29 квітня 2022 року м. Рівне №460/12735/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій.
Позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладене у листі від 10.08.2021 №7392-6442/К-02/8-1700/21;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, починаючи з 01.01.2020.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач виїхала на постійне місце проживання до США, у зв'язку з чим з 01.01.2020 їй припинено виплату пенсії. На звернення позивача щодо поновлення виплати пенсії, відповідач повідомив, що договір між США та Україною в галузі пенсійного забезпечення не укладено, а також зазначив, що після приїзду в Україну виплату пенсії поновлено. Позивач з покликанням на Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, яким норму Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до якої виплата пенсії припинялася у зв'язку з виїздом пенсіонера за кордон, визнано неконституційною, просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 15.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, оскільки на даний час не прийнято нормативно-правових актів, спрямованих на виконання виплату пенсій громадянам- жителям країн, з якими не укладені міждержавні договори щодо пенсійного забезпечення. Відтак, підстави для відновлення виплати пенсії позивачу відсутні.
Розглянувши позовну заяву та відзив, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України як пенсіонер за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 13.06.2017.
ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком.
У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання у Сполучені Штати Америки виплату пенсії позивачу припинено з 01.01.2020.
Зазначені обставини визнаються сторонами, а тому в силу ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не підлягають доказуванню.
07.07.2021 позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила повідомити причини та підстави невиплати пенсії.
Листом від 10.08.2021 №7392-6742/К-02/8-1700/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило, що з 01.01.2020 виплата пенсії за віком була припинена у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон до США та з 22.06.2021 поновлено виплату пенсії за віком.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Згідно зі ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до ст.24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно з ч.1 ст.7 Закону №1058-IV, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до приписів ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.ч.3-4 ст.1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).
Частинами 1 та 2 статті 92 Закону №1788-XII передбачено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону №1058-IV передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Конституційний Суд України Рішенням від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнав неконституційними положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір.
Відповідно до пункту 3.3 зазначеного Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07.10.2009 порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.
Суд зазначає, що відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, встановленого ст. 46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України" (Заява №10441/06), яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі "Пічкур проти України", як це передбачено ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV.
Суд зазначає, що саме з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права осіб на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону, а тому з цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 , під час проживання у США як громадянка України, мала такі ж самі конституційні права, що й інші громадяни української держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Висновки аналогічного характеру викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №523/5348/17, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.
Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано правомірності своєї бездіяльності, в той час як порушення прав позивача про захист яких вона просила, знайшло підтвердження в ході судового розгляду.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
З огляду на те, що представником позивача подано заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну допомогу, то питання розподілу судових витрат вирішуватиметься судом згідно з вимогами ст.143 КАС України відповідним рішенням суду.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладене у листі від 10.08.2021 №7392-6442/К-02/8-1700/21.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком, з урахуванням проведених виплат, починаючи з 01.01.2020.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул.Короленка, буд.7, м.Рівне, 33028; ідентифікаційний код юридичної особи 21084076).
Рішення складено 29 квітня 2022 року.
Суддя О.М. Дудар