23.04.2022 Справа № 756/2037/22
Справа № 756/2037/22
1-кс/756/493/22
23.04.2022 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
слідчий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12021100050002213 від 12.10.2021 за ч. 1 ст. 122 КК України - начальника відділення СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красний Луч Луганської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , офіційно непрацевлаштованого, раніше несудимого,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_5 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_6 ,
11.02.2022 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 задоволено клопотання слідчого у кримінальному провадженні - начальника відділення СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 та надано дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного у кримінальному провадженні №12021100050002213 від 12.10.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для участі у розгляді клопотання про застосування стосовного нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
22.04.2022 підозрюваного ОСОБА_4 затримано на підставі вказаної ухвали слідчого судді.
В обґрунтування клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий зазначає, що Оболонським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12021100050002213 від 12.10.2021 за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Як зазначає слідчий, досудовим розслідуванням встановлено, що 10.10.2021 приблизно о 05:00 за адресою: м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, поблизу будинку 4а, де знаходиться вхід у заклад «CHER Karaoke Club», між ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, виник словесний конфлікт, під час якого в ОСОБА_4 виник умисел, спрямований на спричинення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень. Реалізуючи свій вказаний умисел, усвідомлюючи та свідомо припускаючи настання наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 умисно завдав один удар кулаком правої руки в область щелепи зліва ОСОБА_7 , чим спричинив останньому: закриту травму нижньої щелепи, у вигляді двобічного перелому нижньої щелепи в ділянці кута зліва і між 3,4 зубами нижньої щелепи справа, синця в проекції нижньої щелепи справа з розповсюдженням на праву бічну та передню поверхню шиї аж до верхньої третини тіла грудини, що відноситься до середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.
Таким чином, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями, які виразились в умисному нанесенні середнього ступеню тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров'я, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
Обґрунтовуючи клопотання, слідчий вважає достатніми підстави для застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки наявні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме:
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Даний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що підозрюваний з метою уникнення від кримінальної відповідальності, усвідомлюючи міру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Крім того, слідчий посилається на посередню характеристику та відсутність на утриманні недієздатних, непрацездатних осіб немає, що свідчить про той факт, що ОСОБА_4 не має стримуючих соціальних зв'язків на території України;
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні. Вказаний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що підозрюваному разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу в якості додатків до нього надано протоколи допитів потерпілого та свідків, а тому, будучи обізнаним про анкетні дані та місце проживання останніх, ОСОБА_4 може впливати на потерпілого та свідків шляхом умовлянь чи погроз, щоб останні змінили показання для уникнення відповідальності за скоєне. Крім того, органом досудового розслідування встановлюються очевидці злочину, які ймовірно є знайомими підозрюваного та на яких останній теж може впливати;
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином. Вказаний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що підозрюваний протягом тривалого часу проживає на території м. Києва та має значне коло товаришів, друзів, родичів та з метою уникнення відповідальності може схиляти останніх надати органу досудового розслідування та суду неправдиві показання щодо своєї непричетності, створення алібі, що унеможливить встановлення істини у справі;
- ризик вчинення підозрюваним ОСОБА_4 дій, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказаний ризик сторона обвинувачення обґрунтовує тим, що ОСОБА_4 , відповідно до змісту клопотання, фактично не має джерел для існування.
На думку слідчого, обставини, встановлені під час досудового розслідування виправдовують тримання підозрюваного ОСОБА_4 під вартою, оскільки тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у сукупності з даними про його особу та з огляду на існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, унеможливлюють застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу та, враховуючи наявність обґрунтованої підозри в сукупності з фактичними обставинами вчинення кримінального правопорушення, його тяжкості, орган досудового розслідування приходить до висновку, що для досягнення цілей, визначених ст. 177 КПК України, стосовно підозрюваного має бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, просив задовольнити, зазначивши при цьому, що інші, більш м'які запобіжні заходи, не зможуть забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Захисник заперечив проти задоволення клопотання сторони обвинувачення, просив застосувати запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою. Обґрунтовуючи свою позицію, захисник послався на те, що заявлені стороною обвинувачення ризики у кримінальному провадженні ґрунтуються на припущеннях, оскільки у зв'язку з введенням воєнного стану на цій території велика кількість населення України покинула територію країни, з моменту події кримінального правопорушення до цього дня ні підозрюваним ані іншими особами дій, пов'язних із намаганням здійснити вплив на свідків чи потерпілого вчинено не було, інкримінований злочин відноситься до категорії нетяжких злочинів, його підзахисний раніше до кримінальної відповідальності не притягався, хоча й неофіційно, однак працює, а тому просив застосувати стосовно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний період доби, а в разі, якщо слідчий суддя дійде висновку про задоволення клопотання сторони обвинувачення просив визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в мінімальному розмірі, передбаченому КПК України.
Підозрюваний підтримав позицію захисника, при цьому просив врахувати, що він має постійне місце проживання, де проживає разом із батьком, який нещодавно переніс операцію, а також те, що він не має наміру переховуватись від органу досудового розслідування або суду. При цьому зазначив, що він хоча і не офіційно, однак працює приватним охоронцем вахтовим методом та більшу частину часу проводить за межами міста Києва у Київській області, оскільки охоронювана ним особа проживає та здійснює свою діяльність на території вказаної області.
Вивчивши клопотання, заслухавши пояснення учасників судового провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.
23.11.2021 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.
13.12.2021 постановою начальника відділення СВ Оболонського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_3 досудове розслідування кримінального провадження зупинено у зв'язку з невстановленням місцезнаходження підозрюваного.
11.02.2022 постановою начальника відділення СВ Оболонського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_3 досудове розслідування кримінального провадження відновлено у зв'язку з необхідністю проведення процесуальних дій.
11.02.2022 ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва надано дозвіл на затримання з метою приводу підозрюваного у кримінальному провадженні №12021100050002213 від 12.10.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для участі у розгляді клопотання про застосування стосовного нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
22.04.2022 о 18:00 ОСОБА_4 було затримано на підставі вищевказаної ухвали слідчого судді.
23.04.2022 підозрюваному та його захиснику були надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.
Слідчий суддя враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві, тому, виходячи з позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена, серед іншого, у рішеннях по справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, термін «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Перевіряючи наявність обґрунтованої підозри, слідчий суддя, вважає, що докази, які вказують на наявність обґрунтованої підозри, долучено до матеріалів клопотання, зокрема:
- протокол допиту потерпілого ОСОБА_7 від 13.10.2021;
- протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 від 11.11.2021;
- висновок експерта №042/1-601-2021 від 27.10.2021;
- протокол впізнання за фотознімками з потерпілим ОСОБА_7 від 11.11.2021;
- протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 09.11.2021;
- протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 08.11.2021;
- протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 08.11.2021;
- протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 08.11.2021;
- протокол огляду відеозапису за участі потерпілого ОСОБА_7 від 16.11.2021;
- інші матеріали в їх сукупності.
З огляду на викладене, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та в доданих матеріалах та з того, що на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті.
Зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а тому, з огляду на наведені у клопотанні слідчого обставини, у слідчого судді є всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, інкримінованого йому стороною обвинувачення.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.
У відповідності до ст. 178 цього Кодексу при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний в сукупності оцінити тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі, дані про особу підозрюваного, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, репутацію.
Разом з тим, відповідно до положень ч. 3 ст. 176 цього Кодексу слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Слід зазначити, що, відповідно до рішення у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 ЄСПЛ в частині правозастосування ст. 5 Конвенції зазначив, що: «… існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення у справах «Бойченко проти Молдови» від 11.07.2006, «Худоєров проти Російської Федерації» від 08.11.2005, «Биков проти Російської Федерації»10.03.2009).
Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (позиція ЄСПЛ у рішеннях по справах «Белевитський проти Росії» від 01.03.2007, «Харченко проти України» від 10.01.2011).
Так, вирішуючи питання про існування ризиків неналежної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
У той же час, слідчий суддя у повній мірі не може погодитися з існуванням ризиків, які б давали підстави для застосування виняткового запобіжного заходу та про які зазначив слідчий у своєму клопотанні, що було підтримано прокурором у судовому засіданні з огляду на наступне.
