Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 372/193/19
провадження № 61-1260св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В.,Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади селища міського типу Козин Обухівського району Київської області,
відповідачі: Козинська селищна рада Київської області, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника Генерального прокурора та ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області, у складі судді Тиханського О. Б., від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., від 15 грудня 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади селища міського типу Козин Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом до Козинської селищної ради Київської області та ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення і витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову вказав, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 3/1
від 28 грудня 1999 року «Про передачу безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства» передано у приватну власність ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , земельну ділянку, площею 0,15 га під індивідуальну житлову забудову, та площею 0, 44 га для ведення особистого підсобного господарства, на підставі якого видано державний акт на право власності на землю серії ІІ-КВ № 117054.
На замовлення ОСОБА_1 було розроблено технічну документацію та
22 вересня 2011 року сформовано дві земельні ділянки: з кадастровим номером 3223155400:03:024:0198, площею 0, 4360 га, для ведення особистого селянського господарства та з кадастровим номером 3223155400:03:024:0199, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (далі - спірні земельні ділянки).
Прокуратурою в ході перевірки було встановлено, що виконавчий комітет Козинської селищної ради своїм рішенням про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок перевищив повноваження та з порушенням вимог земельного законодавства передав у приватну власність землі, які належать до земель водного фонду.
Оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння власника, територіальної громади селища міського типу Козин, всупереч його волі, тому мають бути витребувані у ОСОБА_1 на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
З урахуванням викладеного, прокурор просив суд визнати недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №3/1 від 28 грудня 1999 року «Про передачу безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства» в частині прийняття рішення про передачу безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 59 га та витребувати на користь держави в особі територіальної громади селища міського типу Козин Обухівського району Київської області спірні земельні ділянки із незаконного володіння ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 червня
2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 15 грудня 2020 року, позов прокурора задоволено частково, визнано недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №3/1 від 28 листопада 1999 року
«Про передачу безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків та ведення особистого селянського господарства» в частині прийняття рішення про передачу безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 59 га. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірні земельні ділянки на час їх виділення ОСОБА_2 розташовані в межах прибережної захисної смуги, а тому, в силу вимог закону, не могли бути передані у власність фізичної особи, що є підставою для визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №3/1 від 28 листопада 1999 року.
Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Водного кодексу України (далі - ВК України) треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. При цьому, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі заступник Генерального прокурора Мустеца І. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати в частині вирішення вимоги про витребування спірних земельних ділянок з чужого незаконного володіння
ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову прокурора в цій частині.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Вангородська Г. І., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати в частині вирішення вимоги прокурора про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №3/1 від 28 листопада 1999 року та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
22 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вангородська Г. І., а
27 січня 2021 року заступник Генерального прокурора Мустеца І. В. подали касаційні скарги у цивільній справі № 372/193/19 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року.
Ухвалами Верховного Суду від 18 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами прокурора та ОСОБА_1 і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У квітні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Щодо касаційної скарги прокурора
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 372/2788/17, від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17, від 27 травня 2020 року у справі № 654/2693/16-ц,
від 11 грудня 2019 року у справі № 487/6893/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 469/1302/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі
№ 469/1176/16-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18,
від 30 травня 2018 року у справі № 686/17618/15-ц.
Прокурор вважає, що встановивши факт належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та обставини незаконності набуття права власності на них відповідачем, суди, виходячи з принципу jura novit curia («суд знає закони»), мали самостійно застосувати до спірних правовідносин положення статті 391 ЦК України та дійти висновку про повернення спірних земельних ділянок у власність територіальної громади смт Козин.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржені судові рішення, суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц,
від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц,
від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17,
від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі
№ 320/903/19, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17, від 17 липня 2019 року у справі № 810/3159/18, від 18 липня 2019 року у справі
№ 826/15794/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 160/10255/19, у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Наполягає на тому, що спірні земельні ділянки розташовані поза межами прибережної захисної смуги, не належать до земель водного фонду, що підтверджено висновком експерта № 40/19 від 24 вересня 2019 року, а тому відсутні підстави для задоволення позову прокурора.
Крім того, суди проігнорували той факт, що прокурор зробив висновок про порушення норм ВК України на підставі матеріалів, наданих на запити прокуратури від юридичних осіб, які не мають функцій державних природоохоронних органів, та без виходу спеціаліста на місцевість для встановлення дійсного розміру захисної прибережної смуги в районі розташування спірних земельних ділянок.
Суд безпідставно відмовив у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, не врахувавши, що неналежне виконання прокурором своїх повноважень із контролю та нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо використання і охорони земель не може бути підставою для поновлення пропущеного строку давності звернення до суду. Стверджує, що починаючи із 1999 року прокурор міг та повинен був знати про події, які вважав порушенням прав держави і про особу, яка, на його думку такі права порушила.
