Провадження № 22-ц/803/2903/22 Справа № 212/9942/21 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
02 травня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що з 01 червня 1997 року по 01 січня 1999 року та з 01 вересня 2000 року по 23 серпня 2019 року перебував у трудових відносинах з відповідачем і працював помічником машиніста тепловозу на вивезенні гірничої маси кар'єру рухомого складу залізничного цеху кар'єрів 3,4 управління залізничного транспорту, машиністом тепловозу на вивезенні руди та гірничої маси з кар'єру управління залізничного транспорту.
Рішенням МСЕК від 20 жовтня 2021 року позивачу було встановлено 60% втрати професійної працездатності по вібраційній хворобі, ХОЗЛ, та встановлено третю групу інвалідності безтерміново.
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 , посилаючись на те, що у зв'язку із отриманими профзахворюваннями, порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває стійкий ниючий, прострілюючий біль у шийному та попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією в плечовий пояс, в руки, потилицю, нижні кінцівки, який посилюється при рухах та фізичних навантаженнях, відчуття затерпіння кінцівок, підвищену чутливість їх до холоду, судоми у ліктьових м'язах та м'язах передпліч, обмеження рухів у ліктьових, колінних суглобах, утруднену ходу, загальну слабкість, виражену задишку при незначному фізичному навантаженні, кашель сухий, біль за грудиною, запаморочення, втому, зниження слуху, просив суд стягнути з ПрАТ «Центральний ГЗК» на його користь відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я, в сумі 300 000 грн та судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, в сумі 6 000 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ПрАТ «Центральний ГЗК» на його користь моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі 180 000 грн без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. В іншій частині позову - відмовлено. Також вирішено питання розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ПрАТ «Центральний ГЗК» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні даного позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів вини відповідача у заподіянні моральної шкоди позивачу. Разом з тим, факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами.
Позивач не скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч.5 ст.272 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 червня 1997 року по 01 січня 1999 року та з 01 вересня 2000 року по 23 серпня 2019 року перебував у трудових відносинах з відповідачем й працював помічником машиніста тепловозу на вивезенні гірничої маси кар'єру рухомого складу залізничного цеху кар'єрів 3,4 управління залізничного транспорту, машиністом тепловозу на вивезенні руди та гірничої маси з кар'єру управління залізничного транспорту, і був звільнений з підприємства на підставі ст.38 КЗпП України у зв'язку із виходом на пенсію.
Відповідно до Акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 07 вересня 2021 року встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з церебрально-переферічним ангіодистонічним синдромом, ускладненим гіпертонічною хворобою ІІ стадії 3 ступеня, гіпертензивне серце, СН 1ст., ризик 4, у поєднані з синдромом полірадикулонейропатії (С6, С7, L5, S1) з вираженими статико-динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого остеоартрозу з періартрозом ліктьових (ПФ першого-другого ступеня) та колінних суглобів (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу дрібних суглобів кистей. Т75.2; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легенів першої стадії), група А. ЛН першого ступеня. J44, із зазначенням їх причин - вібрація загальна, пил переважно фіброгенної дії (а.с.13-15).
Відповідно до пункту 17 вказаного Акту професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи у цеху залізничного транспорту Петрівського кар'єру служби рухомого складу управління залізничного транспорту помічником машиніста та машиністом тепловозу на вивезенні гірничої маси з кар'єру, керував тепловозом при перевезенні гірничої маси з кар'єру, утримував тепловоз у справному стані, в кабіні машиніста тепловоза спостерігав за станом рухомого складу, колії, положенням стрілок. При цьому, через конструктивні недоліки тепловоза, підпадав під вплив підвищеного рівня загальної вібрації, яка виникає під час роботи дизель-генератора обладнання тепловозу. Внаслідок недосконалості технології відкритого видобутку корисних копалин підпадав під вплив підвищених концентрацій пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони (а.с.14).
Внаслідок зазначеного вище хронічного професійного захворювання, 20 жовтня 2021 року позивач пройшов огляд МСЕК, де йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 60% внаслідок професійного захворювання (50% вібраційна хвороба, 10% хронічне обструктивне захворювання легень) та встановлено третю групу інвалідності з 18 жовтня 2021 року безтерміново, що підтверджується копіями довідок МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №085206 від 20 жовтня 2021 року, серії 12 ААБ №575759 від 20 жовтня 2021 року (а.с.16).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що наявність професійного захворювання у позивача підтверджується наданими ним письмовими доказами, зокрема, виписками з медичної картки, виписними епікризами, з яких вбачається що він неодноразово проходив лікування в закладах охорони здоров'я з діагнозами: хронічне обструктивне захворювання легень, вібраційна хвороба, а тому, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
В своїй скарзі апелянт посилається на те, що позивач, стверджуючи про заподіяння йому моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань саме з вини підприємства, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Так, статтею 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, що становить явну небезпеку для життя працівника, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання ним трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.
При цьому, жодних доказів на спростування наявності шкідливих факторів робочого місця позивача та їх шкідливого впливу на його здоров'я - відповідачем не було надано ні до суду першої, ні до апеляційної інстанції.
Отже, відповідачем, як роботодавцем, в порушення ст.153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці», не було забезпечено позивачу безпечних умов праці, що призвело до професійних захворювань останнього, внаслідок яких він морально і фізично страждає через погіршення здоров'я, вимушені зміни способу життя та втрату професійної працездатності.
З урахуванням викладеного, колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що позивач був ознайомлений зі шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємство від законодавчо встановленого обов'язку забезпечити якісні та безпечні умови праці.
Доводи апелянта про те, що розмір стягнутої з ПрАТ «Центральний ГЗК» моральної шкоди завищений і не відповідає тяжкості та характеру завданої здоров'ю позивача шкоди, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.
Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що «громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди».
Відповідно до п.4.1 цього ж рішення ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.
Частиною 3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Таким чином, враховуючи період роботи ОСОБА_1 в шкідливих умовах на підприємстві відповідача - 27 років 4 місяці, характер та тривалість отриманого професійного захворювання, тяжкість вимушених змін в його життєвих і виробничих стосунках, оскільки позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, а також визнано особою з інвалідністю 3 групи безстроково, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди, присудженої судом першої інстанції, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до положення п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу фізичних, душевних страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо та з урахуванням всіх обставин справи.
Проте, суд першої інстанції залишив поза увагою, що моральна шкода мала бути стягнута з відповідача на користь позивача з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, з огляду на наступне.
Відповідно до Закону України № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», внесено зміни до п.п.164.2.14 ст.164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених вищевказаним Законом, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, оскільки з відповідача на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 180 000 грн, що значно перевищує чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, як це передбачено законом, а тому в даному випадку підлягає стягненню моральна шкода з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині вирішення питання розподілу судових витрат, а саме щодо стягнення з ПрАТ «Центральний ГЗК» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000, грн та судового збору в розмірі 1 800 грн, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Так, відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ПрАТ «Центральний ГЗК» слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, в розмірі 180 000 грн з урахуванням утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року - змінити, стягнувши з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я в розмірі 180 000 грн з утриманням податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: В.С.Городнича
Судді: О.В.Лаченкова
М.Ю.Петешенкова