На переконання сторони обвинувачення, підозрюваний, усвідомлюючи міру покарання за вчинене кримінальне правопорушення, з метою уникнення кримінальної відповідальності може навмисно переховуватись від органу досудового розслідування та/або суду, що повністю підтверджує існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Крім того, обґрунтовуючи цей ризик, слідчий посилається на посередню характеристику та відсутність на утриманні недієздатних, непрацездатних осіб, що, на переконання останнього, свідчить про той факт, що підозрюваний немає стримуючих соціальних зв'язків на території України.
Відповідно до вимог пунктів 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадків за встановленою процедурою.
Так, у справі «МакКей проти Сполученого Королівства» від 03.10.2006 ЄСПЛ зазначив, що основна мета ст. 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
При оцінці позбавлення свободи будь-кого Суд не обмежується проголошеними видимими цілями взяття та тримання під вартою, про які йдеться, але також розглядає істинні наміри та цілі, що стоять за ними (рішення у справах «Боцано проти Франції» від 18.12.1986, «Ходорковський проти Росії» від 31.05.2011).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.03.2015 «Котій проти України» зазначив, що п. 1 ст. 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства, він також має бути необхідним за конкретних обставин (аналогічна позиція висвітлена в рішеннях у справах «Хайредінов проти України» від 14.10.2010, «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, «Таран проти України» від 17.10.2013, «Нештяк проти Словаччини» від 27.02.2007). Один із встановлених практикою Суду загальних принципів полягає у тому, що тримання під вартою вважатиметься «свавільним» в разі, коли, незважаючи на дотримання букви національного закону, має місце недобросовісність або введення в оману органами влади або коли органи влади нехтують спробами правильного застосування відповідного законодавства (рішення у справі «Руслан Яковенко проти України» від 04.06.2015).
При цьому, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» від 23.02.2012 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У контексті практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для застосування до особи запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі (рішення у справах «Строган проти України» від 06.10.2016, «Єлоєв проти України» від 06.11.2008, «Свершов проти України» від 27.11.2008, «Тодоров проти України» від 12.01.2012, «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Панченко проти Російської Федерації» від 08.02.2005, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Летельєр проти Франції» від 26.06.1991).
Крім того, дане твердження кореспондується з рішенням Конституційного Суду України від 08.07.2003 у справі №14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається як обов'язкова підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України» від 16.12.2010 у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів. Аналогічні висновки ЄСПЛ дійшов у рішеннях по справах «Буров проти України» від 17.03.2011, «Іловецький проти Польщі» від 04.10.2001, «Смірнова проти Російської Федерації» від 24.07.2003, «Вренчев проти Сербії» від 23.09.2008. Ці та інші обставини повинні стосуватись специфічних фактів і особистих обставин особи, які виправдовують його тримання під вартою (рішення у справі «Алексанян проти Російської Федерації» від 22.12.2008), мати конкретний характер та доводитися відповідними доказами (рішення у справах «Клішин проти України» від 20.06.2012, «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчієв проти Молдови» від 04.10.2005, «Смірнови проти Російської Федерації» від 24.07.2003). Крім того, на користь звільнення свідчать відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання, роботи, усталений спосіб життя, наявність утриманців, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (рішення у справі «Пунцельт проти Чехії» від 25.04.2000). При цьому відсутність в особи роботи та сім'ї не є доказом того, що вона може схилиться до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця проживання не є доказом того, що особа зникне (рішення у справах «Пшевечерський проти Російської Федерації» від 24.05.2003, «Сулаоя проти Естонії» від 15.02.2005). Не може бути доказом можливої втечі особи і наявність кількох місць проживання (рішення у справі «Олександр Макаров проти Російської Федерації» від 12.03.2009).
Крім того, сторона обвинувачення вказує на наявність, ризику ймовірного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні.
З указаним твердженням слідчий суддя в повній мірі не може погодитись з огляду на наступне.
Слідчий суддя відмічає, що з огляду на початкову стадію досудового розслідування такий ризик гіпотетично може існувати, проте настання таких дій з боку підозрюваного можливо уникнути шляхом покладення на нього обов'язку утримуватися від спілкування з певними особами у кримінальному провадженні. До того ж, ЄСПЛ у своєму рішенні «Москаленко проти України» від 20.05.2010 зазначає, що ризик того, що заявник примушуватиме свідків давати неправдиві показання має вимірюватися наявністю достатніх підтверджуючих даних. Він не може ґрунтуватися лише на ймовірності суворого покарання, а повинен бути пов'язаний із конкретними фактами (рішення у справі «Мерабішвілі проти Грузії [ВП]» від 28.11.2017).
Не достатньо покладатися лише на якусь абстрактну можливість, не підкріплену якими-небудь доказами. У рішенні ЄСПЛ від 10.01.2012 у справі «Сокуренко проти Російської Федерації» зазначено, що внутрішньодержавні суди повинні показати, що протягом відповідного періоду ув'язнення особи має місце і продовжує залишатися в силі істотний ризик залякування свідків. Суд також має проаналізувати доречні факти, зокрема прогрес у розслідуванні або судовому провадженні, особу обвинуваченого, його поведінку до та після затримання, а також будь-які інші конкретні чинники в обґрунтування ризиків, пов'язаних із тим, що він може зловживати повернутою свободою за допомогою дій із метою фальсифікації або знищення доказів, чи спричиненням тиску на потерпілих (також рішення у справах «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993, «Юдаев проти Російської Федерації» від 15.01.2009).
Оцінюючи заявлені стороною обвинувачення ризики переховування від органу досудового розслідування та/або суду, незаконного впливу на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, слідчий суддя, з огляду на положення КПК України та прецедентну практику ЄСПЛ, враховуючи повідомлені підозрюваним ОСОБА_4 дані про свою особу та рід занять, в світлі запровадженого в Україні воєнного стану відмічає, що стороною обвинувачення не надано переконливих доказів на підтвердження того, що вказані ризики мають настільки високий ступінь ймовірності настання, що для їх запобігання неможливо застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Частиною 4 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1 цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
За викладених обставин, вбачається, що клопотання не містить переконливого обґрунтування доводів сторони обвинувачення про наявність у підозрюваного наміру перешкоджати ходу досудового розслідування у такий спосіб, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, а відтак застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непропорційними легітимній меті, яка ставиться до його застосування.
З огляду на викладене, а також враховуючи тяжкість покарання за вчинення кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_4 , те, що останній вперше притягається до кримінальної відповідальності, його вік, наявність постійного місця проживання, наявність на утриманні хворого батька, що свідчить про наявність міцних соціальних зв'язків та зважаючи на необхідність дотримання цілей та принципів кримінального провадження, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, з огляду на те, що в ході розгляду клопотання доведено обґрунтованість підозри та частково доведено актуальність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 20 (двадцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням на нього процесуальних обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, оскільки вважає, що встановлені в ході судового розгляду обставини у своїй сукупності свідчать про те, що саме такий вид запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та буде достатнім для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Доведеність винуватості підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину слідчим суддею під час розгляду зазначеного клопотання не вирішувалося, оскільки це є предметом встановлення в ході досудового розслідування і судового розгляду справи по суті.
Керуючись статтями 132, 176-178, 182, 191, 193, 194, 196, 309, 395, 532, 534 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого у кримінальному провадженні №12021100050002213 від 12.10.2021 за ч. 1 ст. 122 КК України - начальника відділення СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_3 задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 49 620 гривень, зобов'язавши останнього прибувати за кожною вимогою слідчих СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві, у провадженні яких перебуває дане кримінальне провадження, до процесуальних керівників, які здійснюють процесуальне керівництво, а також до слідчого судді, суду.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити з-під варти в залі суду.
Покласти на підозрюваного ОСОБА_4 процесуальні обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме:
1) не відлучатися за межі Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;
2) повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання;
3) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у кримінальному провадженні;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Сума застави у національній грошовій одиниці може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві:
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059
Банк отримувача ДКСУ, м.Київ
Код банку отримувача (МФО) 820172
Рахунок отримувача UA128201720355259002001012089
Термін обов'язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави визначити на строк 2 (два) місяці з моменту внесення застави, але не більше ніж в межах строку досудового розслідування кримінального провадження.
Роз'яснити підозрюваному, що не пізніше п'яти днів з дня застосування запобіжного заходу у вигляді застави останній зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.
Зазначені дії можуть бути здійснені не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту застосування запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1