29 квітня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/6934/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 13 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 06 листопада 2015 року;
зобов'язати нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 листопада 2015 року з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що з 27.03.2015 по 05.11.2015 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. 05.11.2015 його виключено зі списків особового складу із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби він набув статус учасника бойових дій.
За весь період проходження військової служби позивачу додаткова відпустка як особі, яка має статус учасника бойових дій не надавалась. При цьому, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасника бойових дій за весь період служби в частині також не виплачувалась.
На думку позивача, відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 рік, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист.
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач) подала до суду відзив на адміністративний позов, в якому вказувала на те, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі № 600/1317/21-а, військовою частиною було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за 1 день невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період 01.10.2015 по 03.11.2015 у розмірі 159,56 грн.
Оскільки позивач набув право на додаткову відпустку з 02.10.2015, відповідач вважає, що тривалість додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, має розраховуватися пропорційно відпрацьованому часу.
Враховуючи відпрацьований позивачем час з 02.10.2015 по 03.11.2015, на переконання відповідача, на момент звільнення позивач мав право на 1 день календарний день додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
З огляду на наведене, відповідач вказував, що позивачу в повному обсязі виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, тому відсутні підстави для задоволення позову.
З'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
У період з 27.03.2015 по 05.11.2015 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_2 .
02.10.2015 Головним управлінням Національної гвардії України видано позивачу посвідчення учасника бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 05.11.2015 № 227 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку з його переміщенням наказом командувача Національної гвардії України від 05.11.2015 №184 о/с для подальшого продовження служби до Головного управління МВС України в Київській області з 05.11.2015.
Згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , 06.11.2015 позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ ГУ МВС України в Київській області (наказ від 06.11.2015 № 600 о/с), і того ж дня, 06.11.2015 звільнений в органів внутрішніх військ (від 06.11.2015 № 601).
У зв'язку з невиплатою належної компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік та середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій, позивач звернувся до суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі № 600/1317/21-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02 жовтня 2015 року по 03 листопада 2015 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02 жовтня 2015 року по 03 листопада 2015 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Як зазначали сторони та підтверджується матеріалами справи, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі № 600/1317/21-а, військовою частиною нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за 1 день невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період 01.10.2015 по 03.11.2015 у розмірі 159,56 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неналежного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Так, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ч. 2 ст. 1 - 2 Закону № 2011-XII).
У свою чергу, у відповідності до ч. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У свою чергу, абз. 3 п.п. 3 п. 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з пунктами 17 та 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В силу п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 р. № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та "Про оборону України" від 06.12.1991 р. № 1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Так, ст. 1 Закону № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, статтею 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII.
Згідно ч. 1, 3 ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України” Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі № 600/1317/21-а, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач є учасником бойових дій з 02.10.2015, тому саме з цієї дати він набув право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII.
Водночас, оскільки у період з 02.10.2015 по дату виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення (05.11.2015) позивач не використав додаткову відпустку, то він набув право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасник бойових дій.
Враховуючи викладене, судом у справі № 600/1317/21-а зроблено висновок, що на час виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з ним протиправно не було проведено всіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII за період з 02.11.2015 по 03.11.2015.
Як зазначалося вище, на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 у справі № 600/1317/21-а, військовою частиною НОМЕР_1 нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за 1 день невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період 01.10.2015 по 03.11.2015 у розмірі 159,56 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо неналежного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 13 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.11.2015, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд назначає наступне.
Пунктом 14 ст. 10-1 Закону № 3551-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що дані відпустки не є тотожними, а є різними видами вiдпусток й вiдповідно дні, які нараховуються за рік роботи є різними та як наслідок, в разі, якщо вони є невикористаними, виплати за них грошової компенсації виплачується по різному, а саме:
- щорічна основна відпустку надається військовослужбовцям з розрахунку 1/12 вiдпустка частини тривалості відпустки на яку військовослужбовець має право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення (п. 14 ст. 10-1 Закон № 3551-XII);
- одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (п. 12 ч. 1 ст. 12 Закон № 3551-XII).
Таким чином, додаткова відпустка учасникам бойових дій надається у кількості 14 календарних днів на рiк не залежно від того коли військовослужбовцю був наданий такий статус та скільки днiв вiн в році прослужив.
Оскільки відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію тільки за 1 день невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період 01.10.2015 по 03.11.2015 у розмірі 159,56 грн, суд вважає, що ним допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік в кількості 13 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.11.2015 (день виключення із списків особового складу військової частини).
Стосовно позовної вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити зазначену грошову компенсацію за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06.11.2015, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 245 КАС України наведено перелік рішень, які суд може прийняти у разі задоволення позову.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).
Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.
Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України, а також протиправну бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу у повному обсязі грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік в кількості 13 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.11.2015 (день виключення із списків особового складу військової частини).
Щодо позовної вимоги про проведення разом із виплатою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки одночасної компенсації сум податку із доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 р. № 44 (далі - Порядок № 44), суд зазначає наступне.
Порядком №44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Однак, необхідно звернути увагу на те, що п. 1 Порядку №44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв'язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов'язків під час проходження служби.
У відповідності до абз. 1 п. 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Згідно з п. 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Проте, зазначена виплата (виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) виникла не у зв'язку з виконанням позивачем обов'язків служби, як це передбачено п.1 Порядку №44, а також право на виплату таких сум він набув не у зв'язку з виконанням обов'язків під час військової служби (п. 2 Порядку №44), а через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено судом, що пов'язана з невчасною компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
З урахуванням викладеного, суд критично оцінює позицію, що викладена позивачем у позові, оскільки нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суперечать пунктам 1 та 2 Порядку №44.
Таким чином, вимога позивача про проведення разом із виплатою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку №44, задоволенню не підлягає.
Твердження відповідача щодо повторного звернення позивача до того самого суду, із тим самим позовом, за участі тих самих сторін, і з тих самих підстав, суд не бере до уваги, оскільки справи № 600/1317/21-а та № 600/6934/21-а не є тотожними.
Зокрема, у справі № 600/1317/21-а предмет та підстави позову стосувалися права позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а у справі № 600/6934/21-а - повноти розрахунку грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в повному обсязі грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік в кількості 13 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.11.2015.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 рік в кількості 13 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 05.11.2015.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 23313948).
Суддя В.К. Левицький