Єдиний унікальний номер 727/10288/21
Номер провадження 2/725/1766/21
28.04.2022 року м. Чернівці
Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі:
головуючої судді Федіної А.В.,
за участю секретаря судового засідання Кожолянко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У жовтні 2021 року позивач через свого представника звернувся до Шевченківського районного суду м.Чернівці з вище вказаним позовом, який ухвалою вказаного суду від 01.11.2021 року передано за підсудністю Першотравневому районному суду м.Чернівці.
Згідно прохальної частини позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості у розмірі гривневого еквіваленту 26400 доларів США за курсом продажу долару встановленого КБ «ПриватБанк» на день сплати боргу та судові витрати по справі.
В обґрунтування вказаних вимог посилався на те, що 12.11.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, що підтверджується відповідною борговою розпискою, підписаною особисто відповідачем. На виконання вказаного договору позивач передав відповідачу кошти у розмірі гривневого еквіваленту 30000 доларів США за курсом продажу долару встановленого КБ «ПриватБанк» на день складання розписки про отримання коштів, а відповідач в свою чергу зобов'язувався повернути вказані кошти до 15.12.2021 року та щомісячно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати відсотки за користування позикою в розмірі 4% суми позики.
За період з 12.11.2019 року по 15.12.2019 року 21.12,2019 року відповідачем було сплачено відсотки за користування позикою протягом в розмірі гривневого еквіваленту 1200 доларів США, натомість, починаючи із грудня 2019 року відповідач порушив взяті на себе зобов'язання зі сплати відсотків за користування позикою в сумі 26400 доларів США.
Позивач в судове засідання не з'явився, в його представником на адресу суду направлено клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримав та не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Справа слухалась у відсутності відповідача, який не з'явився в судове засідання незважаючи на те, що належним чином повідомлявся судом про час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання. Крім того, зі змістом процесуальних рішень у даній справі сторони могли знайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua/ , а також інформація щодо даної справи розміщується на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за наступною веб-адресою сторінки: http://ptr.cv.court.gov.ua/sud2408/, де в розділі «Громадянам» містяться відомості щодо стадії розгляду та дати призначення судових засідань у даній справі, про що також сторонам було повідомлено в ухвалі про відкриття провадження по справі.
Про причини своєї неявки відповідач суд не повідомив і не подав відповідної мотивованої заяви про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи без його участі.
Крім того, у встановлений строк відповідачами не було подано заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також відзиву.
Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив та не направив відзиву, а представник позивача не заперечував проти розгляду даної цивільної справи за відсутності відповідача, в судовому засіданні постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до вимог ст.ст. 627, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості. наданій сторонам, визначати умови такого договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що 12.11.2019 року ОСОБА_2 у м.Києві було підписано розписку про отримання позики за змістом якої ОСОБА_2 цією розпискою підтверджує, що у громадянина України ОСОБА_1 було отримано грошові кошти, в якості позики, в сумі гривневого еквіваленту 738 000,00 грн. (сімсот тридцять вісім тисяч гривень), що еквівалентом 30 000,00 (тридцяти тисяч) доларів США за курсом продажу долару встановленим КБ «Приватбанк», на день складання цієї розписки. За користування позиковою позичальником нараховуються та сплачуються на користь позикодавця відсотки в розмірі 4 (чотири) відсотків на місяць, нарахування та сплата відсотків здійснюється, щомісячно в термін до 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця. Грошові кошти позики в розмірі гривневого еквіваленту 30000 доларів США за курсом продажу долару встановленим КБ «Приватбанк», на день повернення коштів, зобов'язувався ь повернути в повному не пізніше 15 грудня 2021 року. Дана розписка складена в повному розумінні наслідків її підписання та є договором позики в розумінні статті 1046 ЦК України (а/с 6).
За змістом ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Системний аналіз норм ст. 1047 ЦК України дає підстави вважати, що розписка або інший борговий документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми є лише документом, який підтверджує укладання договору позики
Як вбачається з правової позиції Верховного суду України, викладеного у постанові №6-1967цс 15 від 11.11.2015 року, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Так, зі змісту написаної відповідачем розпискою вбачається, що вона містить усі істотні умови характерні для договору позики.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення боргу за договором позики Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
З аналізу вище викладеного вбачається, що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умов.
У відповідності до правового висновку Верховного суду України, сформованого у постанові №6-50цс16 від 24.02.2016 року, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Отже, написавши відповідну розписку, відповідач підтвердив отримання грошових коштів від позивача та зобов'язувався їх повернути у строки та на умовах, які визначені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Як було встановлено судом, умовами укладеного між сторонами договору передбачено сплату позичальником позикодавцю відсотків в розмірі 4 % щомісячно в термін до 15 (п'ятнадцятого) числа поточного місяця
Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно повному обсязі позикодавці проставляють на даному договорі відмітку про повний розрахунок підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з положень ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів виконання відповідачем зобов'язання та сплати позивачу відсотків за користування позикою за період з 16.12.2019 року по 16.10.2021 року.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається зі змісту основних умов договору позики сума позики визначена у гривнях із зазначенням еквіваленту в доларах за офіційним курсом продажу долару АТ КБ «ПриватБанк». Сторони погодили, що усі платежі за договором позики повинні бути сплачені в гривневому еквіваленту долара на момент розрахунків.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
З умов боргової розписки вбачається, що сторони обумовили сплату відсотків у розмірі 4% на місяць без вказівки на валюту, при цьому у своїх розрахунках позивач зазначає, що розмір відсотків щомісячно становив 1200 доларів США, що становить 4% від 30000 доларів США, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що відсотки слід стягнути з відповідача на користь позивача в іноземній валюті, при цьому умовами договору було передбачено повернення суми позики в розмірі гривневого еквіваленту за курсом продажу долару США встановленого КБ «ПриватБанк», натомість про валюту відсотків у договорі не зазначено. Оскільки спірні правовідносини виникли саме у зв'язку із сплатою відсотків, суд приходить до висновку, що вказівка про їх сплату за курсом продажу долара встановленого на день сплати розрахунку не відповідає умовах укладеного між сторонами договору, крім того курс валют за спірний період, а саме з 16.12.2019 року по 16.10.2021 року коливався, а вказівка на сплату за курсом валют на майбутнє, зокрема на невизначену дату, не відповідає вимогам закону.
З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім документально підтвердженні судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 7009,20 грн. Доказів понесених позивачем інших судових витрат (квитанцій, чеків, касових ордерів) матеріали справи не містять.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 526, 530, 545, 610, 612, 625, 1046-1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 , заборгованість за договором позики від 12.11.2019 року у вигляді відсотків за період 16.12.2019 року по 16.10.2021 року в сумі 26400 доларів США (двадцять шість тис. чотириста доларів США), а також судовий збір в розмірі 7009,20 грн. (сім тис. дев'ять грн. 20 коп.)
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернівецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд м. Чернівці відповідно до вимог п. 15.5 Розділу ХІІІ ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці А. В. Федіна