20.04.2022
ЄУН 389/3399/21
Провадження №2/389/712/21
Рішення
іменем України
20 квітня 2022 року Знам'янський міськрайонний суд
Кіровоградської області
у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,
за участю секретаря судового засідання Баланюк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в місті Знам'янка Кіровоградської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дмитрівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визначення місця проживання дитини,
за участю: позивачки - ОСОБА_1 , її представника - адвоката Перемот О.Г.,представників відповідача - адвокатів Швеця С.В., Ковальова А.І., представника третьої особи - Гнатюк В.В.,
встановив:
ОСОБА_1 12.11.2021 звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з відповідачем з 25.02.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 24.02.2021. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактично спільне подружнє проживання між ними було припинено на початку грудня 2020 року через нестерпну поведінку чоловіка, психологічне та фізичне насильство з його боку до неї та до їх спільної дитини, тому вона була вимушена виїхати разом з дитиною до своїх батьків в інший населений пункт, при цьому відповідач не віддав їй її особисті речі та речі дитини. Вказує, що зміна місця її проживання та місця проживання дитини відбулася виключно в її інтересах та інтересах сина, оскільки між нею та відповідачем постійно відбувалися скандали, що негативно впливало на їх дитину. В будинку її батьків для сина нею створені задовільні санітарно-гігієнічні умови, дитини оформлена та відвідує дитячий садок. Після фактичного припинення подружніх стосунків відповідач не переглянув своє ставлення до неї та до дитини, 16.01.2021 він приїхав на зустріч із сином, однак під приводом купівлі солодощів самочинно, без її відома та згоди, на шкоду інтересам сина, забрав його з місця їх проживання та відвіз до себе додому в інше село. Телефон він вимкнув і тривалий час вона не могла дізнатися про місце знаходження сина, у зв'язку з чим вона звернулася до органів поліції, однак дієвої допомоги не отримала. Лише на наступний день, 17.01.2021, вона поїхала до місця проживання відповідача та змогла забрати дитину. Цього ж дня також мав місце виклик органів поліції за місцем реєстрації відповідача.
Через виникнення негайної потреби юридичної визначеності місця проживання дитини вона звернулася з відповідною заявою до служби у справах дітей за висновком і рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради №147 від 31.08.2021 було затверджено висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з нею. Відповідач в процесі розгляду її заяви службою у справах дітей доступу до приміщення будинку для обстеження житлово-побутових умов, не надав, на засідання комісії не з'явився, свого ставлення з цього питання не висловив. Протягом часу від конфлікту, що відбувся між ними 17.01.2021, вона не чинила перешкод відповідачу у побаченнях та спілкуванні з дитиною, але у неї були зауваження до нього щодо методів виховання сина. Також у неї складається враження формального відношення відповідача до виконання своїх батьківських обов'язків, оскільки щирого інтересу до дитини відповідач не проявляє, аліменти на утримання сина ним сплачуються шляхом примусового стягнення. На даний час нею створені всі належні і достатні умови для проживання, навчання та розвитку сина, вона займається його духовним розвитком та вихованням, дитина відчуває прихильність до неї.
