29 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 120/2914/19-а
адміністративне провадження № К/9901/28406/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Мартинюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 120/2914/19-а
за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді: Боровицький О.А., Матохнюк Д.Б.),
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (далі - УСБ України у Вінницькій області, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо неповного нарахування і невиплати позивачеві як військовослужбовцю належного грошового забезпечення за період з 16 березня 2017 року до часу подання позову;
- зобов'язати УСБ України у Вінницькій області з дати прийняття судом рішення, яке набуде законної сили, покласти на ОСОБА_1 виконання окремих завдань, які визначити тимчасовими функціональними обов'язками або тимчасовим виконанням обов'язків за вакантною (невакантною) посадою;
- зобов'язати відповідача з дати прийняття судом рішення, яке набуде законної сили, здійснити з 16 березня 2017 року перерахунок, нарахування і виплату позивачеві матеріального і грошового забезпечення всіх видів за посадою, яку він займав до зарахування в розпорядження, з урахуванням отриманих сум за період з березня 2017 року до липня 2018 року, а також зобов'язати виплачувати йому встановлену суму місячного розміру грошового забезпечення до закриття кримінального провадження №52017000000000025 стосовно нього або ухвалення вироку у зазначеному кримінальному провадженні.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
2. Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 14 листопада 2019 року позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії УСБ України у Вінницькій області щодо неповного нарахування і невиплати військовослужбовцю ОСОБА_1 належного йому матеріального і грошового забезпечення. Зобов'язав відповідача здійснити перерахунок, нарахування і виплату позивачеві матеріального і грошового забезпечення всіх видів за посадою, яку він займав до зарахування у розпорядження, з урахуванням сум, що були виплачені відповідачем у період з березня 2017 року до липня 2018 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
3. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 червня 2020 року вказане рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог скасував і ухвалив у цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядалося.
4. Постановою Верховного Суду від 06 січня 2021 року скасовано постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року, залишено в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року.
5. 19 лютого 2021 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, вчинених, на думку позивача, УСБ України у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року, яке набрало законної сили 06 січня 2021 року.
6. Окремою ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2021 року заяву позивача задоволено частково. Постановлено окрему ухвалу, в якій указано на протиправність дій, вчинених УСБ України у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року, що полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного матеріального та грошового забезпечення в період з 16 березня 2017 року по 06 січня 2021 року. Зобов'язано УСБ України у Вінницькій області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, при встановленні граничних розмірів (максимальних) надбавок, доплат та виплат з урахуванням висновків суду, які викладено в мотивувальній частині ухвали. Зобов'язано УСБ України у Вінницькій області повідомити Вінницький окружний адміністративний суд про вжиті заходи не пізніше п'ятнадцяти днів після надходження окремої ухвали.
7. Зазначена ухвала суду мотивована тим, що після набрання рішенням у даній справі законної сили відповідачем видано наказ від 28 січня 2021 року № 22-ОС/дск, відповідно до якого встановлено, що розрахунок матеріального та грошового забезпечення позивача по відповідній посаді здійснювався згідно наказом СБУ від 23 січня 2008 року № 35/дск без усіх видів забезпечення, а не відповідно до наказу № 515/дск. Відтак, суд дійшов висновку про те, що такі дії відповідача свідчать про неналежне виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року. Крім того, в окремій ухвалі суд звернув увагу на те, що відповідачем невірно визначено період розрахунку грошового забезпечення з березня 2017 року по 14 листопада 2019 року, оскільки рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року набрало законної сили 06 січня 2021 року, тому належним періодом за який позивачу необхідно нарахувати і виплатити відповідне матеріальне та грошове забезпечення є період з 16 березня 2017 року по 06 січня 2021 року.
8. 27 травня 2021 року позивач удруге звернувся до суду першої інстанції із заявою про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, вчинених, на думку позивача, УСБ України у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року, яке набрало законної сили 06 січня 2021 року та окремої ухвали суду від 05 травня 2021 року.
9. 07 червня 2021 року Вінницький окружний адміністративний суд заяву ОСОБА_1 задовольнив. Постановив окрему ухвалу, в якій указав на протиправність дій, вчинених УСБ України у Вінницькій області на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року, що полягають у неповному нарахуванні та невиплаті військовослужбовцю ОСОБА_1 належного матеріального та грошового забезпечення в період з 16 березня 2017 року по 06 січня 2021 року. Зобов'язано УСБ України у Вінницькій області усунути порушення шляхом встановлення граничних розмірів (максимальних) надбавок, доплат, квот та виплат ОСОБА_1 по посаді начальника сектору регіонального органу (35 тарифний розряд) згідно з постановою КМУ № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК та наказом СБУ від 15 лютого 2021 року № 155/ДСК «Про впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України з 01.03.2021 року» за період з 16 березня 2017 року по 6 січня 2021 року, а саме за наступним розрахунком місячного грошового забезпечення: - посадовий оклад - 6 630 грн; - оклад за військовим званням -1 410 грн; - надбавка за вислугу років 2983,50 грн (45%); - надбавка за особливості проходження служби - 11023,50 грн (100%); - надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 994,50 грн (15%); - доплата військовослужбовцям оперативних підрозділів, які постійно співробітничають з особами, залученими до участі в оперативно-розшуковій діяльності - 331,50 грн (5%); - преміювання - 6 165,90 грн (93%). Зобов'язано УСБ України у Вінницькій області здійснити перерахунок, нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріального та грошового забезпечення всіх видів за посадою начальника сектору регіонального органу, за період з 16 березня 2017 року по 06 січня 2021 року, з урахуванням сум, що вже були виплачені відповідачем та повідомити Вінницький окружний адміністративний суд про вжиті заходи не пізніше 10 (десяти) днів після надходження окремої ухвали.
