ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.02.2022Справа № 910/15632/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 11)
до Державного підприємства "Дослідне конструкторсько-технологічне бюро Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України" (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича 15, корп. 7)
про стягнення 98 271,75 грн.
за участю представників
від позивача: не з'явився
від відповідача: Барвінко О.М., Жук Г.В.
У судовому засіданні 16.02.2022, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України до Державного підприємства "Дослідне конструкторсько-технологічне бюро Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України" про стягнення 98 271,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення вимог п. 3.3. договору №1661 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримування нерухомого майна та надання комунальних послуг користувачу від 01.01.2018, систематично не здійснював своєчасну оплату наданих позивачем рахунків, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості за договором, на яку нараховано пеню від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, у розмірі 98 271,75 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15632/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
13.10.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що з позовної заяви не зрозуміло природа виникнення і розміру боргу на яку позивачем було нараховано суму стягнення неустойки у розмірі 98 271,75 грн.
11.11.2021 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що у кожному рахунку було, окрім нарахованої суми за відповідний місяць, вказана сума заборгованості на конкретну дату. Станом на дату звернення з позовною заявою, відповідач розрахувався за спожиті послуги, однак, пеня залишилась не оплаченою.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2021 суд вирішив здійснювати розгляд справи №910/15632/21 за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 15.12.2021.
01.12.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач звертає увагу суду щодо посилань позивача на рахунки та банківські виписки до договору №1661, у яких останні зазначає, що з лютого 2018 року з відповідача почала нараховуватись пеня. За доводами відповідача, на борг, який був предметом розгляду у справі №910/6667/19 у розмірі 531 617,72 грн за період з грудня 2018 року по травень 2019 року, була дійсно нарахована пеня. Однак, сторонами в процесі розгляду вищевказаної справи була підписана мирова угода, яка врегулювала спірні питання щодо погашення основного боргу, а також питання нарахування штрафних санкцій на суму основного боргу. Дана мирова угода була затверджена ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020, у якій було реструктуровано борг, визначено графік погашення заборгованості. Відповідач зауважив, що мирова угода була виконана ним у повному обсязі.
14.12.2021 до канцелярії суду надійшла відповідь на заперечення, у яких позивач зазначив, що за борг, який накопичувався після уточнення позовних вимог, позивач нарахував пеню, як це свідчать умови договору №1661.
У судовому засіданні 15.12.2022 суд на місці ухвалив зобов'язати позивача надати суду ґрунтовний розрахунок позовних вимог та відкласти підготовче засідання на 19.01.2022.
18.01.2022 до канцелярії суду надійшла заява позивача про розгляд справи без їх участі.
Цією ж датою позивачем було подано заяву, у якій позивач надав таблиці, із зазначенням дати та суми виставленого рахунку, сплати за кожним рахунком та акти звіряння розрахунків. Також позивач зазначив, що при укладені мирової угоди у справі №910/6667/19 було зменшено розмір штрафних санкцій, тобто, домовленість була про зменшення розміру штрафних санкцій, а не про не нарахування чи припинення їх нарахування.
У судовому засіданні 19.01.2022 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 02.02.2022.
01.02.2022 через загальний відділ діловодства суду надійшли пояснення у яких відповідач зауважує, що згідно з наданими позивачем копіями таблиць виставлення та оплати рахунків станом на 31.07.2019 залишок боргу відповідача по кожному з розрахунків становить 0,00 грн і в подальшому залишок боргу не відображається. За доводами відповідача, позивач не надав належних та допустимих доказів щодо доведення суми заборгованості, на яку позивачем була нарахована неустойка у розмірі 98 281,75 грн.
У судовому засіданні 02.02.2022 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті на 16.02.2022.
15.02.2022 до канцелярії суду надійшла заява позивача про розгляд справи без їх участі.
У судове засідання 16.02.2022 з'явились представники відповідачів, які надали пояснення по суті спору та просили відмовити в задоволені позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
01 січня 2018 року Інститутом електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (надалі - позивач, балансоутримувач) та Державним підприємством "Дослідне конструкторсько-технологічне бюро Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України" (надалі - відповідач, користувач) було укладено договір №1661 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг користувачу (надалі - договір), за умовами якого балансоутримувач надає послуги з інженерно-технічного та господарського забезпечення приміщення, що займає користувач за адресою:
- м. Київ, вул. Казимира Малевича, 23, корпус №6, частина приміщень загальною площею 509,6 кв.м;
- м. Київ, вул. Казимира Малевича, 15, корпус №7, частина приміщень загальною площею 813,7 кв.м, приведеною площею 1 236,82;
- м. Київ, вул. Антоновича, 56, центральний матеріальний склад, частина приміщень загальною площею 639,5 кв.м, приведеною площею 799,38;
- м. Київ, вул. Антоновича, 56, корпус №2, частина приміщень загальною площею 241,7 кв.м, приведеною площею 331,13;
- м. Київ, вул. Казимира Малевича, 13, корпус №3-б, частина приміщень загальною площею 213,7 кв.м, приведеною площею 382,52;
- м. Київ, вул. Антоновича, 56, корпус АПК ЕВ, частина приміщень загальною площею 29,0 кв.м, приведеною площею 45,53 кв.м.
Відповідно до п. 1.1 договору встановлено, що користувач відшкодовує балансоутримувачу: витрати за спожиті комунальні послуги-електроенергію, теплопостачання, водопостачання та водовідведення, газ; земельний податок; вартість послуг за обслуговування ліфтів; вартість послуг з інженерного (обслуговування електро-тепло-забезпечення, вентиляційне обслуговування тощо), господарського (прибирання та охорона) забезпечення приміщень.
Додатками до договору сторони було погоджено орієнтовну вартість спожитих комунальних послуг, відшкодування підприємством земельного податку та вартість послуг за обслуговування ліфтів.
Відповідно до пп. 2.1.4. п. 2.1. договору балансоутримувач зобов'язується не пізніше 15-го числа, наступного за звітним, надавати користувачу рахунки на відшкодування вартості: спожитих енергоресурсів, земельний податок, послуги за обслуговування ліфтів, послуги з інженерного та господарського забезпечення приміщень.
Відповідно до пп. 2.2.2 п.2.2. договору, користувач зобов'язується своєчасно сплачувати розрахунки по договору в повному обсязі до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Відповідно до п. 4.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п. 4.3. договору при несвоєчасній оплаті платежів згідно пп. 2.2.2. п.2.2. договору, користувач сплачує балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Відповідно до вимог ст. 323 Господарського кодексу України, сторони погоджуються, що нарахування штрафних санкцій не обмежуються 6-ти місячним строком, а нараховуються за весь час прострочення виконання зобов'язання. Нарахування припиняється через один рік, від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За доводами позивача, відповідач порушуючи умови договору не здійснював своєчасної оплати наданих позивачем рахунків, що стало підставою для нарахування останньому пені на заборгованість з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг та вартості послуг з інженерного і господарського забезпечення приміщень за період з серпня 2019 року по грудень 2020 року у загальному розмірі 98 271,75 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що у травні 2019 року Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Дослідне конструкторсько-технологічне бюро Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України" про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна та надання комунальних послуг користувача від 01.01.2018 №1661, а саме: 531 617,72 грн основного боргу; 30 880,78 грн пені; 2 605,09 грн. 3% річних та 7 385,54 грн втрат від інфляції, а всього 572 489,13 грн.
У рішенні Господарського суду міста Києва від 05.11.2019 у справі №910/6667/19 суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 436 647,08 грн заборгованості з відшкодування плати за комунальні послуги та з відшкодування послуг з інженерного та господарського забезпечення та задовольнив позовні вимоги Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України в повному обсязі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 суд затвердив мирову угоду у справі №910/6667/19, укладену 23.03.2020 між Державним підприємством "Дослідне конструкторсько-технологічне бюро Інституту електрозварювання імені Є.О. Патона Національної академії наук України" та Інститутом електрозварювання імені Є.О. Патона Національної академії наук України, у якій містяться наступні положення:
« 1. Сторони домовились врегулювати спір на стадії апеляційного провадження по справі №910/6667/19 про стягнення 533 579, 91 (п'ятсот тридцять три тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень, 91 копійка (з яких 436 647,08 (чотириста тридцять шість тисяч шістсот сорок сім) гривень 08 копійок - основного боргу, 79 107,84 (сімдесят дев'ять тисяч сто сім) гривень 84 копійки - пені, 6 757,29 (шість тисяч сімсот п'ятдесят сім) гривень 29 копійок - трьох відсотків річних, 11 067,70 (одинадцять тисяч шістдесят сім) гривень 70 копійок - інфляційних втрат шляхом підписання та виконання даної мирової угоди.
2. Відповідач ДП "ДКТБ ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ" визнає свої зобов'язання по сплаті суми основного боргу перед позивачем, який на дату винесення рішення Господарським судом міста Києва становить 436 647,08 (чотириста тридцять шість тисяч шістсот сорок сім) гривень 08 копійок в повному обсязі.
3. Сторони домовились зменшити розмір штрафних санкцій за позовом ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ до ДП "ДКТБ ІЕЗ ім. Є.О. Патона НАНУ" на 79 107,84 (сімдесят дев'ять тисяч сто сім) гривень 84 копійки - пені, 6 757,29 (шість тисяч сімсот п'ятдесят сім) гривень 29 копійок - трьох відсотків річних, 11 067,70 (одинадцять тисяч шістдесят сім) гривень 70 копійок - інфляційних втрат.
5. Суму основного боргу в розмірі 436 647 гривень 08 копійок відповідач зобов'язується та гарантує сплатити позивачу, шляхом виплати платежів за графіком сплати платежів в розмірах і в строки, встановлені в п.6 цієї угоди.
6. Відповідач сплачує борг, зазначений у п. 2 мирової угоди на умовах наступної розстрочки:
50 287, 08 грн до "17" березня 2020 року;
38 640,00 грн до "31" березня 2020 року;
38 640, 00 грн до "30" квітня 2020 року;
38 640,00 грн до "31" травня 2020 року;
38 640,00 грн. до "30" червня 2020 року;
38 640,00 грн до "31" липня 2020 року;
38 640,00 грн до "31" серпня 2020 року;
38 640,00 грн до "30" вересня 2020 року;
38 640,00 грн до "31" жовтня 2020 року;
38 640,00 грн. до "30" листопада 2020 року;
38 600,00 грн до "31" грудня 2020 року.».
Частиною четвертою статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, ухвала Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі №910/6667/19, яка набрала законної сили у порядку статті 85 ГПК України, не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України звертаючись з позовом до суду у даній справі №910/15632/21 зазначає, що у зв'язку з порушенням строків оплати за договором №1661, на заборгованість з відшкодування плати за комунальні послуги та з відшкодування послуг з інженерного та господарського забезпечення приміщень за період з серпня 2019 року по грудень 2020 року відповідачу нарахована пеня у розмірі 98 271,75 грн. В підтвердження підстав для нарахування відповідачу штрафних санкцій позивач надав до матеріалів справи копії виставлених рахунків на оплату, банківських виписок та актів звіряння розрахунків.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як встановлено судом, у п. 4.3. договору сторони передбачили, що при несвоєчасній оплаті платежів згідно пп. 2.2.2. п.2.2. договору, користувач сплачує балансоутримувачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Відповідно до вимог ст. 323 Господарського кодексу України, сторони погоджуються, що нарахування штрафних санкцій не обмежуються 6-ти місячним строком, а нараховуються за весь час прострочення виконання зобов'язання. Нарахування припиняється через один рік, від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Дослідивши надані позивачем докази в підтвердження підстав для нарахування відповідачу пені за загальний період прострочення з серпня 2019 року по грудень 2020 року, суд дійшов висновку, що з останніх неможливо достеменно встановити на яку суму боргу та за яких період, з огляду на затверджену мирову угоду від 23.03.2020 року та сплачені відповідачем за спірний період рахунки, позивачем була нарахована пеня у розмірі 98 271,75 грн.
Так, у наданих до матеріалів справи розрахунках містять різні дані щодо строку нарахування, який виходить за спірний період, та сум боргу за договором №1661 від 01.01.2018, які відображаються позивачем, в тому числі у нульовому значені або без врахування здійсненних відповідачем платежів за спірний період.
При цьому суд звертає увагу, що в судових засіданнях суд неодноразово зобов'язував позивача надати ґрунтовний розрахунок позовних вимог, а також просив надати обґрунтовані пояснення щодо природи виникнення і розміру боргу на який нарахована пеня, з огляду на затверджену Північним апеляційним господарським судом мирову угоду від 23.03.2020 у справі №910/6667/19, яка виконувалась відповідачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" від 27.10.1993).
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч.2 ст.164 Господарського процесуального кодексу України).
За таких обставин, приймаючи до уваги положення вищевказаних статей, саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість заявлених ним позовних вимог.
Отже, з огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивачем так і не було належними та допустимими у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, чи на спростування наведених вище висновків, суд з огляду на наявні у матеріалах справи докази та з урахуванням встановлених під час розгляду справи обставин, вважає заявлені позовні вимоги не доведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
При цьому, в процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам позивача, надано можливість обґрунтувати свої правові позиції щодо позову, надавати додаткові докази та ґрунтовні розрахунки заявлених позовних вимог.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 29.04.2022
Суддя Л. Г. Пукшин