Справа №758/9343/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1265/2022
23 лютого 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Борисової О.В., Семенюк Т.А.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року (суддя Ларіонова Н.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
у липні 2018р. позивач звернулася до суду з позовом, та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25 листопада 2019 року, просила визнати неправомірними дії АТ «УкрСиббанк» по нарахуванню відсотків у розмірі 14% річних за користування кредитом після зміни строку виконання зобов'язання з липня по грудень (включно) 2015 року в загальній сумі 4 597,53 долари США по договору про надання споживчого кредиту №11362874000 від 20 червня 2008 року; зобов'язати АТ «УкрСиббанк» здійснити перерахунок основної суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11362874000 від 20 червня 2008 року станом на 05 липня 2015 року (без включення спірних відсотків); зобов'язати АТ «УкрСиббанк» здійснити перерахунок заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11477725000 від 22 грудня 2015 року з урахуванням сплачених ОСОБА_1 протиправно нарахованих відсотків в загальній сумі 4 597,53 долара США, зарахувавши ці суми в рахунок основного боргу, та стягнути з відповідача судові витрати
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 20 червня 2008р. між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (24 листопада 2018 року змінено найменування на АТ «УкрСиббанк») був укладений договір про надання споживчого кредиту №11362874000, відповідно до якого банк надав їй кошти в розмірі 100 000 доларів США, що на дату отримання кредиту становило еквівалент 485 250грн за курсом НБУ на день укладення кредитного договору, а вона зобов'язалася повернути надані кошти у повному обсязі не пізніше 21 червня 2038 року та сплачувати 14% річних за користування кредитом. В забезпечення зобов'язань за даним кредитним договором в заставу була передана квартира АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, а також між відповідачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №212721, згідно якого останній несе солідарну відповідальність з позичальником з усіх зобов'язань, що виникли за кредитним
договором.
Позивач посилалася на те, що 22 грудня 2015р. між нею та банком була укладена додаткова угода №1 до договору про надання споживчого кредиту №11362874000 від 20 червня 2008р. та договір про надання споживчого кредиту №11477725000, згідно якого відповідач надає їй кредит в сумі 905 302грн 93коп., але фактично за цим договором №11477725000 відповідач не надає грошовий кредит (позику), а переводить по курсу НБУ у гривню частину боргу (зобов'язань), за попереднім валютним кредитом під більш високий відсоток та з більш жорсткими умовами договору.
Позивач стверджувала, що договори №11362874000 та №11477725000 є пов'язаними між собою, оскільки згідно домовленості між сторонами, банк списав 55% заборгованості, а 45% перевів у гривню надавши новий, гривневий кредит під більш високий відсоток - 20,9%. Виходячи з фактично нарахованої банком заборгованості, це складало: 45% - 39 422,70 доларів США, в еквіваленті на 22 грудня 2015р. - 905 302грн 93коп., надано як кредит, 55% - 43 997,52 доларів США, в еквіваленті на 25 грудня 2015р. - 1 010 380грн 26коп., їй було анульовано (прощено) в якості реструктуризації валютного кредиту, після подання відповідного клопотання, щодо анулювання частини заборгованості.
Позивач зазначала, що фактично на 22 грудня 2015р. загальна сума заборгованості за кредитним договором, розрахована відповідачем, становила 83 420,22 доларів США, яка в цей день була повністю погашена за рахунок нового кредиту та прощення, а кредитний договір було припинено.
Однак ще 3 червня 2015р. вона отримала вимогу вих.30-11/25662 від 28 травня 2015р., якою відповідач інформував про наявність у неї заборгованості за кредитним договором, яка станом на 30 квітня 2015 року становила 73 927,80доларів США, а тому вимагав погашення простроченої заборгованості по процентах (що нараховані за останні вісім місяців) протягом 31-го дня, а в разі не усунення порушень, відповідач вимагатиме сплати повної заборгованості, як по кредиту, так і по відсоткам.
Позивач вважала, що таким чином відповідач, в зв'язку з неналежним виконанням нею умов кредитного договору, змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором з 21 червня 2038 року на липень 2015 року та мав право звернутися до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості, що відповідачем було зроблено в серпні 2015 року.
На думку позивача, після направлення відповідачем письмового повідомлення (вимоги) з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, визначений термін повернення кредиту частинами був змінений на повернення всієї суми в термін 31 день з дня отримання Вимоги, тобто кредитний договір припинив свою дію та відповідач втратив можливість нарахування та стягнення з неї відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, штрафів та пені поза строком дії кредитного договору не встановлено умовами договору.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ігнорування обставин та доказів, наданих нею під час судового розгляду.
Позивач зазначає, що судом безпідставно не враховано, що банк, направивши вимогу про дострокове повернення кредиту, змінив строки виконання основного зобов'язання та з 5 липня 2015 року втратив право нараховувати проценти за кредитним договором, кредитний договір про надання споживчого кредиту №11362874000 припинив
свою дію, а відтак банком неправомірно були нараховані проценти за період з липня 2015 рік по грудень 2015 року у розмірі 4 597,53 долари США.
Також позивач стверджує, що суд формально підійшов до оцінки доказів та документів, які надані відповідачем суду першої інстанції, а саме повідомлення (№30-4/241) про відкликання вимоги, яке датовано 14 квітня 2016р., тобто, через 4 місяця після припинення кредитного договору №11362874000 та практично через рік після вказаної вимоги. Крім того, будь - яких листів з даним повідомленням про відкликання вимоги вона не отримувала.
Позивач звертає увагу суду, що нею не оскаржується договір в цілому або його частини, вона оскаржує лише неправомірність дій відповідача стосовно діючого законодавства та сталої судової практики в аналогічних спорах, що судом першої інстанції не було взято до уваги.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить належних та допустимих доказів незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Позивач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.83-85 т.2), двічі у судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила, тому колегія суддів відповідно до положень ст. 372 ЦПК України провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення третьої особи ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представників відповідача - адвокатів Лютої В.В. та Онищенко М.В., які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 20 червня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11362874000, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 100 000 доларів США, що еквівалентно 485 250грн за курсом НБУ на день укладання договору, та зобов'язалася повернути кредит не пізніше 21 червня 2038 року і сплачувати за користування кредитними коштами 14% річних.
28 травня 2015 року АТ «УкрСиббанк» направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про погашення протягом 31 календарного дня простроченої заборгованості по процентам у розмірі 6 382,98 доларів США, а у разі непогашення заборгованості, повернути достроково заборгованість за кредитом у сумі 67 544,82 доларів США.
7 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до банку із заявою про рефінансування кредитної заборгованості за валютним кредитом та надання кредиту на умовах стандартної схеми погашення кредитної заборгованості.
22 грудня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11362874000 від 20 червня 2008 року, за умовами якої сторони дійшли згоди, що банк здійснює анулювання (прощення) частини заборгованості позичальника за договором у разі надання позичальником банку відповідного клопотання (заяви) щодо анулювання (прощення) частини заборгованості за договором та погашення позичальником частини заборгованості у розмірі не менше еквіваленту, що дорівнює 905 302,93грн у валюті наданого кредиту за договором за курсом уповноваженого банку, а саме за курсом купівлі валюти банком на Міжбанківському валютному ринку України, що склався на дату купівлі такої валюти банком за заявою клієнта.
22 грудня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту (з Правилами) № 11477725000, за
умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 905 302,93грн для погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11362874000 від 20 червня 2008 року та зобов'язалася повернути його до 22 жовтня 2041 року шляхом сплати ануїтентних платежів та сплачувати за користування кредитом 20,90 процентів річних.
25 грудня 2015 року банком направлено ОСОБА_1 повідомлення про анулювання боргу у сумі 43 997,52 доларів США, що складається з суми основного боргу - 43 385,90 доларів США та відсотків - 611,62 доларів США.
14 квітня 2016 року банк направив позичальнику повідомлення про відзив (скасування) вимоги від 28 травня 2015 року у зв'язку із погашенням простроченої заборгованості.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час укладення оспорюваного договору були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача не знайшли свого підтвердження.
Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з частиною першою статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Відповідно до статті 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Таке прощення є безумовним одностороннім правочином.
Аналіз статті 605 ЦК свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов'язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощення боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.
22 грудня 2015 року між банком та позичальником ОСОБА_1 укладена додаткова угода № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 11362874000 від 20 червня 2008 року, за умовами якої сторони дійшли згоди про часткове анулювання (прощення) банком заборгованості позичальника за кредитним договором. Вказана додаткова угода містить умови, за яких здійснюється анулювання, зокрема, у разі
погашення позичальником частини заборгованості у розмірі не менше еквіваленту, що дорівнює 905 302,93грн у валюті наданого кредиту.
Вказана угода підписана ОСОБА_1 і на час розгляду даного спору недійсною не визнана, і не оспорена.
Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За таких обставин, розмір заборгованості, який ОСОБА_1 повинна була сплатити для анулювання боргу, був погоджений нею, підписаний нею договір недійсним не визнався, а відтак відсутні підстави для висновку про неправомірність дій банку при підписанні договору.
Банком 25 грудня 2015 року направлено позичальнику повідомлення в порядку пп. «д» пп.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового Кодексу України про анулювання боргу у сумі 43 997,52 доларів США.
Отже, прощення боргу втілене в односторонньому правочині кредитора. Недійсність такого одностороннього правочину законом прямо не встановлена, а тому в аспекті положень частини першої статті 204 ЦК України такий правочин є правомірним, якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, він може бути оспорений лише в судовому порядку і належним способом захисту в такому разі має бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України). Спроба позивача використати такий спосіб захисту, як визнання дій банку неправомірними, не відповідає засадам презумпції правомірності правочину.
Схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 497/1085/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 569/22588/18, від 26 травня 2021 року у справі № 761/10758/17.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц вказано, що "належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16".
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 201/16327/16-ц вказано, що "правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину
свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
За таких обставин вимога про визнання дій банку неправомірними щодо нарахування відсотків після зміни строку виконання зобов'язань та зобов'язання банку здійснити перерахунок основної суми заборгованості по договору про надання споживчого кредиту № 11362874000 від 20 червня 2008 року у даній справі, задоволенню не підлягають у зв'язку із обранням позивачем неналежного способу захисту.
У зв'язку з тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилився із мотивами такої відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні у мотивувальній частині.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 17 серпня 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді О.В. Борисова
Т.А. Семенюк