Постанова
Іменем України
26 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 265/5388/20
провадження № 61-14462св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, Державна казначейська служба України, Головне управління Державної податкової служби у Донецькій області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпова Дмитра Юрійовича, ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Лопатіної М. Ю., Биліни Т. І., Лісового О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі -
ГУ ДФСУ у Донецькій області), Державної казначейської служби України та Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області) про відшкодування збитків, понесених у зв'язку із втратою майна.
Позовну заяву мотивувала тим, що 05 липня 2017 року у рамках кримінального провадження № 32017050290000002 від 15 лютого 2017 року на території Маріупольського міжрайонного управління водного господарства, розташованого по вулиці Худолея, 1 у селі Покровському Першотравневого району Донецької області були вилучені паливо-мастильні матеріали на суму 786 060 грн, які належали їй на праві власності та використовувалися для власних потреб її родини.
Органом досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 червня 2017 року, під час обшуку, вилучено бензин марки А-92 об'ємом 35 103 л, бензин марки А-95 - 200 л, дизельне пальне - 3 800 л, дозвіл на вилучення яких не було надано ухвалою від 27 червня 2017 року, а майно набуло статус тимчасово вилученого.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 червня 2018 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого ГУ ДФС у Донецькій області та визнано неправомірними дії слідчого з неповернення тимчасово вилученого майна, а саме: бензину та дизельного палива, вилучених під час проведеного
05 липня 2017 року обшуку. Позивач вказувала, що тимчасово вилучене майно слідчі органи їй не повернули, тому вона звернулася із заявою про вчинення кримінального правопорушення до Територіального управління Державного бюро розслідувань міста Краматорськ Донецької області, за результатами якої встановлено, що належні їй паливно-мастильні матеріали, що підлягають поверненню, у місці їх зберігання відсутні та були втрачені органом досудового розслідування.
З урахуванням розпорядження ПАТ «Укрнафта» від 29 квітня 2020 року № 38 щодо цін на паливо, позивач вважала, що розмір заподіяної їй шкоди, у зв'язку з втратою органом досудового розслідування належних їй паливно-мастильних матеріалів, складає 786 060 грн.
Остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на її користь майнову шкоду, завдану співробітниками ГУ ДФС у Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Донецькій області, у розмірі 864 266 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 березня 2021 року, ухваленим у складі судді Адамової Т. С., позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду, завдану співробітниками ГУ ДФС у Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Донецькій області, у розмірі 864 266,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу діями слідчого 2-го ВРКП СУ ФР Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. спричинено матеріальну (майнову) шкоду внаслідок неповернення (втрати) паливно-мастильних матеріалів, вилучених під час обшуку 05 липня 2017 року та належних ОСОБА_1 на праві власності, а саме: бензину марки А-92 у кількості 35 103 л, бензину марки А-95 - 200 л, дизельне пальне - 3 800 л. Спричинена матеріальна (майнова) шкода у сумі
864 266 грн підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України.
Суд першої інстанції спростував доводи ГУ ДПС у Донецькій області про те, що ГУ ДПС у Донецькій області не є належним відповідачем у справі та про необхідність виключення його з кола відповідачів, вказавши, що ГУ ДПС у Донецькій області виступає відповідачем поряд із ГУ ДФС у Донецькій області, яке на теперішній час не ліквідоване як його правонаступник. При цьому заміни відповідача ГУ ДФС у Донецькій області на ГУ ДПС у Донецькій області під час розгляду справи не відбулося, як про це помилково зазначав у своїх додаткових поясненнях представник відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційні скарги ГУ ДПС у Донецькій області, Донецької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України та Державної казначейської служби України задоволено.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 березня 2021 року скасовано.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Донецькій області, Державної казначейської служби України та ГУ ДПС у Донецькій області про відшкодування збитків, понесених у зв'язку із втратою майна, відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки докази того, що слідчим ГУ ДФС у Донецькій області під час досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 32017050290000002, у ОСОБА_1 вилучався саме бензин марки А-92 та А-95, дизельне пальне, матеріали справи не містять. Не містить інформації про вилучення у ОСОБА_1 бензину та дизельного пального і протокол обшуку
від 05 липня 2017 року, на який посилався суд першої інстанції, натомість з цього протоколу встановлено, що у позивача у підземних резервуарах 1 та 2 вилучені паливно-мастильні матеріали.
Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про доведеність позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь матеріальної (майнової) шкоди.
Крім того, апеляційний суд погодився з доводами ГУ ДПС у Донецькій області щодо необґрунтованості залучення його в якості відповідача у цих правовідносинах з огляду на те, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 31 липня 2019 року внесено записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію ГУ ДПС у Донецькій області. Однак запис про припинення ГУ ДФС у Донецькій області у Єдиному державну реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент вирішення судом справи відсутній.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України (далі - ДПС України) та Державної митної служби України» (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року
№ 846) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу України (далі - ДФС України) шляхом поділу.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ця постанова свідчить про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску, а спір у цій справі не стосується публічно-владних функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску чи інших функцій, що були передані ДПС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1200, а тому ГУ ДПС у Донецькій області не є належним відповідачем у цій справі.
Спростовуючи доводи позивача про те, що заступником керівника Донецької обласної прокуратури в апеляційній скарзі не обґрунтовані підстави звернення з апеляційною скаргою, суд апеляційної інстанції виходив з того, що звертаючись до суду з апеляційної скаргою прокурор зазначав, що спірне майно є речовим доказом у кримінальному провадженні і вирішення питання щодо компенсації вартості такого майна може становити необґрунтоване втручання у кримінальне провадження. Компетентним органом з питань розпорядження коштами державного бюджету є Державна казначейська служба України. Нездійснення захисту інтересів держави компетентним органом полягає у тому, що орган Державної казначейської служби України не є безпосереднім учасником кримінально-процесуальних відносин, що пов'язані з вилученням, дослідженням та подальшим поверненням речових доказів у кримінальному провадженні. Казначейство не володіє відомостями про рух такого провадження, його обставини, вчинені процесуальні дії, відтак не може захистити інтереси держави з об'єктивних, незалежних від нього причин.
Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави, прокурор дотримався вимог частини четвертої статті 56 ЦПК України та обґрунтував у скарзі, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У серпні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слєпов Д. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року, в якій просить скасувати вказане судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року,
в якій просить скасувати вказане судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 08 вересня 2021відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпова Д. Ю. та ОСОБА_1 у вказаній справі та витребувано її матеріали із Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпова Д. Ю. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Так суд апеляційної інстанції надав оцінку письмовим доказам, долученим прокурором до апеляційної скарги, щодо марки бензину, вилученого слідчими органами, чим порушив вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України. При цьому прокурор не обґрунтовував жодним чином неможливість їх подання до суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції без клопотання прокурора долучив ці докази до матеріалів справи та надав їм оцінку, зокрема обвинувальному акту у кримінальному провадженні № 32017050290000002 та самостійно здійснив заходи щодо витребування з Першотравневого районного суду Донецької області відомостей про наявність кримінального провадження стосовно позивача та її чоловіка.
При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказі від ГУ ДФС у Донецькій області та прокурора (вилучених фіскальних чеків щодо марки придбаного бензину), яке було заявлено позивачем на спростування доказів, поданих прокурорам до суду апеляційної інстанції. Заявник стверджує, що суд, апеляційної інстанції у цьому випадку порушив принцип змагальності сторін.
Заявник вказує, що апеляційний суд у своєму рішенні ґрунтувався лише на документах, складених співробітниками ГУ ДФС у Донецькій області, а саме протоколі обшуку від 05 липня 2017 року, в якому зазначено, що під час обшуку вилучено паливно-мастильні матеріали без зазначення марки. Натомість Кримінальним процесуальним кодексом України саме на слідчого покладено обов'язок здійснення детального опису вилученого майна. Тобто, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Крім того, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи залучення прокурора, який діяв в інтересах держави в особі Державної казначейської служби України, послався на положення частини четвертої статті 56 ЦПК України, однак жодним чином не обґрунтував його вступ у справу з позиції частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Заявник стверджує, що участь прокурора можлива за умови, зокрема, обгунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Натомість обґрунтування вступу у процес тим, що Державна казначейська служба України не є безпосереднім учасником кримінально-процесуальних відносин, що пов'язані із вилученням, дослідженням та подальшим поверненням речових доказів у кримінальному провадженні суперечать положенням Бюджетного кодексу України. натомість Державна казначейська служба України скористалася наданим їй законом правом на оскарження рішення суду першої інстанції та 21 квітня 2021 року подала апеляційну скаргу.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц провадження № 14-515цс19), та у постанові Верховного Суду
від 19 листопада 2019 року у справі № 362/5092/14-ц (провадження
№ 61-40226св18), від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно засотував положення статей 1166, 1167, 1167, 1174 ЦПК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Заявник вказує на порушення норм процесуального права, внаслідок якого суд апеляційної інстанції надав вибіркову оцінку доказам, зібраним у справі та долучених прокурором до апеляційної скарги. Зокрема, суд апеляційної інстанції жодним чином не надав оцінку постанові слідчого ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. від 12 липня 2017 року про призначення експертизи нафтопродуктів та паливно-мастильних матеріалів, висновку судової експертизи з дослідження нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів № 13452/20641-20684, складеного 17 вересня 2018 року експертами Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса.
