Ухвала
25 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 686/22262/21
провадження № 61-3119ск22
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду у справі № 2270/14181/11.
ОСОБА_2 позов обґрунтовував тим, що невиконанням рішення суду йому спричинено сильні душевні та моральні страждання. Моральна шкода полягає у моральних стражданнях та переживаннях, які він переніс під час очікування на виконання рішення суду та повернення його приватної власності у вигляді паспортної книжечки, розчарування в системі органів державної влади держави Україна, які не в змозі виконати рішення суду, додаткове психологічне напруження, яке виникло в нього внаслідок правової невизначеності, що викликало в нього почуття душевного болю. Активне невиконання рішення суду викликало у нього почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє психологічне здоров'я та часткову втрату стресостійкості. Постійне хвилювання і душевні страждання викликали високий рівень емоційної напруги, а відчуття образи та приниженої гідності змусило його витрачати свій дорогоцінний час з безцінного життя задля поновлення своїх прав. Крім цього, він вчергове змушений звертатись до суду, що вимагає від нього додаткових витрат його дорогоцінного часу з його безцінного життя/цей факт є загальновідомим і доказуванню не підлягає. Розмір моральної шкоди, яку він зазнав визначив у п'ятдесят чотири мільярди гривень, що вважає достатнім покриттям його порушених прав та страждань.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до держави України в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем безпідставно залучено Хмельницький апеляційний суд до учасників справи, як представника відповідача держави України, оскільки ОСОБА_2 не зазначено, в чому саме полягає незаконність дій чи бездіяльність держави Україна в особі Хмельницького апеляційного суду при невиконанні рішення суду у справі № 2270/14181/11 у період з 16 вересня 2021 року по 17 вересня 2021 року, та заподіяння такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди позивачу.
У квітні 2022 року від ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Як підставу касаційного оскарженняОСОБА_2 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
ОСОБА_2 у касаційній скарзі наголошує на тому, що оскаржувані судові рішення порушують принцип правової визначеності та комплексний принцип конституційного верховенства права. Вважає, що визначення представника відповідача є правом самого відповідача, такого обов'язку не встановлено за позивачем.
Перевіряючи наведені заявником підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 Верховний Суд виходить з такого.
Так, пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.
За змістом пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд виходить з того, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій ухвалено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також їх однакове матеріально-правове регулювання. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише посилання у постанові Верховного Суду на норму права не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Зокрема у справі № 686/8422/20 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які задовольнили частково позов ОСОБА_2 до Держави України в особі управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області та стягнули з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 10 510,00 грн моральної шкоди, завданої бездіяльністю управління. У постанові від 20 вересня 2021 року Верховний Суд відхилив аргументи касаційної скарги УДМС України в Хмельницькій області про те, що позивачем не доведено завдання йому моральної шкоди, не надано доказів протиправності дій, рішень та бездіяльності УДМС України в Хмельницькій області, є необґрунтованими, оскільки судами встановлено порушення прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності відповідача та наявність шкоди, заподіяної такою бездіяльністю. Крім того, вважав необґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо ненадання судами попередніх інстанцій оцінки усім обставинам справи при визначенні розміру моральної шкоди.
У постанові від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що невиконання судового рішення, ухваленого на користь ОСОБА_2 , спричинило йому моральну шкоду, а визначений судом апеляційної інстанції її розмір відповідає характеру і обсягу душевних страждань позивача, вимогам розумності та справедливості, а також взято до уваги, що з Державного бюджету України на користь позивача вже було стягнуто грошові кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання судового рішення, у справі № 2270/14181/11. Разом із цим, у згаданій справі ОСОБА_2 звертався з позовом до Держави Україна, в особі Міністерства внутрішніх справ України.
Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду на які посилався заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підставі для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки наведені як приклад неоднакового застосування норм права постанови Верховного Суду, ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин справи, а відтак є нерелевантними.
У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов'язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку, тому касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає поверненню.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 листопада 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Хмельницького апеляційного суду про відшкодування моральної шкоди вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. Ю. Гулейков