Справа № 449/1739/21
"27" квітня 2022 р. Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді- Гуняк О.Я.,
з участю секретаря судових засідань - Байдали Н.,
представника позивача
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Перемишляни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 67 423,65 гривень, з них 42000 гривень - основного боргу, 3769.64 гривень - три % річних, 8178,74 гривень інфляційного збільшення боргу, 13 475.27 гривень процентів за користування позикою.
Позов мотивує тим, що 02 грудня 2018року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики. Звертає увагу суду на те, що відповідно до розписки ОСОБА_2 зобов'язаний повернути кошти позичені 02 грудня 2018року в ОСОБА_1 , а саме 42000 гривень до 20.12.2018року. Вважає, що проценти від суми позики нараховуються в загальному порядку на рівні облікової ставки Національного банку України на суму 42000 гривень, згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Тому, на користь позивача підлягає стягненню проценти від суми позики у розмірі 13 475,27 гривень за період з 02 грудня 2018року (моменту отриманя коштів) та дня повернення позики. Окрім цього, вважає, що слід стягнути з відповідача 3% річних, що становить 3 769,64 гривень та інфляційні, що становить 8 178,74 гривень, згідно ст. 625 ЦК України. В обґрунтування позову покликається на вимоги ст.ст. 526,625,638,639,1046,1047,1048,1049,1050 ЦК України та просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 позов підтрималша з мотивів викладених у ньому, проти заочного судового рішення не заперечила.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоч про дати судових засідань була повідомлена належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судових повісток, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.17,29).
Тому, суд ухвалив розгядати дану цивільну справу в заочному порядку, на підставі ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши обставини справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
02 грудня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно з яким остання отримав в позику кошти в розмірі 42000 тисячі гривень.
На підтвердження укладення договору позики представлені письмові розписки позичальника, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (а.с. 8).
При цьому судом встановлено, що в тексті розписки встановлено строк повернення боргу за договором позики, а саме до 20 грудня 2018 року.
За правилами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
У ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Положеннями ст. ст. 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. ст. 610, 611 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
У відповідності до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Положення абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження № 14-10 цс 18 (пункт 90)).
За умовами договорів позики сторони не погодили сплату процентів за вказаними договорами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла правового висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на вказане суд відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 1048 він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за договорами позики.
Положення статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін застосовуються лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, так як у охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правову позицію про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзац 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому у пункті 6.20 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Таким чином у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання, у зв'язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Аналогічний за змістом висновок застосування норм матеріального права викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, підстав для відступу від яких не встановлено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) аналогічним чином вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Договором не встановлений розмір процентів, тому їх розмір позивач правомірно визначив на рівні облікової ставки Національного банку України на суму 42000 гривень, однак такі підлягають до стягнення з 02.12.2018року (дати укладення) до 20.12.2018року (закінчення строку повернення боргу), що становить 393,53 гривень ( 42000*18% : 100 %: 365*19 днів) .
В силу ст.625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.525 ЦК недопустима одностороння відмова від виконання зобов'язань, якщо інше не передбачене договором або законом.
Тому, з відповідача слід стягнути 3% річник, що становить 3769,65 (42000:100%*3%*1092 днів : 365 днів) та 8178,74 гривень інфляційні за весь час прострочення.
Таким чином, суд прийшов до висновку до відповідачем порушено умови договору позики, що призвело до неналежного виконання таким взятих на себе зобов'язань.
При цьому у відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивач слід стягнути судові витрати, що складаються із судового збору в сумі 908 гривень.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -
Позов задовольнити частково..
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
54 341 (п'ятдесят чотири тисячі триста сорок одну) гривень 91 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1
понесені судові витрати в розмірі 908 (дев'ятсот вісім ) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Позивач: ОСОБА_1 , КНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , НОМЕР_2
29 квітня 2022 року складено повне судове рішення.
Суддя О. Я. Гуняк