При цьому, у справі не було передбачених законом виключних випадків, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави.
Враховуючи набуття ОСОБА_1 у власність земельних ділянок у встановленому законом порядку, подальшу зміну цільового призначення та виготовлення нових правовстановлюючих документів на землю згідно з чинним на той час законодавством, немає підстав для скасування ненормативного акту Козинської селищної ради, який вичерпав свою дію внаслідок виконання.
Також вказує на необхідність оцінки судом дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом
Вангородською Г. І. подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокурора, в якому представник відповідача просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
В поданому в квітні 2021 року відзиві на касаційну скаргу заступник Генерального прокурора Мустеца І. В. просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28 квітня 1998 року передано виконкому Козинської селищної ради повноваження щодо виділення земельних ділянок та їх приватизації.
Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 3/1 від 28 грудня 1999 року «Про передачу безкоштовно у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків та ведення особистого підсобного господарства» передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га під індивідуальну житлову забудову та площею 0, 44 га для ведення особистого підсобного господарства.
На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 28 грудня 1999 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ № 117054.
02 червня 2011 року нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за законом на вказані земельні ділянки.
Після розробки технічної документації із землеустрою ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 4360 га серії ЯМ № 3105481 від 22 вересня 2011 року з присвоєним кадастровим номером земельній ділянці - 3223155400:03:024:0198 та на земельну ділянку площею 0, 15 га серії ЯМ № 315482 від 22 вересня 2011 року з присвоєним кадастровим номером земельній ділянці - 3223155400:03:024:0199.
Відповідно до кадастрових планів земельних ділянок 3223155400:03:024:0198 площею 0, 4360 та 3223155400:03:024:0199 площею 0, 15 га, визначено прибережну захисну смугу навколо озера у розмірі 25 м.
ОСОБА_1 державну реєстрацію речового права на спірні земельні ділянки не здійснювала.
Згідно листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» № 01-01/280 від 16 листопада 2018 року, схем накладення земельних ділянок на землі водного фонду згідно Викопіювання з топографічної карти масштабу 1:10000 станом місцевості на 1993 рік, матеріалів космічної зйомки станом на
2002 рік та 2017 рік, встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:024:0198, 3223155400:03:024:0199 повністю накладаються на землі водного фонду, а саме на 100 метрову захисну смугу річки Дніпро та затоки річки Дніпро.
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційні скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що обрання способу захисту є правом особи, яка звертається до суду. Визначення того, чи є обраний особою спосіб захисту ефективним, - належить суду.
Під способами захисту суб'єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).
До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58 ЗК України та стаття 4 ВК України; тут і далі - у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього кодексу).
Відповідно до частини другої статті 52 ЗК України на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.
Частина друга статті 59 ЗК України обмежує можливість передання земель водного фонду у приватну власність випадком безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).
Відповідно до статі 60 ЗК України, статі 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари -
50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц та у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц,
пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (пункт 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17).
З огляду на вказане, враховуючи те, що приписи статті 388 ЦК України не застосовуються до вирішення спору за негаторним позовом, немає підстав вирішувати питання про наявність/відсутність волі територіальної громади селища міського типу Козин на розпорядження спірними земельними ділянками.
Велика Палата Верховного Суду вже висловлювалася про те, що наявність волі на відчуження земельної ділянки не входить до предмета доказування за негаторним позовом (пункт 106 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Встановивши, що спірні земельні ділянки накладаються на землі водного фонду, а саме: 100 метрову прибережну захисну смугу річки Дніпро, тобто належать до земель водного фонду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання незаконними та скасування рішення Козинської селищної ради Київської області щодо спірних земельних ділянок.
Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада
2018 року у справі № 504/2864/13-ц; пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що ОСОБА_1 не реєструвала своє право власності на спірні земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Вказані обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Зокрема суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовує доводи і заперечення сторін.
Суд першої інстанції надав оцінку, зокрема і складеному на замовлення ОСОБА_1 висновку експерта № 40/19 від 24 вересня 2019 року, та з цією оцінкою погоджується і Верховний Суд.
Аналогічних висновків у справах з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постановах: від 19 жовтня 2021 року у справі № 372/2612/19 (провадження № 61-801св21), від 27 травня 2020 року у справі № 372/1252/15 (провадження № 61-14220св18), від 11 грудня 2019 року в справі
№ 372/2167/17 (провадження № 61-13323св19).
Разом з тим, у своєму позові прокурор просив на підставі статті 388 ЦК України (віндикація) витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі територіальної громади селища міського типу Козин Обухівського району Київської області земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:024:0198, площею 0, 4360 га, для ведення особистого селянського господарства та з кадастровим номером 3223155400:03:024:0199, площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.
Оскільки прокурором заявлено вимогу про витребування земельних ділянок у порядку віндикації, із посиланням на статтю 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених вимог у зв'язку з обранням прокурором неефективного способу захисту.
Доводи касаційної скарги прокурора про те, що суд мав застосувати принцип «jura novit curia» («суд знає закони») підлягають відхиленню, оскільки застосування цього принципу є можливим зокрема у разі, коли особа, яка звертається до суду, обирає ефективний спосіб захисту, тобто такий спосіб захисту, який відповідає фактичним підставам позову, проте помилково посилається не на ті норми права, тобто помиляється щодо правових підстав позову.
Таким чином, при вирішенні справи суди правильно не застосували до спірних правовідносин положення статей 387 і 388 ЦК України, на які посилався прокурор, та обґрунтовано відмовили у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
При цьому за відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень у травні 2021 року керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом повернення їх у власність та ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 26 липня 2021 року відкрито провадження у цивільній справі
№ 372/1707/21 за позовом прокурора.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що прокурор не мав повноважень звертатися до суду з даним позовом.
Подаючи позовну заяву й оскаржуючи, зокрема, рішення Козинської селищної ради, яка є відповідачем у цій справі, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у збереженні земель водного фонду, які не можна передавати у власність громадян для будівництва, і згідно із статтею 56 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання позову), набув статус позивача.
З урахуванням обставин встановлених у розглядуваній справі, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі
№ 265/6582/16-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13,
від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц,
від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17,
від 01 жовтня 2018 року у справі № 911/2034/16, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17,
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, у постановах Верховного Суду від 19 серпня
2020 року у справі № 372/2788/17, від 17 червня 2020 року у справі
№ 372/1794/17, від 27 травня 2020 року у справі № 654/2693/16-ц,
від 11 грудня 2019 року у справі № 487/6893/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 469/1302/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі
№ 469/1176/16-ц, від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18,
від 30 травня 2018 року у справі № 686/17618/15-ц, від 24 вересня 2019 року у справі № 320/903/19, від 19 липня 2018 року у справі № 822/1169/17,
від 17 липня 2019 року у справі № 810/3159/18, від 18 липня 2019 року у справі
№ 826/15794/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 160/10255/19, у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, на які посилалась представник ОСОБА_1 та заступник Генерального прокурора у своїх касаційних скаргах.
З приводу доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що ухвалені судові рішення порушують її права на мирне володіння своїм майном слід зазначити наступне.
Усунення перешкод територіальній громаді селища міського типу Козина у здійсненні права користування та розпоряджання спірними земельними ділянками переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірних земельних ділянок. Суд апеляційної інстанцій встановив, що вони належить до земель водного фонду, а саме: до прибережної захисної смуги.
Водоохоронні зони встановлюються вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм для запобігання забрудненню і виснаженню водних об'єктів (абзац перший пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів), для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку (частина перша статті 87 ВК України).
У межах вказаних зон з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги (частина перша статті 60 ЗК України, пункт 1 частини першої статті 81, частина перша статті 88 ВК України).
Отже, таке використання прибережних захисних смуг, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об'єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об'єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.
З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов'язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59 ЗК України, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України тощо).
Оскільки прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України), у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт «г» частини другої статті 61 ЗК України, пункт 4 частини першої статті 89 ВК України, підпункт 4 абзацу третього пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища та конкретному водному об'єкту.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).
Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршені екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок
(статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/5027/14-ц; пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц; пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16; пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
У цій справі суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок до комунальної власності спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні прибережних захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, земель рекреаційного призначення та їх передання у власність з метою житлового будівництва та обслуговування житлового будинку.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі -ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України»
від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
Встановлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності та надання відповідної компенсації напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року (провадження № 14-76цс18).
Об'єктивні характеристики та природні властивості спірних земельних ділянок, зокрема їх розташування на невеликій ділянці суходолу, яка з трьох боків омивається водами річки Дніпро, мали би бути очевидними як для ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 .
Доводи ОСОБА_1 про те, що спірні земельні ділянки розташовані поза межами прибережної захисної смуги річки, не належать до земель водного фонду обґрунтовано спростовані судами попередніх інстанцій та зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі.
В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено зокрема статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Із урахуванням того, що інші доводи касаційних скарг є ідентичними доводам заявників, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи. При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені із правильним застосування норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів цим обставинам, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги заступника Генерального прокурора та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович