29 квітня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/131/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Кіровоградській області, Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у загальній кількості 318 календарних днів, а саме: за 2011 рік - 40 діб, за 2012 рік - 25 діб, за 2013 рік - 33 діб, за 2014 рік - 29 діб, за 2015 рік - 45 діб, за 2016 рік - 24 діб, за 2017 рік - 21 діб, за 2018 рік - 36 діб, за 2019 рік - 30 діб, за 2020 рік - 28 діб, за 2021 рік - 7 діб;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у загальній кількості 318 календарних днів, а саме: за 2011 рік - 40 діб, за 2012 рік - 25 діб, за 2013 рік - 33 діб, за 2014 рік - 29 діб, за 2015 рік - 45 діб, за 2016 рік - 24 діб, за 2017 рік - 21 діб, за 2018 рік - 36 діб, за 2019 рік - 30 діб, за 2020 рік - 28 діб, за 2021 рік - 7 діб з компенсацією ПДФО, що утримується з доходів в межах видатків на грошове забезпечення, згідно "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004р.№44".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позивач проходив службу в органах податкової міліції ДФС та наказом ГУ ДФС у Кіровоградській області від 24.11.2021 №157-о був звільнений зі служби в податковій міліції. Вказує, що в день звільнення з ним не проведено повністю розрахунок, зокрема не виплачена компенсація за невикористані дні відпусток, а саме за 2011 рік - 40 діб, за 2012 рік - 25 діб, за 2013 рік - 33 діб, за 2014 рік - 29 діб, за 2015 рік - 45 діб, за 2016 рік - 24 діб, за 2017 рік - 21 діб, за 2018 рік - 36 діб, за 2019 рік - 30 діб, за 2020 рік - 28 діб, за 2021 рік - 7 діб, що є порушенням на його думку вимог КЗпП України, ЗУ «Про відпустки».
Ухвалою судді від 11 січня 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.68-69). Крім того, даною ухвалою суду витребувано у відповідача докази.
Ухвалою суду від 01.02.2022 залучено до участі у справі як другого відповідача - Головне управління ДПС у Кіровоградській області, зобов'язано надати докази. (а.с.73-75)
Головним управлінням ДПС в Кіровоградській області подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що належним відповідачем у даному спорі управління не є, оскільки спір не стосується публічно-владних функцій, що були передані ДПС України (ГУ ДПС у Кіровоградській області ВП) (а.с.79-82).
Дослідивши подані учасниками справи документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 15.08.1995 по 28.02.2011 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 11.03.2011 по 26.11.2021 в органах податкової міліції (а.с.13-14).
Наказом ГУ ДФС в Кіровоградській області від 24.11.2021 року №157-о позивача звільнено з посади та податкової міліції органів ДФС у запас Збройних Сил України за п.64 пп."г" (через скорочення штатів) з 26.11.2021 та наказано виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до постанови КМУ №393 від 17.07.1992 року, а також грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2021 році за 38 діб. Цим же наказом встановлено, що вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 26 років 02 місяці 28 днів. Для виплати грошової допомоги вислуга років складає 26 років. (а.с.12)
Судом встановлено, що позивач звернувся із заявою до ГУ ДФС у Кіровоградській області від 22.09.2021, у якій просив надати довідку щодо невикористаної відпустки за період з 2011 по 2021 рік, а також нарахувати та виплати грошову компенсацію за невикористані дні чергових відпусток за 2011 - 2021 роки при звільненні. (а.с.15).
Листом від 21.10.2021 ГУ ДФС у Кіровоградській області повідомило щодо використаної відпустки: за 2016 рік - 21 доба, 2017 - 24 доби, 2018 рік - 9 діб, 2019 рік - 29 діб, за 2020 рік - 3 доби, за 2021 рік - 0 діб. За 2011 - 2015 роки визначити кількість днів використаної відпустки неможливо, оскільки термін зберігання наказів складає 5 років. Облік невикористаних відпусток чинним законодавством не передбачений. (а.с.16-17).
Крім того, 20.09.2021 позивач звернувся до відповідача-2 та просив надати копії відомостей по його заробітній платі з 2011 року та вказати кількість використаної відпустки (а.с.18).
Листом від 24.09.2021 ГУ ДПС у Кіровоградській області надано копії розрахункових листів за 2011-2019 роки, та повідомило, що кількість днів використаної відпустки становить: у 2015 - 17 днів, 2017 - 24 дні, 2018 - 9 днів, 2019 - 15 днів. Визначити кількість днів за 2011-2014, 2016 роки неможливо. (а.с.19).
Так, позивач вважає, що він має право на грошову компенсацію за невикористані щорічні основні оплачувані відпустки: за 2011 рік - 40 діб, за 2012 рік - 25 діб, за 2013 рік - 33 діб, за 2014 рік - 29 діб, за 2015 рік - 45 діб, за 2016 рік - 24 діб, за 2017 рік - 21 діб, за 2018 рік - 36 діб, за 2019 рік - 30 діб, за 2020 рік - 28 діб, за 2021 рік - 7 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Частиною першої статті 18 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII), на момент початку служби позивача, визначалось, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Розділом XVIII-2 "Податкова міліція" Податкового кодексу України (виключений на підставі Закону №1797-VIII від 21.12.2016 - застосовується з 25.09.2021) було визначено правові засади організації та діяльності податкової міліції, їх статус, а також порядок проходження служби.
Відповідно до статті 348 Податкового кодексу України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.
Пунктом 352.1 статті 352 Податкового кодексу України встановлено, що на службу до податкової міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, які мають відповідну освіту, здатні за своїми особистими, діловими, моральними якостями та станом здоров'я виконувати обов'язки відповідно до покладених на податкову міліцію завдань.
Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Статтею 356 Податкового кодексу України встановлено, зокрема, що Держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до пункту 357.2 статті 357 Податкового кодексу України форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 353 Податкового кодексу України передбачено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.1998 № 1716 "Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги" установлено, що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 (пункту 1).
Відповідно до пункту 10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Пунктом 12 Положення №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Згідно із пунктом 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Відповідно до пункту 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв'язку з особливо складними умовами служби.
Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
Відповідно до пункту 55 Положення №114 відкликання осіб рядового і начальницького складу із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальників головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті та науково-дослідних установ, ректорів вищих навчальних закладів МВС, прирівняних до них і вище).
При відкликанні з чергової відпустки невикористана її частина надається, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, і назад, а також надається додатковий час на дорогу понад відпустку.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Судом досліджено розрахункові листи з виплатами роботодавцем на користь позивача, якими підтверджений факт надання позивачу відпусток, проте встановити кількість використаних ним днів відпустки у 2011 - 2014 роках та, як наслідок, кількість невикористаних днів, не надається можливим через відсутність відповідних документів, а саме наказів про надання таких відпусток, тощо (а.с.20-24). Дані обставини свідчать про те, що позивач у періоді 2011-2014 років використовував право на відпустку, однак встановити кількість використаних ним днів відпустки, та, як наслідок, кількість невикористаних днів, не надається можливим через відсутність відповідних доказів.
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п.16 ст.1 частини 1 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України 20.07.98 №41 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. за №576/3016 (який був чинним до 01.01.2013 року) (далі за текстом - Порядок №41), накази, розпорядження міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої| влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій про надання відпусток зберігаються 5 років.
Відповідно до п.2.9 Порядку №41 обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. Наприклад, обчислення строку зберігання справ, завершених діловодством у 1998 році, починається з 1 січня 1999 року.
Згідно Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мінюсту 12.04.2012 року №578/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 квітня 2012 року за №571/20884 (далі за текстом - Порядок №578/5), строк зберігання, зокрема наказів, про надання відпусток не змінився та становить і наразі 5 років. Обчислення таких строків, відповідно до п.2.10 Порядку №578/5 також здійснюється з 01 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.
Таким чином, накази про надання позивачу відпусток за 2011 рік могли бути на законних підставах знищені відповідачем - після 31.12.2016 року, за 2012 рік - після 31.12.2017 року, за 2013 рік - після 31.12.2018 року, за 2014 рік - після 31.12.2019 року, за 2015 рік - після 31.12.2020 року.
Не заперечуючи відсутності обмеження заявлення подібних позовних вимог строком звернення за захистом, суд вважає, що позивач маючи невикористані дні щорічної оплачуваної основної відпустки, маючи бажання скористатися компенсацією за такі невикористані дні або самими днями такої відпустки, достеменно знаючи про те, що строк зберігання підтверджуючих кадрових документів становить 5 років, повинен був своєчасно порушити відповідне питання перед своїм роботодавцем в обраний ним спосіб, як то, шляхом подання рапорту про їх (днів) надання або виплату відповідної компенсації. Позивач відповідних доказів пред'явлення таких заяв своєму роботодавцю суду не надав. Наразі, порушив перед судом питання використання ним відпустки 11 років по тому за відсутності доказів, які, зважаючи на строки зберігання кадрових документів, маючи майнові вимоги в цій частині до роботодавця, міг зберегти для такого звернення, які б підтвердили його посилання про невикористання таких відпусток, або подати такий позов в часі раніше.
Разом з тим, відповідно до розрахункових листів, ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася оплата за відпустку із зазначенням кількості днів:
за 2015 рік нараховувалася оплата за відпустку у липні за 17 діб (а.с.25);
за 2017 рік нараховувалася оплата за відпустку у квітні за 3 доби, у липні за 21 добу (а.с.28);
за 2018 рік нараховувалася оплата за відпустку у липні за 9 діб (а.с.29);
за 2019 рік нараховувалася оплата за відпустку у серпні за 15 діб (а.с.30);
за 2020 рік нараховувалася оплата за відпустку у серпні за 14 діб, у грудні за 3 доби (а.с.31);
за 2021 рік нараховувалася грошова компенсація за відпустку листопаді за 38 діб (а.с.32).
Згідно табелів обліку використання робочого часу, позивач перебував у відпустці:
за 2012 рік - у травні 15 діб (а.с.34);
за 2013 рік - у серпні 7 діб (а.с.35);
за 2014 рік - у липні 14 діб (а.с.36);
за 2016 рік - у жовтні 21 добу (а.с.37);
за 2017 рік - у квітні 3 доби, серпні 21 добу (а.с.38, 39);
за 2018 рік - у липні 9 діб (а.с.40);
за 2019 рік - у серпні 13 діб, у вересні 3 доби (а.с.41, 42);
за 2020 рік - у серпні 25 діб, у грудні 3 доби (а.с.43, 44);
Відповідачем-2 до матеріалів справи надано копії наказів про надання ОСОБА_1 відпусток:
№268-в від 28.09.2016 про надання чергової відпустки за 2016 рік терміном 21 доба з 03 по 24.10.2016 року (а.с.96).
№105-в від 10.04.2017 про надання чергової відпустки за 2017 рік терміном 3 доби з 14 по 17.04.2017 року (а.с.95).
№217-в від 21.07.2017 про надання чергової відпустки за 2017 рік терміном 21 доба з 01 по 21.08.2017 року (а.с.94).
№204-в від 11.07.2018 про надання чергової відпустки за 2018 рік терміном 16 діб з 16 по 31.07.2018 року (а.с.93);
№114-в від 05.08.2019 про надання невикористаної відпустки за 2018 рік терміном 15 діб з 19.08. по 03.09.2019 року (а.с.92).
При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п.51 Положення №114, позивач з серпня 2005 року набув право на відпустку 35 діб щорічно, з серпня 2010 року - 40 діб щорічно; з серпня 2015 року - 45 діб щорічно.
У відповідності до п.49 Положення № 114 при наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби.
З огляду на викладене, враховуючи як накази про надання відпусток, табелі обліку робочого часу, так і розрахункові листи, суд зазначає, щодо використаних позивачем відпусток:
За 2011 рік - з 08.2010 позивач набув вислугу 15 років та право отримувати чергову відпустку тривалістю 40 діб. Оскільки позивач у 2011 році відпрацював дев'ять повних календарних місяців за наявності права на відпустку тривалістю 40 діб, то за цей період мав право на 30 діб такої відпустки (40:12) х 9 = 29,9 діб, за правилами округлення 30 діб). Отже, за 2011 рік позивачем не використано 30 діб чергової відпустки, а не 40 діб , як стверджував позивач.
За 2012 рік позивачем використано 15 діб чергової відпустки. Отже, за 2012 рік позивачем не використано 25 діб чергової відпустки.
За 2013 рік позивачем використано 7 діб чергової відпустки. Отже, за 2013 рік позивачем не використано 33 доби чергової відпустки.
За 2014 рік позивачем використано 11 діб чергової відпустки. Отже, за 2014 рік позивачем не використано 29 діб чергової відпустки.
За 2015 рік позивачем використано 17 діб чергової відпустки. При цьому, суд враховує, що з 08.2015 позивач набув вислугу 20 років та право отримувати щорічну відпустку тривалістю 45 діб. Оскільки позивач у 2015 році відпрацював сім повних календарних місяців за наявності права на відпустку тривалістю 40 діб, то за цей період мав право на 23,3 доби такої відпустки (40:12) х 7 = 23,3 доби. А за наявності права на відпустку тривалістю 45 діб, то за цей період мав право на 18,75 діб такої відпустки, за 2015 рік 23,3 + 18,75 = 42,098 дня, за правилами округлення 42 дня.) Отже, за 2015 рік позивачем не використано 25 діб чергової відпустки, а не 45 діб , як стверджував позивач.
За 2016 рік позивачем використано 21 добу чергової відпустки. Отже, за 2016 рік позивачем не використано 24 доби (45-21) чергової відпустки.
За 2017 рік позивачем використано 24 доби чергової відпустки. Отже, за 2017 рік позивачем не використано 21 добу (45-24) чергової відпустки.
За 2018 рік позивачем використано 9 діб чергової відпустки. Отже, за 2018 рік позивачем не використано 36 діб (45-9) чергової відпустки.
За 2019 рік позивачем використано 15 діб чергової відпустки. Отже, за 2019 рік позивачем не використано 30 діб (45-15) чергової відпустки.
За 2020 рік позивачем використано 17 діб чергової відпустки. Отже, за 2020 рік позивачем не використано 28 діб (45-21) чергової відпустки.
За 2021 рік позивачу виплачено грошову компенсацію за 38 діб невикористаної відпустки, про що також зазначено у розрахунковому листі за 2021 рік (а.с.32). Оскільки позивач у 2021 році відпрацював десять повних календарних місяців за наявності права на відпустку тривалістю 45 діб, то за цей період мав право на 38 діб такої відпустки (40:12) х 10 = 37,5 діб, за правилами округлення 38 діб), які йому й було компенсовано при звільненні.
Отже, у позивача за період 2011 - 2020 роки залишилось 281 доба невикористаної відпустки: за 2011 рік - 30 діб: 2012 рік - 25 діб; за 2013 рік - 33 доби; за 2014 рік - 29 діб; за 2015 рік - 25 діб; за 2016 - 24 доби; за 2017 рік - 21 доба; за 2018 рік - 36 діб; за 2019 рік - 30 діб; за 2020 рік - 28 діб (30 + 25 + 33 + 29 + 25 + 24 + 21 + 36 + 30 + 28).
Так, відповідач-1 посилався на відсутність у нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані відпустки за роки, що передували року звільнення позивача зі служби.
Проте, суд не погоджується з такою позицією відповідача-1 та зазначає.
Право працюючої особи на відпочинок закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, що ухвалене у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Наказом Міністерства фінансів України від 17 липня 2018 року №616 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції (далі - Порядок №616), у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах податкової міліції (11.10.2021 року), встановлено, що грошове забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції (крім курсантів навчального закладу ДФС) складається з: 1) посадового окладу; 2) окладу за спеціальним званням; 3) щомісячних додаткових видів грошового забезпечення: надбавок за вислугу років, за особливості проходження служби, за спортивне звання, за почесне звання, за виконання функцій державного експерта з питань таємниць, за службу в умовах режимних обмежень; доплати за науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) або доктора наук; доплати за вчене звання; премій; 4) одноразових додаткових видів грошового забезпечення: матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; допомоги для оздоровлення.
Згідно розділу XII "Грошове забезпечення у разі звільнення зі служби та у разі поновлення на службі осіб начальницького складу податкової міліції" Порядку №616 за невикористані дні відпусток особам начальницького складу податкової міліції, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів невикористаної відпустки.
Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.
У разі звільнення особи начальницького складу податкової міліції виплата грошового забезпечення проводиться в день звільнення.
Отже, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
При цьому тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу, відповідно до пункту 51 Положення №114, визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ.
Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон України № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону України № 504/96-ВР, законодавцем передбачені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Суд зауважує, що норма, яка зафіксована у пункті 56 Положення №114 є бланкетною, якою законодавець відсилає до законодавства, яке регулює питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку. При цьому, норми Положення №114 питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не регулює.
Таким чином у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, працівник податкової міліції має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх рокахта має право на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання нормами Положення № 114 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з органів внутрішніх справ за минулі роки, то при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України №504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.
Так у відповідності до ч.1 ст.24 Закону України № 504/96-ВР та ч.1 ст.83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі 160/10875/19, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Суд наголошує, що підхід до правозастосування при вирішенні правовідносин щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року звільнення зі служби у НП України, зокрема враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаній постанові від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, повинен застосовуватися також і до правовідносин щодо виплати працівникам органів внутрішніх справ грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року їхнього звільнення.
Враховуючи, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію за невикористані 281 добу основної відпустки: за 2011 рік - 30 діб: 2012 рік - 25 діб; за 2013 рік - 33 доби; за 2014 рік - 29 діб; за 2015 рік - 25 діб; за 2016 - 24 доби; за 2017 рік - 21 доба; за 2018 рік - 36 діб; за 2019 рік - 30 діб; за 2020 рік - 28 діб, а відповідач-1 у свою чергу за заявою позивача відмовив останньому у такому, суд доходить висновку, що Головне управління ДФС у Кіровоградській області допустило протиправні дії щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Також, суд зазначає, що нарахування та виплата компенсації невикористаної відпустки є дискреційними повноваженнями відповідача, визначення розміру недоотриманих за вказаний строк виплат є виключною компетенцію відповідача, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов'язку з визначення суми недоотриманих виплат.
Отже, з'ясувавши характер спірних правовідносин сторін, характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку, що з огляду на визнання протиправними дії відповідача-1 щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки, порушене право позивача бути відновлено шляхом зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити таку компенсацію.
При цьому, вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки з компенсацією сум ПДФО, задоволенню не підлягають, оскільки у даному провадженні перед судом порушене питання наявності права у позивача на отримання відповідної компенсації за невикористані дні чергової відпустки за минулі роки. Оскільки наказ про звільнення позивача не передбачав виплату такої компенсації і в даному провадженні суд встановив наявність обов'язку у відповідача її нарахувати та виплатити. З огляду на відсутність сплати такої суми на момент розгляду даної справи, суд вважає передчасними такі вимоги, які можливі до розгляду після її нарахування та виплати, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо належності відповідача.
Так, належним є відповідач, який є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред'явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов'язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред'явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача.
Судом встановлено, що позивач звільнений зі служби наказом Головного управління ДФС у Кіровоградській області (т.1 а.с. -38). Цим же управлінням йому виплачена часткова компенсація за невикористані дні відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні через скорочення штатів та інші виплати, пов'язані з припиненням служби (т.1 а.с.40, 58).
Пунктом 2 Постанови КМУ від 15 травня 2019 р. №395 "Питання Державної податкової служби", зокрема, утворено комісію з реорганізації Державної фіскальної служби.
У зв'язку з набуттям чинності 25 березня 2021 року Закону України від 28 січня 2021 року №1150-IX "Про Бюро економічної безпеки України" (далі - Закон №1150-IX), згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" (із змінами і доповненнями, далі - Постанова №1200), абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15 травня 2019 року № 395 "Питання Державної податкової служби" (із змінами і доповненнями), продовжились здійснюватися відповідні заходи, пов'язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), що передбачені Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року №1074 (далі - Постанова №1074).
Згідно з підпунктом 2 пункту 10 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1150-IX, Кабінету Міністрів України необхідно не пізніше восьми місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2021 року №510 "Про утворення Бюро економічної безпеки України", Кабінет Міністрів України постановив утворити Бюро економічної безпеки України (далі - Бюро) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21 липня 2021 року №761 "Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. №85", Кабінет Міністрів України постановив внести зміну в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", виключивши таку позицію: "ДФС 370 370 4604 4604".
24 листопада 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №1493-р "Про початок діяльності Бюро економічної безпеки", згідно з яким погодився із пропозицією Бюро про початок його діяльності та можливість виконання зазначеним Бюро функцій і завдань щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.
З огляду на відсутність, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 року №85 "Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів", визначеної чисельності працівників апарату та територіальних органів ДФС, а також відсутність у визначених Додатком № 3 до проекту Закону України № 6000 від 15 вересня 2021 року "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (прийнятий Верховною Радою України 02.12.2021) видатків у 2022 році на утримання ДФС та реалізацію заходів з реорганізації (ліквідації) ДФС, станом на 01.01.2022 всі співробітники ДФС, у тому числі, які входили до складу Комісії з реорганізації Державної фіскальної служби, вивільнені.
Починаючи з 01.01.2022, Державною фіскальною службою України припинено виконання функцій органу виконавчої влади України.
Подальші заходи, пов'язані із реорганізацією (ліквідацією) ДФС будуть здійснюватися представниками державних органів, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються, а також членами комісії з реорганізації ДФС, що є представниками інших центральних органів виконавчої влади відповідно до вимог Постанови № 1074.
Згідно з вимогами Постанови №1200 правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої ДФС лише у відповідних сферах діяльності є Державна податкова служба України та Державна митна служба України.
Судом встановлено, що станом на момент ухвалення даного рішення Головне Управління ДІС у Кіровоградській області перебуває в стані припинення з 02.08.2019 року, але не припинилось та з Єдиного реєстру не виключене як юридична особа.
Згідно ст.43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами), адміністратором за випуском облігацій.
Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
З огляду на те, що ГУ ДФС в Кіровоградській області є саме суб'єктом порушеного, матеріального правовідношення щодо позивача, зважаючи на те, що наразі не припинене та не виключене з реєстру як юридична особа, беручи до уваги той факт, що Державна податкова служба України та Державна митна служба України є правонаступниками обов'язків реорганізованої ДФС лише у відповідних сферах діяльності, а саме - повноважень та виконання функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, суд вважає, що саме ГУ ДФС в Кіровоградській області є належним відповідачем, який повинен відповідати за даним позовом.
Судові витрати сторонами не понесено.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 39393501), Головного управління ДПС у Кіровоградській області (25006, м.Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 55, ЄДРПОУ 43995486) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті при звільненні грошової компенсації за невикористані 281 добу чергової відпустки.
Зобов'язати Головне управління ДФС у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 281 добу чергової відпустки.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина