ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.02.2022Справа № 910/9299/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ДНІПРОСТАЛЬ"
про стягнення 17 476,20 грн.
без виклику учасників справи.
ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ДНІПРОСТАЛЬ" про стягнення заборгованості за договором поставки №ДС-19471 від 25.11.2020 у розмірі 17 476,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки №ДС-19471 від 25.11.2020 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не поставив оплачений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Станом на 01.07.2021 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2021.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105477552923 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 114.
Поштове відправлення, що було направлене на вказану адресу, повернулося на адресу суду без вручення з відміткою: «Повернення за зворотною адресою: За письмовою відмовою адресата».
Разом з цим, відповідач відзиву або будь-яких інших заяв станом на момент ухвалення даного рішення до суду не надав.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень по суті спору, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та на лікарняному, завершальний розгляд справи здійснювався 23.02.2022.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
25.11.2020 року між ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ" (покупець) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ДНІПРОСТАЛЬ" (постачальник) укладено договір поставки №ДС - 19471 (договір).
Відповідно до п.1.1. договору на умовах, які викладені в розділах цього договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупцю товар, а покупець - прийняти та оплатити товар згідно асортименту, кількості та цін, що вказані у рахунках, які виставляє постачальник.
У пункті 1.2. договору сторони погодили, що підтвердженням згоди покупця придбати товар на вказаних в рахунку або специфікації умовах є його оплата до отримання товару. В разі не оплати рахунку поставка вважається неузгодженою.
Згідно з п. 1.3. договору поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою покупця переданою факсимільним, телефонним зв'язком або електронною поштою.
Відповідно до п. 1.4. договору номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна, які поставляються за цим договором, передбачені у рахунках-фактурах або специфікаціях.
У п. 2.2. договору сторони встановили, що кількість кожної партії товару узгоджується сторонами в рахунках-фактурах або Специфікаціях до договору.
Згідно з п.3.1. договору постачальник зобов'язаний забезпечити передачу товару у строки, встановлені цим договором; забезпечити передачу товару, якість, кількість, та асортимент якого відповідає умовам, встановленим цим договором.
Відповідно до п. 4.1. договору поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 р., з урахуванням особливостей, встановлених цим Договором. Товар поставляється на умовах EXW - зі складу постачальника (самовивіз) або СРТ - до складу покупця (доставка перевізником), або на інших умовах визначених в додатках до цього договору.
Згідно з п. 4.2. договору строк поставки товару - протягом 2 (двох) робочих днів. У разі відсутності замовленої кількості певних асортиментних позицій товару на складі постачальника термін передачі товару покупцю становить 10 (десять) робочих днів. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.
Право власності на товар, а також усі пов'язані з ним ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі його першому перевізнику, а у випадку самовивозу покупцем, з моменту передачі товару покупцю (4.3. договору).
Датою поставки Товару вважається дата отримання Товару Покупцем або третьою особою (перевізником) на складі Постачальника, вказана в видатковій накладній (п. 4.4. договору).
Пунктом 5.1. договору встановлено, що ціна за одиницю Товару та загальна вартість партії погоджуються Сторонами та визначаються у рахунках та інших супровідних документах на кожну партію Товару і є невід'ємною частиною Договору. Ціна на Товар може змінюватись в залежності від коливань середньо-ринкових цін на металопрокат. У випадку не повної оплати рахунку покупцем, у постачальника не виникає зустрічне зобов'язання щодо поставки товару. При цьому постачальник має право направити покупцю новий рахунок із зазначенням нових цін. Сторони погоджуються, що з моменту виставлення нового рахунку до зобов'язань сторін застосовуються положення частини другої статті 604 Цивільного кодексу України.
При цьому пунктом 5.4. договору визначено, що оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100% передоплати на поточний рахунок постачальника або на інших умовах передбачених в додатках до цього договору.
Сторони у п. 5.5. договору дійшли згоди, що оплата свідчить про згоду Покупця із характеристиками Товару, вказаними Постачальником у рахунку-фактурі. Допускається передача рахунку-фактури факсимільним зв'язком або електронною поштою.
Оплата за Товар здійснюється Покупцем, реквізити якого вказані в даному Договорі. У випадку надходження коштів від третіх осіб (не від Покупця по даному Договору), відвантаження Товару не здійснюється (п.5.7. договору).
Зобов'язання Покупця щодо оплати вважаються виконаними з дати надходження коштів на поточний рахунок Постачальника (п.5.8. договору).
Як встановлено п. 6.1. договору Товар приймається Покупцем відповідно до видаткової накладної.
За умовами пунктів 10.1., 10.2. договору останній вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про намір розірвати даний договір за 10 календарних днів до закінчення строку його дії, він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.
Відповідно до п.12.1. договору будь-які зміни чи доповнення до договору є дійсними, якщо вони оформлені у письмовому вигляді, підписані представниками сторін та скріплені печатками обох сторін. Такі документи є невід'ємною частиною давного договору, про що в них зазначається
Як стверджує позивач, за додатковою домовленістю Сторін, поставка Товару на суму 153 094,59 грн. здійснюється силами та за рахунок Постачальника, тобто ТОВ ВКП ДНІПРОСТАЛЬ» на склад TOB «ОКЕАН-СТАЛЕВІ КОНСТРУКЦІЇ», де і має проходити приймання металевих листів за кількістю і якістю в порядку, передбаченому розділом 6 Договору поставки №ДС-19471 від 25 листопада 2020 року.
Позивач зазначає, що одночасно з укладенням договору була погоджена перша партія товару.
Позивач вказує, що Відповідач виставив рахунок-фактуру від 25.11.2020 №ДС-0008100 на суму 153 094,59 грн.
За доводами позивача, останнім було сплачено за вказаним вище рахунком-фактури попередню оплату у розмірі 15 309,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №14539 від 26.11.2020.
При цьому позивач стверджує, що сторони погодили, що поставка відповідної партії Товару має відбутись на наступний день після узгодження відповідної партії Товару тобто 27.11.2020.
Таким чином, позивачем усього було сплачено 15 309,50 грн., що підтверджується вищевказаним платіжним дорученням, копія якого міститься в матеріалах справи.
У зв'язку з непоставкою відповідачем позивачу партії продукції, останнім було направлено відповідачу претензію №03-17/21 від 17.03.2021 року (фіскальний чек поштової установи від 30.03.2021 наявний матеріалах справи), в якій позивач просив повернути сплачені грошові кошти в розмірі 15 309,50 грн. без урахування штрафних санкцій за реквізитами, визначеними в договорі поставки №ДС-19471 від 25.11.2020.
Позивач зазначає, що письмова претензія №03-17/21 від 17.03.2021, була повернута відправнику 18.05.2021 за закінченням терміну зберігання, на підтвердженням чого позивачем надано копію поштового конверту з відповідними відмітками.
Таким чином, станом на дату звернення до суду з позовною заявою жодних дій щодо повернення коштів у сумі 15 309,50 грн. Відповідачем не здійснено, в зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що сума попередньої оплати в розмірі 15 309,50 грн. підлягає поверненню позивачу, оскільки відповідачем не здійснено поставку оплаченої позивачем продукції. Таким чином, за доводами позивача, станом на момент звернення з позовом, основна заборгованість відповідача складає 15 309,50 грн., на яку позивачем нараховано пеню у розмірі 1 048,95 грн., 3% річних у розмірі 241,48 грн., інфляційні збитки у розмірі 876,27 грн., що разом становить 17 476,20 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1, ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За змістом ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1, ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ст. 692 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Пунктом 4.2. договору передбачено строк поставки товару - протягом 2 (двох) робочих днів. У разі відсутності замовленої кількості певних асортиментних позицій товару на складі постачальника термін передачі товару покупцю становить 10 (десять) робочих днів. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.
Пунктом 5.1. договору встановлено, що ціна за одиницю Товару та загальна вартість партії погоджуються Сторонами та визначаються у рахунках та інших супровідних документах на кожну партію Товару і є невід'ємною частиною Договору. Ціна на Товар може змінюватись в залежності від коливань середньо-ринкових цін на металопрокат. У випадку не повної оплати рахунку покупцем, у постачальника не виникає зустрічне зобов'язання щодо поставки товару. При цьому постачальник має право направити покупцю новий рахунок із зазначенням нових цін. Сторони погоджуються, що з моменту виставлення нового рахунку до зобов'язань сторін застосовуються положення частини другої статті 604 Цивільного кодексу України.
Згідно з п. 5.3. договору, загальна сума договору дорівнює сумарній вартості оплаченого і отриманого товару згідно рахунків.
При цьому пунктом 5.4. договору визначено, що оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100% передоплати на поточний рахунок постачальника або на інших умовах передбачених в додатках до цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи рахунок від 25.11.2020 №ДС-0008100 відповідачем було виставлено на суму 153 094,59 грн.
Тобто, попередня оплата у розмірі 100%, яка мала бути сплачена позивачем і зумовлювала виникнення у відповідача обов'язку з поставки товару становить 153 094,59 грн.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було здійснено попередню оплату лише у розмірі 15 309,50 грн.
З огляду на обумовлені сторонами положення договору, у відповідача не виник обов'язок з поставки товару, а отже відсутнє порушення умов договору з його боку, яке б зумовило право позивача відмовитись від договору та вимагати повернення суми попередньої оплати згідно положень ст. 693 Цивільного кодексу України.
Позивачем не надано суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що у разі виконання ним свого обов'язку з внесення попередньої оплати у розмірі 100%, відповідач не мав наміру чи можливості не виконувати свої зобов'язання з поставки товару в обумовлені сторонами строки.
Наразі до матеріалів справи не подано доказів припинення дії договору №ДС-0008100 від 25.11.2020, а тому підстави для повернення суми попередньої оплати у відповідача відсутні.
Станом на дату розгляду справи, позивачем попередню оплату, відповідно до виставленого рахунку, у розмірі 100% сплачено не було, товар за договором ДС-0008100 від 25.11.2020 відповідачем поставлено не було.
Твердження позивача, що сторони в договорі погодили, що оплата товару здійснюється на підставі передачі товару, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Разом з цим, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами твердження позивача, що сторонами погоджено передплату частини товару у розмірі 15 309,50 грн.
Так само твердження скаржника, що сторонами додатковими домовленостями погоджено, що поставка відповідної партії Товару має відбутись на наступний день після узгодження відповідної партії Товару, тобто 27.11.2020, не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.
Оскільки, позивачем не доведено обставин щодо прострочення з боку відповідача строків поставки товару чи обставин припинення дії договору, зважаючи на приписи чинного законодавства та умови укладеного між сторонами договору, Суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми попередньої оплати у розмірі 15 309,50 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 048,95 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Пунктом 4.2. договору передбачено, строк поставки товару - протягом 2 (двох) робочих днів. У разі відсутності замовленої кількості певних асортиментних позицій товару на складі постачальника термін передачі товару покупцю становить 10 (десять) робочих днів. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій товару узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.
Відповідно до положень пункту 5.4. оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100% передоплати на поточний рахунок постачальника або на інших умовах передбачених в додатках до цього договору.
Позивачем до матеріалів справи не додано доказів в підтвердження тієї обставини, що ним було виконано попередню оплату вартості товару у розмірі 100%.
Пунктом 8.3. передбачено, що за прострочення поставки товару, покупець має право стягнути з постачальника неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого в строк товару, за кожен день прострочення.
Зважаючи на те, що позивачем не виконано свого обов'язку щодо перерахування попередньої оплати, встановленої договором, у відповідача не виник обов'язок щодо поставки товару та виникло право щодо відмови від виконання зобов'язання з поставки товару та (або) призупинення його виконання (ст. 538 ЦК України).
Зважаючи на це, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 1 048,95 грн.
Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 241,48 грн. та інфляційні збитки у розмірі 876,27 грн. оскільки, заявлені вимоги мають похідний характер від вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, в задоволенні якої було відмовлено.
Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
При цьому, суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.
Суд звертає увагу позивача, що відповідно до положень ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду спору має бути встановлено не лише наявність підстав на які позивач посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Враховуючи наведене, повно і всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позов не є достатньо обґрунтованим, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено правомірності та законності позовних вимог, так само як і фактів порушення власних прав та інтересів відповідачем у справі.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 23.02.2022.
Суддя І.В. Приходько