28 квітня 2022 року
Київ
справа №280/2632/21
адміністративне провадження №К/990/8778/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі №280/2632/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізького обласного прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Запорізького обласного прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, в якому просив:
визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року;
визнати протиправними дії Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року включно відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру";
зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру провести розрахунок заробітної плати прокурору Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року виходячи з розміру посадового окладу у вигляді 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року в тому числі з урахуванням всіх надбавок, премій та обов'язкових виплат, які визначені у статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 щодо неконституційності пункту 26 розділу 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України;
зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати попередньо розраховану заробітну плату прокурору Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року виходячи з розміру посадового окладу у вигляді 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року в тому числі з урахуванням всіх надбавок, премій та обов'язкових виплат, які визначені у статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року № 1-223/2018 щодо неконституційності пункту 26 розділу 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України;
зобов'язати Запорізьку обласну прокуратуру виплатити прокурору Запорізької місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_1 неотриману частину заробітної плати, а саме різницю між нарахованою заробітною платою за період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року виходячи з розміру посадового окладу у вигляді 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року в тому числі з урахуванням всіх надбавок, премій та обов'язкових виплат, які визначені у статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26 березня 2020 року № 1- 223/2018 щодо неконституційності пункту 26 розділу 6 "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, та фактично здійсненими за вказаний вище період виплатами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" від 31 травня 2012 року;
у разі задоволення позову - звернути його до негайного виконання.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2021 року в адміністративній справі №280/2632/21 скасовано. У справі прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізького обласного прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Офісу Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати з 26 березня 2020 року до 26 березня 2021 року у відповідності до статті 81 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру". Зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період з 26 березня 2020 року до 26 березня 2021 року у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" та за вирахуванням вже виплачених коштів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Запорізька обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що підставою касаційного оскарження вказано пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у касаційній скарзі скаржником зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратур № 113-IX з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року та положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі позивачу за період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається також на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 320/1874/19, від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі № 807/1171/16 щодо застосування частини 2 статті 8, статті 13 Закону України "Про оплату праці", частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, статті 90 Закону України "Про прокуратуру", абзацу 3 пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратур № 113-IX.
Аналізуючи доводи та обґрунтування касаційної скарги щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Так, у справах № 320/1874/19, № 825/575/16, № 806/3314/17, № 807/1171/16 судом касаційної інстанції було зроблено висновок щодо застосування положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року до винесення Конституційним судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020.
Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції вирішував питання щодо застосування положень статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у період з 26 березня 2020 року по 26 березня 2021 року, тобто після винесення Конституційним судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020.
Таким чином, з аналізу справ № 320/1874/19, № 825/575/16, № 806/3314/17, № 807/1171/16 та справи № 280/2632/21, колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними.
Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Також, відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 08 лютого 2022 року, а касаційну скаргу подано на пошту 15 березня 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції Запорізькою обласною прокуратурою отримано засобами електронної пошти 17 лютого 2022 року, що підтверджується відбитком вхідного штампу обласної прокуратури на першій сторінці оскаржуваного судового рішення.
Проте, скаржником не надано будь яких доказів на підтвердження зазначеної дати отримання оскаржуваного судового рішення, зокрема, засобами електронного зв'язку.
За таких обставин Верховний Суд позбавлений можливості вирішити заявлене скаржником клопотання про поновлення строку звернення до суду із цією касаційною скаргою.
Суд зауважує, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
У відповідності до частини четвертої статті 321 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції приймаються, проголошуються, вручаються (видаються або надсилаються) учасникам справи в порядку, встановленому главою 9 розділу цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.
Згідно частини п'ятої статті 251 КАС України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, копія судового рішення надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
У відповідності до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що належним доказом, який би підтверджував дату отримання судового рішення може бути: повідомлення отримане судом про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу скаржника, якщо таке рішення направлялось електронною поштою або поштове повідомлення із відміткою про його отримання, відмову в отриманні копії судового рішення або відсутність особи за адресою місцезнаходження, якщо судове рішення направлялось скаржнику поштою.
Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; доказів поважності пропуску строку для звернення до суду касаційної інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2022 року у справі № 280/2632/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Запорізького обласного прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) доказів поважності пропуску строку для звернення до суду касаційної інстанції;
2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк
Судді Верховного Суду