20 квітня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/16244/21
Провадження № 22-ц/4820/696/22
Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П'єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Філіпчук О.В.
за участю представника апелянта ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/16244/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року (суддя Салоїд Н.М., повне судове рішення складено 18 січня 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, трьох відсотків річних та інфляційних втрат та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.
Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
В липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся із позовом до суду, в якому зазначав, що 17.01.2018 між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позивач передав позичальнику грошові кошти в сумі 70 000 грн, а відповідач зобов'язався повернути ці грошові кошти у строк до 01.07.2018, що підтверджується письмовою розпискою від 17.01.2018. Однак, як вказує ОСОБА_3 , до визначеної сторонами дати відповідач отримані в позику кошти не повернув.
Позивач зазначав, що розмір боргу відповідача згідно розписки станом на 01.07.2018 складав 70 000 грн; розмір трьох відсотків річних за період з 01.07.2018 по 30.06.2021 складав 6305,74 грн (70 000 грн (сума боргу) х 1097 днів прострочення х 3%); розмір інфляційних втрат за період з 01.07.2018 по 30.06.2021 складав 15414 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики у сумі 70000 грн, три відсотки річних в сумі 6305,74 грн, інфляційних втрат в сумі 15414 грн, а всього 91719,74 грн.
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначав, що він в період з вересня 2015 по березень 2018 року працював неофіційно торговим представником фірми «Продмакс». Розписку про начебто отримання грошей у позику разом з іншими працівниками фірми він написав саме на вимогу керівника фірми, оскільки торгові представники отримували матеріальні цінності, а тому розписка мала слугувати гарантією їх повернення. ОСОБА_2 вказував, що грошових коштів ні він, ні інші працівники не отримували, крім того, після звільнення з роботи розписки усім працівникам були повернуті і будь-яких претензій керівник фірми не висував. Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що через ризик втрати роботи він був вимушений написати розписку про начебто отримання грошових коштів, що від нього вимагало керівництво фірми, хоча жодних коштів він не отримував, а тому вважає, що відповідно до ст. 640 ЦК України договір позики укладений не був, оскільки гроші за розпискою не передавалися.
Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_2 просив визнати договір позики - розписку від 17.01.2018 про отримання ним від ОСОБА_3 70000 грн недійсним.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2021 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики та постановлено проводити спільний його розгляд з первісним позовом в загальному позовному провадженні.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 70000 грн боргу за договором позики; 6305,74 грн трьох відсотків річних, 15414 грн інфляційних втрат, а всього - 91719,74 грн; судові витрати у розмірі 917,19 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Так, апелянт зазначає, що будь-яких коштів під час написання розписки ним отримано не було, що підтвердили в судовому засіданні свідки - інші працівники фірми «Продмакс», які були присутні під час її написання. Після звільнення з фірми «Продмакс» в березні 2018 року з ОСОБА_2 було проведено розрахунок, повернуто розписку, жодних претензій зі сторони фірми до нього не було. Апелянт не погоджується із первісним позовом, адже ніяких коштів від ОСОБА_3 він не отримував, розписку писав під тиском, а відтак у нього відсутні будь-які зобов'язання щодо повернення коштів. Ці обставини підтвердили в судовому засіданні свідки - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , проте суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги їх показання. Крім того, на думку апелянта, суд помилково не врахував висновки Верховного Суду у справі №753/11670/17 (постанова від 11.06.2021), де розглядались подібні правовідносини. В той же час, як стверджує ОСОБА_2 , суд першої інстанції не встановив справжню природу укладеного договору та безпідставно не взяв до уваги докази, що були надані відповідачем по первісному позову.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в первісному позові відмовити, а вимоги його зустрічного позову задовольнити.
Відзив від ОСОБА_3 до апеляційного суду не надходив.
Представник апелянта ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав у ній наведених.
Учасники справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Від ОСОБА_3 надійшла заява про слухання справи без його участі.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Оскаржуване судове рішення відповідає вказаним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що 17.01.2018 ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_3 кошти в сумі 70 000 грн з кінцевим строком повернення позики до 01 липня 2018 року, що підтверджується розпискою, написаною власноруч позичальником, яка містить підписи сторін (а.с.5).
Проте, умов договору позики щодо повернення боргу в сумі 70 000 грн ОСОБА_9 не виконав та у визначений договором строк позичених коштів не повернув.
Оригінал розписки був досліджений в судовому засіданні суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи, а саме протоколом судового засідання від 02.12.2021 (а.с. 61-64).
