Провадження № 11-кп/803/1458/22 Справа № 194/1101/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 травня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2022 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлограда Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КК України, у кримінальному провадженні № 42020041880000098,
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2022 року задоволено клопотання прокурора задоволено та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, тобто до 20 червня 2022 року.
Рішення суду обґрунтовано в судовому засіданні було доведено наявність ризиків, які було встановлено під час обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, які на даний час не змінились і не відпали, останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, кількість епізодів обвинувачення, те, що судовий розгляд по справі не розпочато, існують ризики у вигляді можливості вчинити обвинуваченим спроби переховуватися від суду, впливати на свідків та перешкодити встановленню істини по справі з метою уникнення відповідальності.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт за місцем мешкання та реєстрації останнього, з покладенням відповідних процесуальних обов'язків.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_6 було продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з огляду лише на підставі тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, хоча прокурором не було надано доказів наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, та того, що вони не змінилися та не зменшилися.
Вказує, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, батька і сестру, раніше не судимий, а його попередня поведінка не свідчить про намагання переховуватися від суду, впливати на свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення.
Прокурор в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Враховуючи вимоги ч.4 ст.422-1 КПК України, думки обвинуваченого та його захисника, апеляційний суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду поданої апеляційної скарги без участі прокурора.
Під час апеляційного перегляду справи обвинувачений та його захисник підтримали вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити, ухвалу скасувати та постановити нову, якою обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши надані матеріали та обговоривши скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирішуючи питання законності судового рішення, ухваленого щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд зазначає таке.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно зі ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Цих вимог кримінального процесуального закону, при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції дотримався в повній мірі.
Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебувають матеріали кримінального провадження № 42020041880000098 щодо ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 307 КПК України.
Прокурором в підготовчому судовому засіданні суду першої інстанції заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з підстав наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, яке оскаржуваною ухвалою було задоволено.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Згідно з вимогами п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Апеляційний суд вважає, що на час розгляду клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку застосування запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Однією з підстав для обрання/продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а в контексті ч. 1 ст. 178 КПК України судом мають враховуватися, серед іншого, вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Разом з тим, з огляду на стадію кримінального провадження, в якому ОСОБА_6 вже висунуто обвинувачення і призначений судовий розгляд у суді першої інстанції, не підлягають окремому вирішенню питання, пов'язані з оцінкою доказів з точки зору їх належності, допустимості та достатності, для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, а суд повинен зважити на характер, тяжкість і наслідки кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та оцінити ризики, якщо прокурор доведе їх існування. При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Суд першої інстанції врахував тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , який згідно вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, вчинених групою осіб, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, кількість епізодів злочинної діяльності, що інкримінуються останньому, його роль в організації кримінального правопорушення; дані про особу обвинуваченого, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість застосування іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, оскільки існує ймовірність настання ризиків у вигляді переховування обвинуваченого від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у даному провадженні, а також скоєння іншого злочину чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_6 перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, висновки суду про те, що у цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинувачених та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, є обґрунтованими.
Отже, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора ретельно перевірив доводи про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , та належно з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.
Разом з цим, колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.
З огляду на викладене, доводи захисника в про те, що наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, є такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні вказаних ризиків, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились є обґрунтованими та об'єктивно існують, а тому для їх запобігання було продовжено застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Твердження апелянта про необґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 не заслуговують на увагу на даному етапі кримінального провадження та є його завданням на слідуючих стадіях.
Дані про особу обвинуваченого, зокрема відсутність судимості, наявність міцних соціальних зв'язків, було взято до уваги судом в сукупності з іншими обставинами справи, їм було надано належної правової оцінки.
Оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При цьому, продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі “Самойлович проти України” (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».
Водночас, враховуючи те, що на цей час, судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів вважає за необхідне, звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин провадження, які підтверджені достатніми доказами, дослідженими й оціненими судом, та не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 183, 194, 331, 405, 407, 409, 422-1 КПК, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2022 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, у кримінальному провадженні № 42020041880000098 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4