Ухвала
Іменем України
25 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 2-971/10
провадження № 61-20ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 травня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно,
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 05 травня 2010 року задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно.
05 серпня 2011 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 19 серпня 2011 року подану ОСОБА_1 заяву залишено без розгляду з підстав пропуску ним процесуального строку, встановленого частиною 2 статті 228 ЦПК України (у редакції чинній на час ухвалення судового рішення) для подання відповідної заяви.
18 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 19 серпня 2011 року, в якій, зокрема, просив поновити йому строк апеляційного оскарження вказаного судового рішення. Обґрунтовуючи поважність пропуску процесуального строку заявник зазначав, що про наявність оскаржуваної ухвали йому стало відомо 30 вересня 2021 року, після того як його представник ознайомився із матеріалами справи, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою про ознайомлення з матеріалами справи.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України відмовлено у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 19 серпня 2011 року.
30 грудня 2021 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у вищевказаній справі, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року та справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та заявнику надано строк для усунення недоліків поданої ним скарги.
На адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.
Касаційна скарга мотивована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, зокрема, статті 358 ЦПК України, не врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 липня 2019 року, чим порушив право заявника на доступ до правосуддя, гарантоване йому пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенції).
Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Пунктом 13 Прикінцевих та Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до положень статті 228 ЦПК України (в редакції 2004 року, яка діяла на момент ухвалення заочного рішення) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
За правилами частини другої статті 72 ЦПК України в редакції 2004 року документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала не знайде підстав для поновлення або продовження строку.
Строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за клопотанням відповідача у разі його пропущення з поважних причин, у порядку передбаченому статтею 73 ЦПК України в редакції 2004 року.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 19 серпня 2011 року подану ОСОБА_1 заяву про перегляд заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 травня 2010 року залишено без розгляду з підстав пропуску процесуального строку, встановленого частиною 2 статті 228 ЦПК України (у редакції чинній на час ухвалення судового рішення) для подання відповідної заяви.
Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України в редакції 2004 року заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
З апеляційною скаргою на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 19 серпня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду у жовтні 2021 року, в якій, зокрема, просив поновити йому пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, посилаючись на те, що про наявність оскаржуваної ухвали йому стало відомо 30 вересня 2021 року після того як його представник ознайомився з матеріалами справи. Копія ухвали на його адресу направлена не була.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Разом з тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики ЄСПЛ випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження остаточного судового рішення є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці ЄСПЛ.
Так, у параграфі 41 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені ЄСПЛ у справах «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, пропущеного на значний термін, є порушенням вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).
Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Надаючи оцінку причинам пропуску строку звернення до суду з апеляційною скаргою та визнаючи їх неповажними, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач не проявляв належної зацікавленості у результатах розгляду поданої ним у серпні 2011 року заяви про перегляд заочного рішення від 05 травня 2010 року та за інформацією з приводу вирішення його заяви до суду не звертався.
Зважаючи на викладене, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у даній справі суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, оскільки апеляційна скарга подана поза межами строку апеляційного оскарження, а наведені заявником підстави для поновлення цього строку обґрунтовано визнані судом неповажними.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваного рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 05 травня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставне майно, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська