Справа № 201/1307/22
Провадження № 2/201/1658/2022
29 квітня 2022р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку,
08.02.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ТОВ «Автотранссервіс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку.
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 14.02.2022р. позов прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача - адвокат Кравинська Ю.В. (діє на підставі ордеру серія АІ № 1205474 від 26.01.2022р. - а.с.№30) посилалася на те, що ОСОБА_1 з 01.11.2010р. працював водієм в ТОВ «Автотранссервіс». За період роботи позивач не отримував заробітної плати, розраховував, що заборгованість буде погашена. Позивач був звільнений 31.05.2013р., однак не отримав передбачених законодавством виплат та відповідач має заборгованість по заробітній платі 37 800грн. Оскільки відповідачем порушені строки виплати заробітної плати, позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31.05.2013р. по 27.01.2022р. у розмірі 555 454грн. 43коп. Вказані суми представник позивача просила стягнути разом із витратами, пов'язаними з розглядом справи.
28.02.2022р. в порядку ст. 178 ЦПК України до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача - Караканова Т.В. (діє на підставі довіреності від 01.01.2022р. - а.с.№36) посилалася на те, що 29.10.2010р. позивача було прийнято на посаду водія автобусу по перевезенню пасажирів за міжміськими сполученнями з оглядом згідно штатного розпису з 01.11.2010р. Наказом від 31.05.2013р. позивач звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Відповідач повністю розрахувався з позивачем по заробітній платі та не має заборгованості, що підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім того, за результатами документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.07.2010р. по 30.09.2012р. та за період з 01.10.2012р. по 31.12.2014р., валютного та іншого законодавства не було виявлено порушень, в тому числі щодо виплати заробітної плати, про що було складено відповідний акт. Крім того, представник відповідача зазначила, що позивач звернувся до суду з пропуском строку щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, що є окремою підставою для відмови в позові. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.№38-49 т. № 1).
17.03.2022р. до суду надійшло клопотання позивача про витребування доказів, в якому він просив витребувати оригінали та копії наказів про прийняття та звільнення, копії та оригінали усіх документів, що визначали умови праці позивача в ТОВ «Автотранссервіс», копії та оригінали табелів обліку робочого часу за час роботи позивача та копії і оригінали відомостей, що підтверджують отримання позивачем заробітної плати за період роботи. Самостійно позивач не має можливості отримати ці докази, оскільки на запит адвоката вони не надані (а.с.№167-169 т. № 2).
Правом на подачу відповіді на відзив позивач не скористався.
12.04.2022р. до суду надійшло клопотання в представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та про допит в якості свідків - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які можуть підтвердити виплату позивачу заробітної плати (а.с.№176-177 т. № 2).
19.04.2022р. представником відповідача подані письмові пояснення стосовно клопотання про витребування доказів та зазначено, що Правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові та робочі інструкції працівників, документи про облік робочого часу, діючі в період роботи позивача знищені у зв'язку з прийняттям 01.01.2014р. нових Правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових та трудових інструкцій працівників. Оскільки позивач просить стягнути лише заробітну плату та середній заробіток, а отже вимоги про витребування усіх документів, що визначали умови праці, виходять за межі позовних вимог. Накази про прийняття позивача та його звільнення надані до відзиву. Відповідачем самостійно надано в якості доказів табелі робочого часу позивача за період з 01.1.2010р. по 31.05.2013р. (а.с.№179 т. №2).
Розглядаючи клопотання позивача про витребування доказів 17.03.2022р., судом не знайдено підстав для його задоволення, оскільки в матеріалах справи наявні копії наказів про прийняття його на роботу та звільнення, табель робочого часу. Щодо надання відомостей про отримання позивачем заробітної плати відповідачем надані належні докази їх знищення у зв'язку із закінченням строків зберігання. Інші заявлені позивачем докази не стосуються предмету спору, який пов'язаний із стягненням заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Розглядаючи клопотання представника відповідача про перехід до розгляду цивільної справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та виклик свідків від 12.04.2022р., судом також не знайдено підстав для його задоволення, оскільки сторонами по справі надано достатньо доказів у розумінні ст. 80 ЦПК України для ухвалення по справі рішення суду.
Суд, вивчивши матеріали справи, з'ясувавши позиції сторін, оцінивши надані сторонами по справі докази у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України та у сукупності з нормами чинного законодавства, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заробітної плати судом встановлено наступне.
Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України обов'язок своєчасної виплати заробітної плати покладений на роботодавця.
Відповідно до положень ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу, строк виплати якої передбачений ст. 115 КЗпП України.
Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
29.10.2010р. ОСОБА_1 подав заяву до ТОВ «Автотранссервіс» про прийняття його на посаду водія з 01.11.2010р. (а.с.№54 т. № 1).
Наказом № 47 від 29.10.2010р. ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія автобусу з перевезення пасажирів на міжміському сполученні з оглядом згідно штатного розпису з 01.11.2010р. (а.с.№55 т. № 1).
30.03.2013р. позивач подав заяву про звільнення з 31.05.2013р. за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, на підставі чого був винесений наказ № 42 від 31.05.2013р. (а.с.№57 т. №1).
Перебування ОСОБА_1 в трудових відносинах з ТОВ «Автотранссервіс» також підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача серія НОМЕР_1 (а.с.№18-19 т. № 1), яка в день звільнення 31.05.2013р. була отримана позивачем особисто, що підтверджується наданою відповідачем копією книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с.№58-61 т. № 1).
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначає, що з листопада 2010р. по травень 2013р. не отримував заробітної плати та відомості, які містяться в державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за цей період не відповідають дійсності.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2021р. по справі № 242/3051/18 вказав, що системний аналіз ст.ст. 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.
За таких обставин, з урахуванням положень ст.ст. 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.
Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до затверджених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано жодного належного, допустимого та достатнього доказу у розумінні ст.ст. 77-78, 80 ЦПК України наявності заборгованості по заробітній платі, починаючи з грудня 2010р. по травень 2013р.
Позивач робить лише припущення щодо невідповідності інформації, зазначеної у відомостях від 06.01.2022р. з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з IV кварталу 2010р. по ІІ квартал 2013р., посилаючись на відсутність документів, які містять його підпис про фактичне отримання коштів.
Натомість, відповідачем на підтвердження відсутності у позивача заборгованості по заробітній платі надані наступні докази: довідка - відповідь на адвокатський запит від 27.01.2022р., в якій зазначено про відсутність затримки по заробітній платі за період з листопада 2010р. по травень 2013р. (а.с.№ 52-53 т. № 1); звіти про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України за період з листопада 2010р. по травень 2013р., з яких вбачається, що впродовж всього цього періоду з нарахованих позивачу сум заробітку/доходу проводились відрахування сум страхових внесків (а.с.№ 68, 75, 87 зв. ст., 95, 106, 117, 128, 133, 142, 152 зв. ст., 157 зв. ст., 167 зв. ст., 177, 187 зв. ст., 198, 209, 219 зв. ст., 227, 238 т. № 1, а.с.№ 5, 12, 24 зв. ст.,32, 38 зв. ст., 50, 72, 77 зв. ст., 89 зв. ст., 100 зв. ст., 109 зв. ст., 119 т. № 2).
Відповідно до положень ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг).
У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду.
З інформації про розмір страхових внесків, що зазначені у вищевказаних звітах, вбачається, що сума страхових внесків сплачена відповідачем в повному обсязі, що свідчить про повну виплату заробітної плати позивачу.
Відсутність документів, які містять підпис позивача про отримання коштів підтверджується наданими відповідачем Наказом № 5 «Про створення комісії для вилучення та знищення документів ТОВ «Автотранссервіс», для яких минула потреба у зберігання (а.с.№ 125 т. №2), актами № 1, 2 від 29.12.2015р. про вилучення для знищення документів, не віднесених до Національного архівного фонду та актом № 2 від 28.12.2015р. про вилучення для знищення документів, не віднесених до Національного архівного фонду, а тому суд вважає поважними причинами неподання цих доказів, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовною заявою більш ніж через 10 років з моменту працевлаштування).
Крім того, позивачем не надано жодних доказів застосування до відповідача штрафних санкцій з боку Пенсійного фонду України та податкових органів щодо несвоєчасного перерахування страхових внесків, податків та зборів.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач тривалий час не звертався до суду щодо стягнення заробітної плати, оскільки у нього були відсутні кошти на правову допомогу та він помилково вважав пропущеним строк звернення до суду.
Разом з тим, суд критично відноситься до таких тверджень, оскільки з трудової книжки позивача вбачається, що після звільнення з ТОВ «Автотранссервіс» позивач з 11.11.2013р. по 13.02.2017р. був працевлаштованим (а.с.№19), і мав дохід, що підтверджується відомостями з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків (доказів неотримання доходу за новим місцем роботи з листопада 2013р. суду не надано).
Крім того, позивач мав право звернутися на «гарячу лінію» Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю або до прокуратури зі скаргами щодо невиплати заробітної плати, однак доказів таких звернень суду також не надано.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд також ставить під сумнів твердження позивача щодо неотримання ним заробітної плати під час роботи в ТОВ «Автотранссервіс», оскільки позовна заява не містить посилань, чому майже три роки позивач продовжував працювати, не дивлячись на невиплату заробітної плати та подав заяву про звільнення лише в травні 2013р.
Отже, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Автотранссервіс» про стягнення заробітної плати.
Оскільки вимоги щодо стягнення середнього заробітку безпосередньо пов'язані з вимогами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, а також приймаючи до уваги, що даним рішенням відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заробітної плати, відсутні підстави й для стягнення середнього заробітку, отже в задоволенні цих позовних вимог також слід відмовити.
Підводячи підсумок викладеному, суд вважає необхідним відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Автотранссервіс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку
Розглядаючи клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, що міститься у відзиві, враховуючи, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, а даним рішенням встановлена відсутність порушення прав позивача, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, судові витрати, понесені позивачем, відносяться на його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 94, 115, 233 КЗпП України, Постановою Верховного Суду від 31.05.2021р. по справі № 242/3051/18, ст. ст 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, ст.ст. 89, 141, 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя Ткаченко Н.В.