Постановляючи оскаржуване рішення та задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт отримання від ОСОБА_3 ОСОБА_2 у позику коштів підтверджується наявною у позивача розпискою боржника, що підтверджує боргове зобов'язання відповідача за первісним позовом. І розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. А наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваної суми свідчить про те, що таке боргове зобов'язання не виконане. А тому, на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню основний борг в розмірі 70000 грн, нараховані три проценти річних за період з 01.07.2018 по 30.06.2021 в розмірі 6305,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 15414 грн.
В той же час, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки недоведеністю факту не отримання ОСОБА_2 у позику коштів в розмірі 70000 грн та відсутності підстав з огляду на зазначені позивачем у зустрічному позові обґрунтувань недійсності спірного договору позики від 17.01.2018.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на частину першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засада; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З огляду на ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.
За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції, давши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України належну оцінку наявним у справі доказам, керуючись положеннями частини 2 статті 625, частини 2 статті 1047, статті 1049 ЦК України дійшов правильного висновку про недоведеність неукладеності спірного договору позики, оскільки наявна у позивача по первісному позову розписка підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми та про відсутність підстав визнання недійсним спірного договору. Також суд виходив із доведеності факту укладення 17.01.2018 між сторонами договору позики і передання ОСОБА_3 коштів у розмірі 70000 грн позичальнику ОСОБА_2 . І так як у визначений договором строк ОСОБА_2 позичені кошти не повернув та умови договору позики не виконав, тому наявні підстави для задоволення цього позову.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано, що спірний договір позики не був укладений, оскільки кошти за розпискою не передавалися, судова колегія їх вважає голослівними, адже встановлено наявність укладеного між сторонами договору позики від 17.01.2018, а саме розписка, що написана власноручно та підписана ОСОБА_2 про отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в розмірі 70000 грн, які позичальник зобов'язався повернути до 01.07.2018. А за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, що видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зазначений висновок узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 27 травня 2020 року по справі №583/97/19 (провадження №61-13172св19) та від 19 травня 2021 року по справі №128/891/20-ц (провадження №61-4560 св 21).
І оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що покази цих свідків в частині не передачі коштів є недопустимими доказами, адже обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не виявлено справжню природу укладеного 17.01.2018 між сторонами договору, адже розписка була написана ОСОБА_2 в зв'язку із наявністю у нього трудових відносин із фірмою «Продмакс» є недоведеними.
Так, цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Давши оцінку наявним у справі письмовим доказам та показам свідків, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про недоведеність наявності між сторонами спору на час укладення спірного договору позики саме трудових відносин, адже належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності трудових відносин ОСОБА_2 з фірмою «Продмаск» та відношення ОСОБА_3 до фірми «Продмакс» (власник, засновник, директор, працівник, тощо) стороною позивача за зустрічним позовом суду надано не було.
А надані ОСОБА_2 копії розписок ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 та показання свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо роботи ОСОБА_2 на фірмі «Продмаск» не підтверджують факту наявності саме між сторонами спору трудових відносин і факту написання ОСОБА_2 розписки саме в результаті трудових відносин.
А в силу частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що після написання розписки від 17.01.2018 ОСОБА_2 не звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання вказаного договору позики недійсним, а подав зустрічний позов лише у вересні 2021 року після звернення до суду ОСОБА_3 з позовом про стягнення з ОСОБА_2 боргу за спірним договором позики.
Аргументи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції факту написання розписки від 17.01.2018 під тиском є неспроможними, адже суд вірно виходив з недоведеності підстав для визнання недійсним спірного договору через його вчинення під впливом насильства (свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не підтвердили чинення тиску зі сторони ОСОБА_3 на ОСОБА_2 при написанні останнім 17.01.2018 розписки).
Усі надані учасниками справи та їх представниками докази були предметом дослідження суду першої інстанції, яким у відповідності із вимогами ст. 89 ЦПК України судом, в сукупності із іншими доказами, дано оцінку. І доводи апеляційної скарги вцілому зводяться до незгоди апелянта із оцінкою доказів судом першої інстанції
Також, посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не дано оцінки тому, що одночасне написання розписок ОСОБА_2 з іншим працівниками фірми «Продмакс» за єдиним зразком, на одну і ту ж суму може свідчити про фіктивність зазначених розписок не приймаються та не розглядаються в силу частини 6 статті 367 ЦПК України, адже така підстава позову ОСОБА_2 не була предметом розгляду в суді першої інстанції.
Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 квітня 2022 року.
Судді А.П. Корніюк
І.В. П'єнта
О.І. Талалай