З метою якнайкращого врахування інтересів дитини вона вимушена звернутися до суду з даним позовом, у якому просить визначити місце проживання сина разом з нею, оскільки вирішити це питання у позасудовому порядку з відповідачем не вдалося через його небажання висловити свою позицію. Незважаючи на тимчасову відсутність суперечок між ними з приводу місця проживання сина, позивачка вказує, що багато питань виховання, розвитку та утримання дитини потребують згоди обох батьків, в той час як відповідач у їх вирішенні участі не приймає, крім того вона має побоювання щодо повторення ситуації із самочинною зміною місця проживання дитини відповідачем.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. При цьому, позивачка пояснила, що метою її звернення до суду є офіційне, законне вирішення питання щодо визначення місця реєстрації дитини разом з нею, оскільки їй пояснили, що рішення органу опіки не є остаточним та потребує затвердження судом. Вказує, що мати відповідача подала до суду позов про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , де вона разом із сином зареєстровані. Проте, питання щодо зняття з реєстрації за вказаною адресою матір'ю відповідача ставиться лише щодо неї, вимог про зняття з реєстрації її сина не заявлено. При цьому, вона добровільно разом з дитиною бажає знятися з реєстрації за вказаною адресою, однак відповідач не надає дозвіл на виписку сина. Вважає, що такі дії відповідача в майбутньому будуть перешкоджати їй вирішувати різноманітні питання, пов'язані з виїздом дитини за кордон, вихованням, розвитком та його утриманням, на що необхідна згода обох батьків. Проте, відповідач участі в житті дитини не приймає взагалі, тільки сплачує аліменти, однак сину не телефонує, його здоров'ям не цікавиться. Також він веде себе неадекватно, в той час, коли дитина знаходиться у нього, на її телефонні дзвінки протягом тривалого часу не відповідає, через що вона непокоїться через незнання, що відбувається з дитиною. Вона не заперечує, щоб батько спілкувався із сином, однак хоче бути спокійною, що дитина буде поруч з нею, а тому є необхідність у визначенні місце проживання сина разом з нею. Крім того, вона не хоче повторення ситуації, яка склалася 16.01.2021, коли відповідач без її відома та дозволу забрав сина та відвіз до себе додому. На даний час вона із сином переїхали із с.Цибулеве до м.Кропивницький, де проживають разом з її співмешканцем, дитині створені всі необхідні умови.
Також пояснює, що відповідач неодноразово висловлював своє бажання, щоб син проживав разом з ним, проте примусово ніколи дитину не забирав, тільки за домовленістю з нею. Вказує на один випадок, який відбувся вже після рішення органу опіки, коли відповідач відмовився привозити їй сина вечором того ж дня, однак за ним вона поїхати особисто не могла, оскільки знаходилася на роботі, а тому вона з відповідачем домовилися, що син залишиться у нього ще на один день. Відповідачем домовленість була виконана.
Представник позивачки в судовому засіданні пояснила, що на наявність спору вказує те, мати відповідача на даний час в судовому порядку вирішує питання про визнання позивачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а дитину ні. При цьому, що у цьому будинку зареєстровані і позивачка, і її син. Вказує, що відсутні підстави вважати, що рішенням органу опіки спір між батьками щодо визначення місця проживання дитини остаточно вирішений, в той же час закон вимагає від матері згоду батька на вчинення дій, що стосуються дитини, однак відповідач згоди на зняття з реєстрації сина не надає.
Відповідач та його представники в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Не визнання позовних вимог відповідач мотивує відсутністю спору між ним та позивачкою щодо визначення місця проживання дитини, він не заперечує і ніколи не заперечував проти того, щоб син проживав разом з матір'ю, він лише бажає безперешкодно спілкуватися із сином. 16.01.2021 він дійсно забрав свого сина без відома позивачки до свого місця проживання, оскільки в той день, приїхавши навідати дитину, він побачив його на вулиці без нагляду серед інших малолітніх дітей, ні матері, ні бабусі, ні інших дорослих в той час поруч з ним не було. Позивачка лише на наступний день приїхала до нього та забрала сина.
Про існування рішення органу опіки щодо визначення місця проживання дитини він не знав, його копію не отримував, про його наявність дізнався тоді, коли отримав копію цієї позовної заяви з додатками. На засідання комісії органу опіки він був запрошений у телефонному режимі, однак пояснив, що зайнятий на роботі і не зможе приїхати. На саме засідання він спізнився на півгодини. Від нього жодних документів не вимагали і він їх не надавав, вважав, що того дня засідання не відбулося та було відкладене. Разом з цим, після ухвалення органом опіки рішення щодо визначення місця проживання дитини жодних кофліктів між ними не було, сина без дозволу матері він не забирає, перед тим, як приїхати за ним, завжди телефонує позивачці, після зустрічей із сином особисто його повертає.
Представник відповідача вказав, що спір між сторонами відсутній, є рішення органу опіки та піклування, яке відповідачем не оскаржувалося та виконується, жодних перешкод він не чинить. Єдине бажання батька, це спілкування з дитиною. Щодо зміни місця реєстрації позивачки та їх сина відповідач не заперечує. Вважає, що позивачка звернулася до суду за захистом прав, які відповідачем не порушені, а навпаки визнаються та не оспорюються.
Представник третьої особи в судовому засіданні пояснила, що на дату прийняття органом опіки рішення про визначення місця проживання дитини вона не працювала, однак їй відомо, що як за 3 дні, так і в день засідання комісії відповідач був повідомлений у телефонному режимі про необхідність явки, проте приїхати він відмовився, мотивуючи зайнятістю на роботі. Рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю було прийняте за відсутності батька, на підставі заяви представника позивачки - адвоката Перемот О.Г., заяви матері дитини, характеристик на дитину та його мати, акту обстеження житлово-побутових умов матері, акту про недопуск власника будинку до обстеження житлово-побутових умов батька дитини. Також були враховані відомості поліції та пояснення матері щодо застосування психологічного та фізичного насильства щодо неї в присутності дитини. Рішення комісії відповідачу дійсно не направлялося з невідомих причин.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників та третьої особи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи та дослідивши надані докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони з 25.02.2017 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний згідно з рішенням Знам'янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24.02.2021.
Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 .
Позивачка разом із сином зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а проживають на даний час за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач, в свою чергу, має реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з пояснень сторін, позивачка разом із сином фактично проживають окремо від відповідача з грудня 2020 року та першочергово мешкали у її батьків за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частинами 6, 8 статті 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі ст.150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
При цьому, згідно зі ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч.2 ст.161 СК України).
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями ст.9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому, поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч.8 ст.7 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства).
Відповідно до ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст.142 СК України), у тому числі, й на рівномірне виховання батьками.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз національного законодавства вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дитини має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені ч.2 ст.161 СК України.
Частинами першою та другою ст.2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод та інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Однак, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не обгрунтувала в чому, з боку відповідача, виразилося порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з нормами цивільного процесуального права, предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Вказана дефініція дає правильне розуміння того, що позивач, звертаючись до суду, має матеріально-правову заінтересованість захистити своє право.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з нею. Позов обґрунтовано тим, що між сторонами у справі виник спір щодо виховання та місця проживання дитини. В свою чергу позивачка зазначає, що питання щодо визначення місця проживання дитини було предметом розгляду органу опіки та піклування Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та рішенням від 31.08.2021 №147 визначено місце проживання дитини разом з матір'ю.
Позивачка вважає, що вказаний висновок органу опіки не несе за собою юридичні наслідки та потребує затвердження судовим рішенням. Також вказує, що сину буде більш комфортно проживати саме з нею, враховуючи якнайкращі інтереси дитини, виходячи із сукупностей матеріальних, морально-психологічних, етичних та інших факторів, що стосуються як її, так і батька дитини.
З матеріалів справи вбачається, що висновком органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області №147 від 31.08.2021, визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
Як встановлено судом, відповідач не заперечує проти проживання сина разом з матір'ю, ним не вчиняються дії, направлені на зміну місця проживання дитини. На переконання суду, викладені відповідачем доводи свідчать про те, що фактично батьки дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати їх син.
При цьому, позивачка наполягала на вирішенні заявленого позову по суті, пояснюючи тим, що в майбутньому відповідач може забрати сина без її відома та згоди. Крім того, позивачка неодноразово, як на підставу позову, вказувала, що не вирішення питання щодо визначення місця проживання диини разом з нею в майбутньому ускладнить вирішення питань, пов'язаних з виїздом дитини за кордон, його вихованням та розвитком, на що необхідна згода обох батьків.
Відповідно ч.ч.1, 2 ст.19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Судом встановлено, що питання щодо визначення місця проживання дитини було вирішено 31.08.2021 компетентним органом. Зазначене рішення не скасоване та є обов'язковим до виконання, протягом десяти днів від часу його винесення жодна із заінтересованих осіб не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, даний позов подано 12.11.2021. Позивачка не заперечує, що після ухвалення рішення органу опіки відповідач не вчиняв жодних дій щодо зміни місця проживання їх спільної дитини, або якимось чином заперечував проти проживання дитини з матір'ю. Відповідач, в свою чергу, жодних заперечень щодо місця проживання сина з позивачкою не заявив.
Отже, суд вважає, що на даний час між сторонами відсутній спір в розумінні ст.161 СК України щодо місця проживання їх сина. Позивачкою не надано суду доказів наявності спору між нею та батьком дитини щодо місця проживання дитини, у тому числі після винесення органом опіки та піклування рішення щодо визначення місця проживання дитини.
Підстави, зазначені позивачкою у позовній заяві та встановлені під час розгляду справи в суді для визначення місця проживання сина разом з нею, суд розцінює як намагання вирішити на свою користь інший спір, вирішення якого суперечить положенням чинного законодавства, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини та фактично можуть позбавити батька дитини можливості брати участь у вихованні та спілкуванні з сином.
Обставини, на які посилається відповідач щодо неналежного спілкування з сином, не доводять факт наявності спору між батьками про місце проживання дитини.
Доводи позивачки щодо зловживання відповідачем алкогольними напоями, застосування з його боку психологічного та фізичного насильства до неї та до їх спільного сина, що негативно впливає на дитину, події самочинної зміни відповідачем місця проживання дитини, яка відбулася 16-17.01.2021, судом до уваги не приймається, оскільки жодних належних та допустимих доказів цьому позивачкою суду не надано і таких в судовому засіданні не здобуто. Судом не встановлено та позивачкою не доведено фактів винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками.
Крім того, ч.4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Разом з тим, такий письмовий висновок представником органу опіки та піклування суду не надано, при цьому представник в судовому засіданні пояснила, що іншого висновку, окрім вже прийнятого 31.08.2021, не складено та надано не буде, оскільки думка щодо спору вже висловлена.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті за відсутності певної мети здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, оскільки право позивачки щодо визначення місця проживання дитини разом з нею, відповідачем не порушувалося, а навпаки визнається.
У зв'язку з фактичною відсутністю спору між сторонами щодо місця проживання дитини та враховуючи, що малолітній ОСОБА_3 проживає з позивачкою, місце його проживання разом з матір'ю визначене рішенням органу опіки та піклування у встановленому законом порядку і таке рішення є обов'язковим до виконання, у відповідача відсутні будь-які заперечення з приводу спільного проживання сина з матір'ю, суд, за відсутності будь-яких відомостей та доказів на підтвердження існування спору з даного приводу, не вбачає фактичних та правових підстав для судового захисту заявленої позивачкою вимоги про визначення місця проживання дитини, а тому приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи, що даним судовим рішенням позивачці відмовлено в позові, тому понесені позивачкою судові витрати необхідно віднести на її рахунок.
Керуючись ст.ст.7, 19, 141, 150, 155, 157, 160, 161 СК України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.ст.4, 81, 141,263-265, 273 ЦПК України, суд,
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дмитрівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області, про визначення місця проживання дитини, відмовити.
Понесені позивачкою судові витрати віднести на її рахунок.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивачка: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Дмитрівська сільська рада Кропивницького району Кіровоградської області,місце знаходження: пл.Перемоги,4, с.Дмитрівка Кропивницького району Кіровоградської області, 27422, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04365267.
Повний текст рішення суду складено 29.04.2022.
Суддя Знам'янського міськрайонного суду
Кіровоградської області О.В. Савельєва