Справа № 420/2708/22
28 квітня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Приморському район м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок вiйни та видачi відповідного посвідчення; зобов'язати Управління соціального захисту населення в Приморському район м. Одеси Департаменту праці та соціально полiтики повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до довідки до акту медико-соціальної комісії №508574 від 30.08.2021 року на дату звернення до відповідача, ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності, у зв'язку із травмою, яка пов'язана з виконанням військової служби. Позивач вважає, що застосовано формулювання «травма, яка пов'язана з виконанням обов'язків військової служби», обумовлює встановлення зв'язку інвалідності з травмою чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманим позивачем відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту». Отже, у даному випадку існують всі підстави для встановлення позивачеві статусу особи з інвалідністю війни, оскільки останній проходив військову службу (є особою з числа іншого військового формування) та отримав каліцтво саме підчас виконання службових обов'язків.
21.04.2022 року до суду від відповідача - Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вхід.№14563/22), в якому останній позовні вимоги не визнає, та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що 27.09.2021 року до Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради звернувся представник позивача із заявою про отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та видачі відповідного посвідчення. Відповідно до наданої довідки МСЕК серії 12 ААВ № 508574 від 30.07.2021 р. позивачу встановлено другу групу інвалідності, причиною зазначено травму, пов'язану із виконанням службових обов'язків військової служби. Відповідач вказує, що інвалідність не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (під час воєнних дій), а тому ОСОБА_1 не може вважатися особою з інвалідністю внаслідок війни, оскільки інвалідність не пов'язана із захистом Батьківщини або з участю в бойових діях у мирний час чи з виконанням службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайної ситуації), тому відсутні підстави для встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/2708/22 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (Позивач) проходив службу у Міністерстві оборони України та відповідно до довідки до акту медико-соціальної експертної комісії №508574 від 30.08.2021 р. ОСОБА_1 безстроково встановлено другу групу інвалідності, - «травма, так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби».
27 вересня 2021 року уповноважений представник позивача - ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою щодо надання позивачеві статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та видачі відповідного посвідчення.
Листом Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 05 жовтня 2021 року № 7384/1514 повідомлено щодо правих підстав відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни ОСОБА_1 , та проінформовано, що відповідно до наданих документів, причинний зв'язок інвалідності ОСОБА_1 - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 статті 7 Закону немає.
Вищеозначена позиція суб'єкта владних повноважень послугувала підставою для звернення ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню частково, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Закон № 3551-XII спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я (ст.1 Закону №3551-ХІІ).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Разом із тим, що по- для визначення права на встановлення статусу «інвалід війни» підлягає встановленню те, перше: особа, яка претендує на встановлення такого статусу, є особою з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань. По-друге, те що такій особі встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Наведений правовий висновок сформований Верховним Судом у постанові від 18.11.20 у справі № 1140/2362/18, який в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин.
Віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону №3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону.
Отже, для встановлення статусу позивача як «особи з інвалідністю внаслідок війни» насамперед необхідно з'ясувати саму причину інвалідності, а саме чи дійсно пов'язана вона з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII, адже в іншому випадку особа не може вважатись інвалідом війни, та її приналежність до числа осіб, в даному випадку, з інших військових формувань.
Відповідно до п. 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317, причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Згідно пунктів 1.1, 2.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, зареєстрованого Міністерством юстиції України 17.11.2008 року за № 1109/15800, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до підпункту «а» пункту 21.5 Положення № 402 постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане військовослужбовцем під час захисту Батьківщини або виконання обов'язків військової служби під час служби у складі діючої армії і флоту у роки Громадянської війни, Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (Другої світової війни), участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни (Другої світової війни), а також при безпосередній охороні державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні у складі прикордонного наряду, екіпажу корабля (катера), екіпажу літака (вертольота) або під час проведення оперативно-розшукових заходів, або здійснення самостійно чи в складі підрозділу відбиття збройного нападу чи вторгнення на територію України військових груп і злочинних угрупувань, ВЛК приймає постанову у такому формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво) ТАК, пов'язане із захистом Батьківщини».
Якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння) у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії, то відповідно до підпункту «б» пункту 21.5 Положення ВЛК приймає постанову у такому формулюванні: «Поранення (контузія, травма, каліцтво) ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби».
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено судом, Листом Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 05 жовтня 2021 року № 7384/1514 відповідно до наданих документів, причинний зв'язок інвалідності ОСОБА_1 - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби, підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 1 статті 7 Закону немає.
Проте, суд вважає за доцільне акцентувати, що відповідно до Довідки до акта медико-соціальної експертної комісії № 508574 від 30.08.2021 р., ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності, у зв'язку із травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби.
Також, судом з'ясовано, що у наявній у матеріалах справи Довідці за підписом начальника медичної служби Військової частини НОМЕР_2 від 12.11.2008 №103, вказано, що майор ОСОБА_1 , 1969 року народження, 10.11.2008 одержав закриту ЧМТ «струс головного мозку». При обставинах: знаходився на бойовому чергуванні, спускався по сходах, спіткнувся і під час падіння ударився головою.
Таким чином, застосоване формулювання «травма так, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби», обумовлює встановлення зв'язку інвалідності із травмою чи іншим ушкодженням здоров'я, отриманим позивачем відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту», а тому, враховуючи правові висновки Верховного Суду, окреслені у постанові від 18.11.2020 року у справі № 1140/2362/18, на думку суду, в даному випадку існують підстави для встановлення позивачеві статусу особи з інвалідністю війни, оскільки останній проходив військову службу (є особою з числа іншого військового формування), та отримав каліцтво саме під час виконання службових обов'язків.
З огляду на вищевикладене, відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у встановлені статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Водночас, відмова у встановленні статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та видачі відповідного посвідчення порушує право позивача на соціальний захист і гарантії, які підпадають під регулювання іншого нормативного акта, зокрема відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, зважаючи на вищевикладене, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Департаменту праці та соціально полiтики Одеської міської ради в особі Управління соціальний захист населення в Приморському район м. Одеси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та видачу відповідного посвідчення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суд.
Між тим, позовна вимога в частині зобов'язання Департаменту праці та соціальної полiтики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Приморському район м. Одеси видати відповідне посвідчення ОСОБА_1 , задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною.
Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office зазначив, що принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).
Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Слід зазначити, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися коштом осіб, яких вони стосуються.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Зокрема, такого висновку дотримується Європейський суд з прав людини у справі "East/West Alliance Limited проти України" від 23 січня 2014 року.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправними дій Департаменту праці та соціально політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Приморському район м. Одеси щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок вiйни та видачi відповідного посвідчення; зобов'язання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Приморському район м. Одеси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та видачу відповідного посвідчення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню частково, з вище окреслених підстав.
Щодо встановлення судового контролю за виконання судового рішення у даній справі шляхом подання у строк 30 днів з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду відповідно до ст.382 КАС України, - суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 382 КАС України).
Таким чином, приписами наведеної статті КАС України суду надано право, та у жодному разі не обов'язок щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
До того ж, суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не наведено ґрунтовних доводів, та не надано належних, достатніх, та допустимих доказів на підтвердження наявності наразі підстав, вважати, що відповідачем у законодавчо встановлені порядку та строк дане судове рішення виконане не буде, а отже, вимога позивача щодо встановлення судового контролю за рішення суду, відповідно до приписів ч.1 ст.382 КАС України, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеса Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Департаменту праці та соціально політики Одеської міської ради в особі Управління соціальний захист населення в Приморському район м. Одеси щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок вiйни та видачi відповідного посвідчення.
3. Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради в особі Управління соціального захисту населення в Приморському район м. Одеси повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та видачу відповідного посвідчення, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 28.04.2022 р., у зв'язку із збройною агресією РФ 24.02.2022 р., небезпекою для державної незалежності України, її територіальної цілісності, та запровадженням на всій території України режиму воєнного стану.
Суддя Харченко Ю.В.