16 лютого 2022 року м. Київ
Справа № 757/54889/19-ц
Провадження: № 22-ц/824/859/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Гаращенка Д.Р., Поліщук Н.В.,
секретар Івасенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кахраманова Рустама Нураятовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Ільєвої Т.Г.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»,
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» у 2013 році були укладені договори депозиту, а саме 13.05.2013 року на суму 41 333, 68 доларів США, 18.07.2013 року на суму 30 000, 00 доларів США та 31 000, 00 доларів США.У зв'язку із припиненням функціонування банківських відділень банку на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році, її рахунки були безпідставно заблоковані, нарахування відсотків було припинено. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 16 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року та рішенням ВССУ від 03 лютого 2016 року, визнано продовженими дію та чинність договорів № SAMDN25000735106844, № SAMDNFF000736586268 та № SAMDNFF000736586283. Суд зобов'язав банк поновити обслуговування її рахунків, але банком рішення суду виконано не було, доступ до своїх рахунків вона не отримала. 24 листопада 2017 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (у м. Дніпро) отримало подану нею, ОСОБА_1 , заяву про розірвання депозитних договорів, видачу вкладів, нарахованих відсотків за вкладами. Однак, і вказана заява банком була залишена без уваги, що стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь вклади з ненарахованими відсотками, пеню та відсотки за прострочення за договором № SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року в розмірі 61 107,06 доларів США; за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року в розмірі 42 223,89 доларів США; за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року в розмірі 43 631,36 доларів США. 02 жовтня 2019 року банком було отримано її, ОСОБА_1 , пропозицію щодо добровільного виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у якій вона запропонувала банку на протязі 5 днів після отримання даної заяви виконати рішення суду та повідомила, що за таких умов вона відмовиться від будь-яких подальших претензій до банку, у тому числі, й від стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Банк відмовився добровільно виконувати рішення суду, що набрало законної сили, присуджені кошти були стягнуті Державною виконавчою службою у примусовому порядку. За таких підстав просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на свою користь 669 122,3 доларів США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором № SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року; 462 351,59 доларів США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року; та 477 763,39 доларів США пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 1 130 889,48 грн пені у розмірі 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року; 820 800 грн пені у розмірі 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року; 848 160 грн пені у розмірі 3 % пені за кожен день прострочення на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року.
Стягнуто із АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 10 510 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням в частині визначення розміру пені, що підлягає стягненню із АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 , Кахраманов Р.Н. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким зменшити розмір пені.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та положення статті 551 ЦК України, якими передбачена можливість зменшення розміру пені, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Просив суд зменшити суму пені, нараховану позивачкою за період з 15.10.2018 року по 15.10.2019 року з 39 474 590,80 грн до 954 683,19 грн. Також вказував, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відсотків на депозитні кошти та неустойка (пеня, штрафи), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками, визначеними ПК України.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Дугінов Д.А. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції врахував ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив обсяг пені з 39 474 590,80 грн до 2 799 849,48 грн, тобто, більш ніж у 14 разів. Позивачка звернулась до банку із заявою про розірвання депозитних договорів у листопаді 2017 року, натомість блокування рахунків та припинення нарахування відсотків відбулось ще у березні 2014 року, тобто, порушення права позивачки триває більше 6 років. Посилаючись, зокрема, на правові висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 723/304/16, вказував, що зменшуючи суму пені на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд має зменшити суму пені не до суми відсотків, як просить банк у апеляційній скарзі, а до суми утримуваних банком коштів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №320/5115/17 у правовідносинах про стягнення процентів, 3 % річних та неустойки (пені) за договорами банківських вкладів.
09 листопада 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №320/5115/17 касаційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року скасовано в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у позові. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року змінено в частині стягнення 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, стягнуто з відповідача на користь позивачів 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. В іншій частині рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 07 червня 2018 року залишено без змін.
08 грудня 2021 року провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судовому засіданні адвокат Кахраманов Р.Н. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.
Адвокат Дугінов Д.А. в інтересах в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 13.05.2013 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» договір депозиту № SAMDN25000735106844, за яким передала банку 41 333, 68 доларів США.
18.07.2013 року ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «Приватбанк» договори депозиту №SAMDNFF000736586268 на суму 30 000 доларів США та №SAMDNFF000736586283 на суму 31 000 доларів США.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 липня 2015 року у справі № 754/2313/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 жовтня 2015 року, рішенням ВССУ від 03 лютого 2016 року, визнано продовженими дію та чинність договорів № SAMDN25000735106844, № SAMDNFF000736586268 та № SAMDNFF000736586283.
17 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про розірвання депозитних договорів, видачу вкладів, нарахованих відсотків за вкладами. Вказану заяву банк отримав 24 листопада 2017 року.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 листопада 2018 року у справі 754/16095/17, залишеним без змін постановою Київського Апеляційного суду від 07 лютого 2019 року та постановою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів з ненарахованими відсотками, пенею та відсотками за прострочення за договором № SAMDN25000735106844 від 13 травня 2013 року в розмірі 61 107,06 доларів США; за договором № SAMDNFF000736586268 від 18 липня 2013 року в розмірі 42 223,89 доларів США; за договором № SAMDNFF000736586283 від 18 липня 2013 року в розмірі 43 631,36 доларів США.
02 жовтня 2019 року банком отримано пропозицію ОСОБА_1 про добровільне виконання рішення суду, яке набрало законної сили, однак, банк відмовився добровільно виконувати рішення суду, що набрало законної сили, присуджені кошти були стягнуті в рмаках виконавчого провадження.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка як вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов'язання, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з банку на користь позивачки, до сум утримуваних банком коштів (вкладів).
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Отже, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами під час вирішення спору щодо стягнення вкладів, процентів та штрафних санкцій, договори банківського вкладу, що були укладені між банком та позивачкою розірвано. Після ухвалення рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 листопада 2018 року кошти за банківським вкладом були стягнуті в рамках виконавчого провадження.
Отже, між позивачкою та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, а тому частина 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, відповідно, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
Слід зазначити, що до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються лише приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, доходить висновку про скасування рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ( ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
Позивачка при звернення до суду із вказаним позовом вважала, що звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».
Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) вказано, що, оскільки між банком та позивачами припинені споживчі правовідносини, а існують правовідносини з виконання грошового зобов'язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону України «Про захист прав споживачів», тому позивачі не звільнені від сплати судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Позовна заява подана ОСОБА_1 у жовтні 2019. Ціна позову 39 474 590,80 грн.
Згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2017 року складав 1921 грн, тобто, за подання позову ОСОБА_1 мала б сплатити 9 605 грн.
Відповідно до п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду, ставка судового збору становить 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, тобто, за подання апеляційної скарги банк мав би сплатити 14 407,50 грн, проте, сплатив 15 765 грн.
Отже, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 9 605 грн за подання позовної заяви, а також 14 407,50 грн на користь АТ КБ «Приватбанк» за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Кахраманова Рустама Нураятовича в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д) 14 407,50 (чотирнадцять тисяч чотириста сім) грн 50 коп судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 9 605 (дев'ять тисяч шістсот п'ять) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді Д.Р. Гаращенко
Н.В. Поліщук