства внутрішніх справі, неодноразово нагороджувався за багаторічну плідну працю, високий професіоналізм в органах внутрішніх справ.
Прокурор в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Враховуючи вимоги ч.4 ст.422-1 КПК України, думки обвинуваченого та його захисника, апеляційний суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду поданої апеляційної скарги без участі прокурора.
Під час апеляційного перегляду справи обвинувачений та його захисник підтримали вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити, ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши надані матеріали та обговоривши скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання законності судового рішення, ухваленого щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд зазначає таке.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно зі ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Цих вимог кримінального процесуального закону, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Томаківського районного суду Дніпропетровської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021082170000184 щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України.
Прокурором в судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, яке оскаржуваною ухвалою було задоволено. У задоволенні клопотання сторони захисту обвинуваченого та його захисника про зміну ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на інший запобіжний захід, зокрема і особистої поруки, - відмовлено.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з вимогами п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Апеляційний суд вважає, що на час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу ОСОБА_6 на більш м'який, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Однією з підстав для обрання/продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в контексті ч. 1 ст. 178 КПК України судом мають враховуватися, серед іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Разом з тим, з огляду на стадію кримінального провадження, в якому ОСОБА_6 вже висунуто обвинувачення і триває судовий розгляд у суді першої інстанції, не підлягають окремому вирішенню питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх належності, допустимості та достатності, для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, а суд повинен зважити на характер, тяжкість і наслідки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та оцінити ризики, якщо прокурор доведе їх існування. При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд першої інстанції врахував тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , який згідно вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 10 років; особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти життя та здоров'я та злочинів проти власності, міцних соціальних зв'язків не має, не працевлаштований; стадію судового розгляду, який не завершений, потерпілий та свідки судом ще не допитані, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки існує ймовірність настання ризиків у вигляді переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків у даному провадженні, а також скоєння іншого злочину чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_6 перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, висновки суду про те, що у цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є обґрунтованими.
Отже, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора ретельно перевірив доводи про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , та належно з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Разом з цим, колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
З огляду на викладене, доводи захисника в про те, що наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, є такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні вказаних ризиків, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились є обґрунтованими та об'єктивно існують, а тому для їх запобігання було продовжено застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не було розглянуто клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку - не відповідають дійсності. Як вбачається з ухвали, судом дане клопотання було розглянуто та у його задоволенні обґрунтовано відмовлено.
Не заслуговують на уваги у доводи апелянта про те, що під час розгляду питання про продовження ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу в судовому засіданні безпідставно приймав участь прокурор першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Запорізької обласної прокуратури - ОСОБА_9 .
Як вбачається з постанови про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 01 квітня 2022 року, першим заступником керівника Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_11 було визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні № 12021082170000184, серед який зазначено і прокурора першого відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_9 .
Інші викладені захисником доводи в апеляційних скаргах були предметом дослідження суду при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і їм надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги судом не встановлено.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі “Самойлович проти України” (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Водночас, враховуючи те, що на цей час, судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин провадження, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими й оціненими судом, та не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 409, 422-1 КПК, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2022 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст. 115 КК України, у кримінальному провадженні № 12021082170000184 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4