10. Означена ухвала суду мотивована тим, що після отримання окремої ухвали від 05 травня 2021 року, УСБ України у Вінницькій області видано наказ від 24 травня 2021 року №120-ОСцск, згідно якого ОСОБА_1 встановлено матеріальне та грошове забезпечення (надбавки, доплати) та премії, відповідно до Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 10 квітня 2018 року № 515/ДСК у граничних розмірах. Ураховуючи вимоги статті 58 Конституції України, положення пункту 48 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, затвердженого Указом Президента від 27 грудня 2007 року № 1262 та висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, які зроблені судом під час касаційного розгляду цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за позивачем повинно зберігатися матеріальне та грошове забезпечення всіх видів за посадою, яку він займав до зарахування в розпорядження.
11. Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2021 року скасував окрему ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 травня 2021 року та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання протиправними рішень, дій та бездіяльності, вчинених УСБ України у Вінницькій області.
12. Скасовуючи окрему ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви позивача, апеляційний суд керувався тим, що в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зобов'язав УСБ України у Вінницькій області зробити перерахунок та виплату належних заявнику ( ОСОБА_1 ) сум, що не є правильним, так як ці питання повинні вирішуватися у межах виконавчого провадження по виконанню рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року .
ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
13. Не погодившись з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року позивач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі окрему ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року.
14. Підставами касаційного оскарження відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник вказує про те, що в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції міститься посилання на аналогічну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № /11829/17 та від 31 липня 2019 року у справі № 803/688/18, які, на думку скаржника, не містять правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Також позивач посилається вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
15. Автор касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що порушені у заяві ОСОБА_1 питання повинні вирішуватись у межах виконавчого провадження по виконанню рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року. Позивач уважає, що окрема ухвала суду першої інстанції винесена як результат процесуального реагування на неналежне виконання УСБ України у Вінницькій області судового рішення у даній справі.
16. У касаційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України і саме тому судом першої інстанції було постановлено окрему ухвалу. Натомість, стаття 382 КАС України, на яку посилається Сьомий апеляційний адміністративний суд, передбачає подання суб'єктом владних повноважень у встановлений судом строк звіту про виконання судового рішення, а у разі невиконання повторно подати звіт або накласти штраф. Водночас, позивач переконаний, що у його випадку такий спосіб захисту порушеного права був би неефективним, адже без роз'яснення механізму виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року через окрему ухвалу, створювалися передумови до його невиконання.
17. Окремо скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції, посилаючись у своїй постанові на положення статті 317 КАС України, не зазначив, які саме норми матеріального та процесуального права порушив суд першої інстанції при постановленні окремої ухвали.
18. Ухвалою від 18 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі №120/2914/19-а.
19. Відповідач надіслав до суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить відмовити в задоволенні скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. УСБ України у Вінницький області уважає, що судом апеляційної інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення. Натомість, суд першої інстанції під час розгляду заяви позивача, поданої у порядку статті 383 КАС України, не врахував, що відповідачем фактично виконане рішення суду, а позивачем не погоджується з обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи і щодо яких судом не наводились відповідні висновки. Предмет і підстави поданої позивачем заяви відрізняються від предмету і підстав заявленого ним первісного позову у даній справі.
20. Ухвалою від 27 квітня 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами на підставі пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.
ІV. Нормативне регулювання
21. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
22. За приписами статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
23. Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
24. Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
25. Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані у Розділі IV КАС України. Зокрема, частинами першою, другою статті 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
26. Статтею 383 КАС України закріплено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
26.1 У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім'я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім'я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред'явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.
26.2 На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи.
26.3 За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
V. Позиція Верховного Суду
27. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що за приписами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
28. Перевіривши доводи та аргументи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
29. Як слідує з обставин даної справи, ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із заявою в порядку статті 383 КАС України, оскільки вважав, що УСБ України у Вінницькій області вчинило протиправні дії на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року, які порушують його права та полягають у неповному нарахуванні та невиплаті йому належного матеріального та грошового забезпечення.
30. За результатами розгляду заяви позивача суд першої інстанції установив наявність протиправних дій УСБ України у Вінницькій області під час виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року, що слугувало правовим підґрунтям для задоволення заяви та зобов'язання відповідача вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
31. Разом з тим, апеляційний суд не погодився з такими висновками місцевого суду, оскільки вважає, що вимоги та обґрунтування викладені у заяві ОСОБА_1 спрямовані на досягнення результатів, передбачених у статті 382 КАС України. Відтак, суд першої інстанції окремою ухвалою вирішив питання, що мають бути вирішені в межах виконавчого провадження по виконанню рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року.
32. Однак, колегія суддів уважає передчасною таку позицію суду апеляційної інстанції.
33. Як видно з аналізу норм, наведених у розділі IV цієї постанови, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
34. Так, КАС України передбачає наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
35. Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а звернув увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі.
36. При цьому, наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
37. Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
38. Колегія суддів відзначає, що суди попередніх інстанцій повинні були з'ясувати, чи не були оскаржувані дії відповідача пов'язані з виконанням судового рішення, чи є самостійним предметом спору.
39. В аспекті зроблених судом апеляційної інстанції висновків Верховний Суд звертає увагу, що спосіб судового контролю, передбачений статтею 382 КАС України, спрямований на забезпечення виконання судового рішення суб'єктом владних повноважень. При цьому, аби застосувати вказаний спосіб судового контролю суд повинен мати обґрунтовані сумніви у належному виконанні суб'єктом владних повноважень свого конституційного обов'язку - виконання судового рішення. У свою чергу, особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому статтею 382 КАС України, повинна навести достатні аргументи, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю.
40. Разом із тим, Сьомий апеляційний адміністративний суд не врахував, що УСБ України у Вінницькій області було видано наказ від 28 січня 2021 року № 22-ОС/дск, згідно з яким ОСОБА_1 проведено розрахунок матеріального та грошового забезпечення на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року. І власне, лише після видання означеного наказу відповідачем, ОСОБА_1 звернувся із заявою в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України.
41. За наведених обставин, звернення позивача до місцевого суду про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому статтею 382 КАС України, а саме зобов'язання відповідача, як суб'єкта владних повноважень, подати звіт про виконання судового рішення, після видання УСБ України у Вінницькій області наказу від 28 січня 2021 року № 22-ОС/дск, з точки зору процесуального закону є неможливим.
42. Отже, суд апеляційної інстанції, правильно зазначивши норми процесуального права, допустив їх неправильне застосування.
43. З обставин даної справи вбачається, що звертаючись до суду першої інстанції із заявою у порядку статті 383 КАС України, позивач обґрунтував її протиправністю дій відповідача щодо виконання судового рішення в частині неповного нарахування та виплати належного йому матеріального та грошового забезпечення. Такий порядок оскарження рішення відповідача, прийнятого на виконання судового рішення, позивач уважав для себе найбільш оптимальним (ефективним), як для особи, яка вважає що її права порушені.
44. За приписами частини шостої статті 383 КАС України, за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
45. За змістом положень частин першої, другої статті 249 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
46. У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
47. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
48. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
49. У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
50. Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
51. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
52. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
53. На підставі викладеного колегія суддів зазначає, що у цій справі спірні правовідносини між сторонами знаходяться на стадії виконання судового рішення, що свідчить про можливість звернення позивача до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
54. Поряд з цим, наведені у відзиві на касаційну скаргу доводи відповідача про фактичне виконання судового рішення колегія суддів уважає необґрунтованими, оскільки якщо за результатами розгляду заяви у порядку статті 383 КАС України буде встановлено, що рішення суду, яке набуло законної сили, не виконано відповідачем у належний спосіб та у повному обсязі, суд має право встановити судовий контроль шляхом винесення окремої ухвали, як-то передбачено частиною шостої статті 383 цього Кодексу.
55. Наведений правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 760/3142/17.
56. У світлі зазначеного Верховний Суд уважає помилковими висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду про неправомірність винесення судом першої інстанції окремої ухвали від 07 червня 2021 року та, відповідно, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права.
57. В свою чергу, допущене судом апеляційної інстанції порушення процесуального закону унеможливлює надання Верховним Судом ґрунтовної правової оцінки окремій ухвалі Вінницького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року, оскільки вона не була переглянута по суті судом апеляційної інстанції.
58. Зокрема, апеляційним судом не перевірено правильність висновків місцевого суду по суті розгляду заяви позивача, не досліджено докази, покладені в основу окремої ухвали від 07 червня 2021 року. Тобто, фактично апеляційний розгляд справи не відбувся.
59. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
60. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
61. Оскільки судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.
62. З огляду на те, що вказані порушення апеляційного суду не можуть бути виправлені та усунуті під час касаційного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваного судового рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
63. Під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанції має врахувати викладене у цій постанові, повністю встановити та з'ясувати обставини справи, а також надати належну правову оцінку доказам, які мають істотне значення для вирішення спору.
64. За таких обставин касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
65. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2021 року у справі № 120/2914/19-а скасувати.
Справу № 120/2914/19-а направити на новий судовий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько Н.М. Мартинюк