Справа № 500/1623/22
27 квітня 2022 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Чепенюк О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кухар О.Л.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Ходюк К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Ходюк Катерину Миколаївну звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до його страхового стажу період роботи з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ефа» (далі - ТОВ НВП «Ефа»).
В обґрунтування позову вказує, що звернувся до органу пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області від 25.11.2021 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю страхового стажу, який становить 24 роки 03 місяці 00 днів, при необхідному 28 років. Відповідачем не зарахований до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за віком період роботи з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду в ТОВ НВП «Ефа» через виправлення в даті наказу про зарахування на роботу у записах трудової книжки.
Позивач не погоджується з такими діями відповідача та зазначає, що неточності у трудовій книжці працівника можуть свідчити лише про неналежне заповнення трудової книжки роботодавцем та жодним чином не впливають на факт перебування позивача із вказаним підприємством у трудових відносинах. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Його вини у допущених недоліках при заповнені трудової книжки немає. Факт роботи на підприємстві додатково можуть підтвердити свідки. Відтак вважає, що відмова відповідача у зарахуванні вказаного періоду роботи до страхового стажу порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою судді від 28.03.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків у спосіб, визначений в ухвалі.
Ухвалою суду від 04.04.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, призначено судове засідання на 27.04.2022.
26.04.2022 до суду надійшов відзив на позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.30-32). Зазначає, що позивач звернувся з заявою про призначення пенсії, проте його страховий стаж складає 24 роки 03 місяці 00 дні, що є меншим за необхідний для призначення пенсії за віком. При цьому відповідач не вбачає підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у ТОВ НВП «Ефа», оскільки в трудовій книжці у записі про зарахування на роботу в даті наказу виявлено неточності (виправлення).
Відзив на позов подано до суду відповідачем з пропущенням строку, встановленого судом, без заяви про його продовження. Ухвалою суду від 27.04.2022, постановленою у судовому засіданні, з ініціативи суду з метою повного та об'єктивного з'ясування усіх обставин справи продовжено строк для подання відповідачем відзиву на позов до 26.04.2022.
У судове засідання 27.04.2022 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув, проте подав клопотання про розгляд справи за його відсутності. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), та подання відповідачем відзиву на позов, у якому викладені міркування сторони, а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача, розгляд справи проведено за відсутності представника Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити.
У судовому засіданні за клопотанням представника позивача були допитані свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які б знали позивача по спільній з ним роботі на одному підприємстві, про відомі їм обставини у цій справі.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи письмовими доказами, встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 60 років 22.10.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком та надав підтверджуючі документи для її призначення.
На цю заяву позивач отримав лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 25.11.2021 з рішенням про відмову у призначенні пенсії від 25.11.2021 № 191950013763 (а.с.8-9, 43). ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу. У рішенні про відмову у призначенні пенсії орган пенсійного фонду зазначив умови, за яких може бути призначена пенсія позивачу за віком.
Так, відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років. За відсутності страхового стажу роботи 28 років, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року. За відсутності страхового стажу роботи від 21 до 31 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 роки за наявності страхового стажу у період з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років.
Також у рішенні про відмову у призначенні пенсії зазначено, що страховий стаж заявника становить 24 роки 03 місяці 00 днів.
За наданими документами не враховано до страхового стажу період з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у ТОВ НВП «Ефа» через виправлення у даті наказу про зарахування на роботу в трудовій книжці.
Оскільки на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж заявника менший за необхідний (28 років), то у призначенні пенсії за віком позивачу відмовлено (а.с.9).
Позивач, вважаючи безпідставним не зарахування органом пенсійного фонду спірного періоду роботи до його страхового стажу для призначення пенсії, вказує на порушення права на соціальний захист, у зв'язку з чим звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено таке: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, який підтверджує страховий стаж є трудова книжка.
Судом досліджено записи трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 щодо спірного періоду роботи позивача з 04.05.1993 по 29.02.1996 у ТОВ НВП «Ефа» (а.с.5-7), які містять такі відомості:
Розділ «Відомості про роботу»:
запис №18, 04.05.1993, Науково-виробниче підприємство «Ефа» (Товариство з обмеженою відповідальністю), прийнятий слюсарем-складальником третього розряду, підстава: наказ №8 від 04.05.1996;
запис №19, 29.02.1996, звільнений за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України, підстава: наказ №3 від 29.02.1996.
Запис про звільнення позивача з ТОВ НВП «Ефа» засвідчений підписом директора ОСОБА_4 , скріплений печаткою підприємства (а.с.7).
Оригінал трудової книжки оглянуто судом у судовому засіданні.
Відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у ТОВ НВП «Ефа» через виправлення у трудовій книжці в записі про прийняття на роботу в даті наказу про прийняття позивача з роботи.
Оглянувши оригінал трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , суд зазначає, що дата наказу про прийняття на роботу у записі №18 у графі 4 (де зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер) містить виправлення в написанні року (1996), виправлено можливо на 1993 рік.
Перевіряючи доводи сторін щодо наявності чи відсутності підстав для зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи ОСОБА_1 за таких обставин, суд зазначає, що порядок ведення трудових книжок при внесенні запису про звільнення позивача з роботи було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується «05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний". Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки (пункт 2.10 Інструкції №58).
У графі 3 розділу «Відомості про роботу» як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво» із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. <…>. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу (пункт 2.14 Інструкції №58).
