Справа № 473/789/22
іменем України
"28" квітня 2022 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ціліциної О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з таким позовом в якому вказувала, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2021 року, реєстр. №1787 вона придбала у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 (з відповідною земельною ділянкою).
Згідно умов договору продавець та член її сім'ї ( ОСОБА_2 , який зареєстрований в будинку, проте з 2019 року за місцем реєстрації не мешкає), зобов'язалися знятися з реєстраційного обліку з місця попереднього проживання до 30 листопада 2021 року, однак вказане зобов'язання в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку не було виконане.
Реєстрація відповідача в житловому будинку створює позивачці перешкоди в користуванні та розпорядженні своєю власністю.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди в користуванні майном шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування належним позивачці будинком.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з'явилися, проте останній надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, проте надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає повністю.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі сторін та представника позивачки, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до висновку про можливість застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
В судовому засіданні встановлено, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 25 листопада 2021 року, реєстр. №1787 позивачка придбала у ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1 (з відповідною земельною ділянкою).
Згідно умов договору продавець та член її сім'ї ( ОСОБА_2 , який зареєстрований в будинку), зобов'язалися знятися з реєстраційного обліку з місця попереднього проживання до 30 листопада 2021 року (п. 3.8 договору), однак вказане зобов'язання в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку не було виконане (а.с. 14-15).
Крім цього, як вбачається з довідки квартального комітету №11 від 03 лютого 2022 року (а.с. 14), ОСОБА_2 з 2019 року за місцем реєстрації не проживає.
В матеріалах справи відсутні докази щодо наявності поважних причин або умов, що перешкоджали відповідачу користуватися вказаним житловим приміщенням.
Реєстрація відповідача в будинку створює позивачці перешкоди в користуванні та розпорядженні своєю власністю.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 9 ЖК України житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстави і в порядку, передбачених законом.
Оскільки відповідач не є членом сім'ї власника житла, а тому відносини між сторонами повинні регулюватися главою 6 розділу ІІІ Житлового кодексу України (користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду), а саме положеннями, що регулюють відносини найму.
Зокрема, згідно ч. 1 ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 71 ЖК України встановлено граничні строки збереження права на житлове приміщення при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї - шість місяців (за винятком передбачених законом випадків, коли цей строк є більш тривалим).
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки провадиться в судовому порядку.
В той же час, згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (ст. 150 ЖК України, ч. 1 ст. 383 ЦК Укркаїни).
Згідно ст. 41 Конституції України, ч.ч. 1-2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Як раніше встановлено судом, відповідач, як член сім'ї попереднього власника житла, у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу житлового будинку та не проживанням за місцем реєстрації понад встановлені законом строки втратив будь-які права право щодо цього майна. Матеріали справи не містять доказів наявності поважних причин його не проживання в будинку, зокрема створення йому будь-яких перешкод в проживанні чи іншому користуванні житлом тощо. Також суд враховує, що у договорі купівлі-продажу продавець ОСОБА_4 та член її сім'ї ( ОСОБА_2 ) погодилися та зобов'язалися самостійно знятися з реєстраційного обліку за місцем попереднього проживання, однак відповідач вказане зобов'язання не виконав.
Наявність реєстрації відповідача без його фактичного проживання створює власнику перешкоди у здійсненні права власності.
За такого, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв