Справа № 565/360/22
Провадження № 2/565/254/22
02 травня 2022 року м.Вараш
Кузнецовський міський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бренчук Г.В., за участю секретаря судового засідання Щур Н.О., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Кузнецовського міського суду Рівненської області в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою,
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою у якій просить суд визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є власником Ѕ частки у квартирі АДРЕСА_1 . У квартирі фактично проживає позивач, її діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані у даній квартирі, проте не проживають. Також у квартирі № 35 зареєстровано місце проживання відповідача, який є колишнім чоловіком позивача.
З грудня 2004 року відповідач у квартирі № 35 не проживає, його речей у квартирі немає, він добровільно виселився з квартири після розірвання шлюбу з позивачем. Реєстрація місця проживання відповідача в квартирі є лише формальністю. Відповідач добровільно не зняв себе з реєстраційного обліку в квартирі № 35 .
Факт реєстрації відповідача у квартирі № 35 порушує право позивача, як власника квартири, на свій розсуд користуватися та розпоряджатися даним житлом. Крім того, нарахування житлово-комунальних послуг, які сплачує позивач, здійснюється, в тому числі, й на відповідача.
З огляду на наведене та на підставі ст.71, 72 ЖК Української РСР, позивач просить визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 22 березня 2022 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 13 квітня 2022 року.
Ухвалою суду від 22 березня 2022 року розгляд справи відкладено на 02 травня 2022 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у порядку визначеному ЦПК України, причини неявки не повідомив, відзиву на позов не подав.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7 , будучи належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, письмових пояснень не подав.
Відповідно до ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умовами, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача, свідків, суд дійшов наступних висновків.
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 0002772508, наданого Вараським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), убачається що 05 жовтня 1994 року було укладено шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Кузнецовського міського управління юстиції Рівненської області. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_9 .
09 грудня 2004 року шлюб між громадянином ОСОБА_3 та громадянкою ОСОБА_2 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу зроблено запис № 140, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 . Після розірвання шлюбу прізвище громадянки - ОСОБА_9 .
Копією довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 299061964 підтверджується, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить Ѕ частка квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_7 та ОСОБА_10 на праві спільної часткової власності належить по 1/4 частці вказаної квартири. Підставою для державної реєстрації права власності на Ѕ частку квартири за ОСОБА_2 зазначено свідоцтво про право власності від 15 жовтня 1993 року та договір дарування ј частини від 02 серпня 1996 року.
За адресою АДРЕСА_3 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради № 767-0322 від 11 лютого 2022 року.
Допитанні в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 вказали, що відповідач у спірній квартирі після розлучення з позивачем не проживає, квартиру залишив добровільно, перешкод в користуванні квартирою йому ніхто не чинив.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
У ст. 41 Конституції України зазначено що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст.321 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження майном, що перебуває у приватній власності, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі звернутися до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, або шляхом виселення (негаторний позов).
Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
ОСОБА_3 не є членом сім'ї позивача.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у житловому приміщенні без поважних причин.
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
Вказана правова позиція викладена, зокрема в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).
Суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами той факт, що відповідач дійсно не проживає у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, втратив інтерес до вказаного житла, за місцем реєстрації не з'являється.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідачу чиняться перешкоди у користуванні спірною квартирою чи проживанні в ній, про поважність причин його відсутності понад законодавчо встановлені строки, наявність між сторонами домовленості про збереження права користування житлом або передбачених законом підстав, що унеможливлюють визнання його таким, що втратив право користування житлом, в матеріалах справи немає та в ході судового розгляду даної справи таких фактів встановлено не було.
Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
За правилами ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним документально підтверджені судові витрати на оплату судового збору.
Керуючись статтями 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом визнання особи такою, що втратила право користування квартирою, задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 992 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).
Повне рішення складено 02 травня 2022 року.
Суддя Г.В.Бренчук