Згідно з пунктом 2.26 Інструкції №58 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно з абзацом другим пункту 6.1 Інструкції №58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про прийняття на роботу та зазначення документів, на підставі яких вноситься запис до трудової книжки, прямо передбачені Інструкцією № 58.
Однак позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу в позивача за спірний період.
У даному випадку позивач просить зарахувати до його страхового стажу період роботи у ТОВ НВП «Ефа» саме через виправлення, допущенні не з його вини.
Суд зазначає, що у трудовій книжці позивача у відомостях про роботу наявні відповідні записи про прийняття його на роботу у вказане підприємство, звільнення з роботи. Записи у трудовій книжці позивача є чіткими, зрозумілими, крім однієї дати в наказі про прийняття ОСОБА_1 на роботу. Фактично через такий недолік заповнення трудової книжки позивача, останній позбавлений конституційного права на соціальний захист, бо саме неврахування цих кількох років стажу стало підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на загальних підставах.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, і такі висновки касаційної інстанції враховуються судом відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України
Також суд звертає увагу, що позивач вживав усіх можливих заходів, щоб додатковими доказами підтвердити страховий стаж цього періоду, зокрема звертався до архівних установ для отримання відомостей з первинних документів по підприємству. Проте ні до міського, ні до районного, ні до обласного архівних установ документи ТОВ «НВП «Ефа» на зберігання не передавалися, що вбачається з відповіді архівного відділу Тернопільської міської ради від 09.11.2021 №24839, архівного відділу Тернопільської районної державної адміністрації від 02.11.2021 №12-06/02/469 та Державного архіву Тернопільської області Тернопільської обласної державної адміністрації від 19.11.2021 №С-210/04-11 (а.с.11-12, 44).
Відтак надати додаткові документи на підтвердження страхового стажу позивач не мав можливості. При цьому позивач не може нести відповідальність за неналежний документообіг, зокрема, за те, що після припинення діяльності ТОВ «НВП «Ефа» документація не була передана до архівної установи. Отже, можливість надати інші документи для підтвердження наявного трудового стажу в спірні періоди у позивача відсутня з незалежних від нього причин.
За клопотанням представника позивача суд допитав у судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які підтвердили роботу позивача у ТОВ НВП «Ефа». При цьому суд дослідив докази спільної роботи свідків на одному підприємстві з ОСОБА_1 , а саме трудові книжки свідків, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с.40, 42). Показання свідків узгоджуються з поясненнями позивача та письмовими доказами.
Отже, досліджені докази, у тому числі показання допитаних свідків, беззаперечно підтверджують факт роботи ОСОБА_1 з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у ТОВ НВП «Ефа». Такий період роботи позивача підлягає до зарахування до його страхового стажу.
Відтак наявні достатні обґрунтовані підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у ТОВ НВП «Ефа».
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Як визначено частинами першою, третьою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою-п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою, у розмірі 3000,00 грн.
Найперше суд вирішує питання про стягнення судових витрат по сплаті судового збору. Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, то відповідно до частини першої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 992,40 грн, сплачений відповідно до квитанції від 30.03.2022 (а.с.25).
При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
18.03.2022 укладено договір про надання правничої допомоги №18/03_22 між позивачем ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро “Катерини Ходюк”, в особі керуючого бюро - адвоката Ходюк Катерини Миколаївни (а.с.15-16).
Відповідно до пункту 1.1 договору Адвокат зобов'язується здійснити представництво Клієнта, що вказане в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Безпосередній зміст правничої допомоги Адвоката за цим договором полягає в тому, що Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання, яке надалі іменується доручення, під час строку дії цього договору здійснити представництво (представити) Клієнта в Тернопільському окружному адміністративному суді як позивача за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо захисту пенсійних прав.
Безпосереднє представництво інтересів Клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Ходюк Катерина Миколаївна (пункт 1.3 договору).
Розділом 3 вказаного договору врегульовано порядок визначення та сплати гонорару. Так, пунктом 3.2 договору передбачено, що при визначенні розміру гонорару враховується: обсяг і час роботи, що потрібні для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; характер і тривалість професійних відносин Бюро з Клієнтом; досвід Бюро. За правову допомогу, передбачену в пункті 1.1. договору Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 3000,00 грн. Гонорар сплачується шляхом перерахування коштів Клієнтом на рахунок Бюро.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду копію меморіальний ордера від 24.03.2022 про списання коштів з рахунку в сумі 3000,00 грн з призначенням платежу «за послуги від ОСОБА_1 ». (а.с.17).
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” 05.07.2012, № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Частина перша статті 19 цього ж Закону визначає, що видами адвокатської діяльності, серед іншого, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часом.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
В той же час на переконання суду, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), акт наданих послуг (виконаних робіт), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду лише копію договору про надання правової допомоги від 18.03.2022 та меморіальний ордер.
Таким чином, у даному випадку заявлені витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені у встановленому законом порядку, оскільки позивачем не подано акту наданих послуг (виконаних робіт) з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що позбавляє суд можливості також перевірити їх обґрунтованість, доцільність, співмірність.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.05.1993 по 29.02.1996 на посаді слюсаря-складальника третього розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Ефа».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (Майдан Волі, 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14035769).
Повний текст рішення складено та підписано 29 квітня 2022 року.
Суддя Чепенюк О.В.