Заявник наголошує, що нормами Цивільного процесуального кодексу України, Цивільного кодексу України щодо відшкодування шкоди, на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Судом апеляційної інстанції порушено змагальність сторін, оскільки відмовлено у її клопотанні про витребування доказів на спростування тверджень та доказів? долучених прокурором до апеляційної скарги.
Заявник вважає, що прокурор при зверненні до суду апеляційної інстанції в інтересах держави від імені Державної казначейської служби України не дотримав вимоги частини четвертої статті 56 ЦПК України, оскільки казначейські органи, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, самостійного його оскаржили та подали апеляційну скаргу, а отже суд апеляційної інстанції мав застосувати наслідки, передбачені статтями 185, 358 ЦПК України.
ОСОБА_1 вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що ГУ ДПС у Донецькій області не є належним відповідачем у справі, оскільки ця установа на рівні з ГУ ДФС у Донецькій області є відповідачем у справі та є його правонаступником. При цьому заміни відповідача ГУ ДФС у Донецькій на ГУ ДПС у Донецькій області суд першої інстанції не проводив.
Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц провадження № 14-104цс19), та у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У жовтні 2021 року ГУ ДПС у Донецькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу
представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпова Д. Ю., посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.
У жовтні 2021 року прокурор подав відзив на касаційні скарги, в якому просить залишити без задоволення касаційні скарги
представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпова Д. Ю., ОСОБА_1 посилаючись на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 липня 2017 року, у рамках кримінального провадження № 32017050290000002 від 15 лютого 2017 року, на території Маріупольського міжрайонного управління водного господарства, розташованого по вул. Худолея, 1 у селі Покровському Першотравневого району Донецької області слідчим ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. вилучені паливо-мастильні матеріали, які описані в протоколі обшуку як рідина жовтого кольору з характерним запахом паливно-мастильних матеріалів, яка знаходилась в 23 пластикових ємкостях 1000 літрів кожна (22 ємкість заповнена повністю, 1 ємкість заповнена на 450 літрів) - 22 450 літрів, в 7 пластикових та металевих бочках ємкістю 200 літрів - 1 400 літрів, в підземних резервуарах 1 та 2: у першому 6 734 літрів та у другому 8 519 літрів, а загальним об'ємом всіх вилучених паливно-мастильних матеріалів 39 103 літрів, про що 05 липня 2017 року складено протокол обшуку (а. с. 15-19 том 1).
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 червня 2018 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 , визнано неправомірними дії слідчого 2-го ВРКП СУ ФР Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. з неповернення тимчасово вилученого майна: бензину та дизельного палива, вилученого в ході обшуку 05 липня 2017 року на території Маріупольського міжрайонного управління водного господарства, розташованого по вул. Худолея, 1 у с. Покровському Першотравневого району Донецької області.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 листопада 2018 року, з урахуванням ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 грудня 2018 року про виправлення описки, задоволено скаргу ОСОБА_1 , зобов'язано старшого слідчого 3-го ВР КП СУ ФР ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. або іншого слідчого, що входить до слідчої групи у кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 32017050290000002 від 15 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204 КК України, та прокурора процесуального керівництва у цьому кримінальному провадженню негайно повернути власнику ОСОБА_1 тимчасово вилучене майно, а саме:
22 пластикові ємкості 1 000 літрів, 1 пластикову ємкість 1 000 літрів, заповнену на 1/2; 7 пластикових та металевих бочок ємкістю 200 літрів, 1 насос марки «Ріїш» № 1377830, 43 пусті пластикові каністри ємкістю 40 літрів, 9 пластикових каністр ємкістю 20 літрів, паливно-мастильні матеріали, які зберігаються у резервуарах № 1.2, які вилучені в ході обшуку 05 липня 2017 року на території Маріупольського міжрайонного управління водного господарства, розташованого за адресою: вул. Худолея, 1 у селі Покровському Першотравневого району Донецької області.
Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя
від 21 грудня 2018 року, якою роз'яснено ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 листопада
2018 року в частині того, що ОСОБА_1 слід негайно повернути тимчасово вилучене майно, а саме: 22 пластикові ємкості 1 000 літрів,
1 пластикову ємкість 1 000 літрів, заповнену на 1/2; 7 пластикових та металевих бочки ємкістю 200 літрів, 1 насос марки «Ріїш» № 1377830,
43 пусті пластикові каністри ємкістю 40 літрів, 9 пластикових каністр ємкістю 20 літрів, паливно-мастильні матеріали, які зберігаються у резервуарах № 1.2, відповідно до акта прийому-передачі складеного старшим слідчим Тазієвою О. Я. 05 липня 2018 року на підставі протоколу обшуку від 05 липня 2018 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 07 серпня 2018 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного Суду Донецької області від 21 серпня 2018 року, у задоволенні клопотання слідчого 2-го ВР КП ФР Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. про поновлення процесуального строку звернення до суду з клопотанням про арешт майна у кримінального провадженні, внесеному до ЄРДР за № 32017050290000002 від 15 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204 КК України відмовлено; клопотання слідчого 2-го ВР КП СУ ФР Маріупольської ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. у частині накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 32017050290000002 від 15 лютого 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 204 КК України залишено без розгляду.
Ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 22 січня 2019 року слідчому Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Симонян Р. С., слідчим слідчої групи, прокурорам групи прокурорів, які призначені за цим провадженням, а також уповноваженим ними відповідним дорученням службовим особам правоохоронного органу у кримінальному провадженні № 62018050000000012 від 07 грудня 2018 року надано дозвіл на проведення огляду вилученого в ході обшуку 05 липня 2017 року майна ОСОБА_1 , на території Маріупольського міжрайонного управління водного господарства, розташованого по вул. Худолея, 1 у с. Покровському Першотравневого району Донецької області, з метою огляду на предмет наявності або відсутності на теперішній час вилученого майна.
З протоколу огляду місця події, складеного 07 лютого 2019 року слідчим другого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську Симонян Р. С., встановлено, що належні ОСОБА_1 паливно-мастильні матеріали, що підлягають поверненню, у місці їх зберігання відсутні (ємкості порожні).
Згідно з актом приймання-передачі від 04 березня 2019 року, складеного старшим слідчим 3-го ВРКП слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Донецькій області Герщук Є. В. на виконання ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 29 листопада 2018 року, ОСОБА_1 повернуто вилучені товарно-матеріальні цінності, а саме: 23 ємкості об'ємом 1000 літрів (порожні), 7 пластикових бочок об'ємом 200 літрів (порожні), 1 насос марки «Ріїш» № 1377830, 43 пластикові каністри об'ємом 40 літрів (порожні) та 9 пластикових ємкостей об'ємом 20 літрів (порожні). Паливно-мастильні матеріали, вилучені під час обшуку 05 липня 2017 року, не були повернуті у зв'язку з їх відсутністю.
З листа Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» від 15 грудня
2020 року № 01/01/07-1178 встановлено, що згідно з розпорядчими документами «Щодо встановлення цін на нафтопродукти та скраплений газ в якості моторного пального» ціна за 1 літр палива, яку встановлено для роздрібної торгівлі на автозаправних станціях Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» станом на 30 липня 2020 року складала: бензин марки А92 - 22 грн за 1 л, бензин марки А95 - 23 грн за 1 л, дизельне паливо - 23 грн за 1 л.
Розмір заподіяної ОСОБА_1 майнової шкоди у зв'язку з неповерненням органом досудового слідства тимчасово-вилученого майна - паливо-мастильних матеріалів, склав: бензин марки А-92 у кількості 35 103 л у розмірі 77 2266 грн; бензин А-95 у кількості 200 л у розмірі 4 600 грн та дизельне паливо у кількості 3 800 л у розмірі 87 400 грн, а всього
864 266,00 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року
№ 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» визначено наступне.
1. Утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1; 2.
2. Реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.
3. Установити, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби.
Встановлено, що на виконання пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про реєстрацію 31 липня 2019 року ГУ ДПС у Донецькій області.
На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 з 07 серпня 2019 року розпочата реорганізація ГУ ДФС у Донецькій області шляхом приєднання до ГУ ДПС у Донецькій області.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що їй завдано майнову шкоду протиправними діями відповідачів.
Проте, з такими висновком суду погодитися не можна з огляду на наступне.
Статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що підставою для відшкодування майнової шкоди є встановлення преюдиційними судовими рішеннями протиправної бездіяльності слідчими органами ГУ ДФС у Донецькій області, тому до спірних відносин застосовуються положення статті 1174 ЦК України.
Так, за змістом статті 1176 ЦК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності умов для застосування частини першої статті 1176 ЦК, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто на основі загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Аналогічний висновок про застосування статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України висловлено Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та підтримано Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 461/303/15-ц (провадження № 61-41067св18), 10 жовтня 2019 року у справі № 641/2390/17 (провадження № 61-30444св18).
Відповідно до статті 1174 ЦК України відшкодовується шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.
Згідно з частиною першою статті 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині 2 цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Відповідно до частини четвертої статті 168 КПК України після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок ), визначено правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.
Відповідно до пункту 27 Порядку схоронність тимчасово вилученого майна забезпечується згідно з пунктами 1 - 26 цього Порядку до повернення майна власнику у зв'язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.
За змістом частини першої статті 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною 5 статті 171, частиною 5 статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту.
Отже, обов'язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після винесення слідчим суддею відповідної постанови прямо передбачено чинним законодавством.
Отже, сторона обвинувачення повинна була забезпечити схоронність речових доказів до вирішення питання про їх долю згідно з вимогами КПК України. На паливно-мастильні матеріали, які було вилучено у позивача
05 липня 2017 року, а ухвалою слідчого судді у задоволенні клопотання про накладення арешту відмовлено. Натомість ухвалою слідчого судді зобов'язано слідчого ГУ ДФС у Донецькій області ці паливно-мастильні матеріали повернути власнику, чого зроблено не було внаслідок їх відсутності.
При цьому висновки суду апеляційної інстанції про те, що з письмових доказів встановлено, що у ОСОБА_1 вилучено паливно-мастильні матеріали, отже, позивач не довела, що у вилучених ємкостях зберігався саме бензин марки А-92, марки А-95 та дизельне пальне, колегія суддів спростовує, оскільки вони зроблені з порушенням вимог статей 12, 81 ЦПК України.
Так, суд апеляційної інстанції надав оцінку письмовим доказам, поданим прокурором до суду апеляційної інстанції, які не досліджувались в суді першої інстанції.
При цьому протокольною ухвалою від 21 липня 2021 року апеляційний суд відмовив позивачці ОСОБА_1 у задоволенні її клопотання щодо витребування у прокурора письмових доказів (рахунків, банківських виписок, договорів), які були вилучені під час обшуку 05 липня 2017 року, про що зазначено в протоколі обшуку , і доступу до яких позивачка не мала. Дані докази вона просила витребувати на підтвердження її доводів про придбання кількості літрів та видів марок бензину і дизельного палива на автозаправних станціях міста Маріуполя Донецької області.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю слідчого ГУ ДФС у Донецькій області.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідно до частини другої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як вбачається із позовної заяви та доданого до неї до розпорядження ПАТ «Укрнафтагаз» від 29 квітня 2020 року щодо цін на паливно-мастильні продукти, реальний розмір збитків, завданих ОСОБА_1 , складає 864 266,00 грн.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Як уже було зазначено, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
Спростовуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо належності відповідачів, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції в тій частині, що ГУ ДПС у Донецькій області виступає відповідачем поряд із ГУ ДФС у Донецькій області, яке не ліквідоване і як його правонаступник. При цьому заміни відповідача ГУ ДФС у Донецькій області на ГУ ДПС у Донецькій області під час розгляду справи не відбулося, як про це помилково зазначав у своїх додаткових поясненнях представник відповідача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.
За таких обставин касаційні скарги слід задовольнити частково, постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області
від 16 березня 2021 року залишити в силі.
Керуючись статтями 400, 401, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Слєпова Дмитра Юрійовича задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного суду від 21 липня 2021 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 березня 2021 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець