28 квітня 2022 року
м. Київ
справа №160/4745/20
адміністративне провадження № К/990/2472/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року
у справі №160/4745/20
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати позивачці вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 38411,44 грн.;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити позивачці вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що складає 38411,44 грн.;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки з 24 грудня 2019 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1786,57 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позов задоволений частково: зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що складає 32842,24 грн.; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24 грудня 2019 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1527,55 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при її звільненні з 24 грудня 2019 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1527,55 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів та в задоволені позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року залишено без змін.
18 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №160/4745/20.
Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав несплати судового збору за подання касаційної скарги.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (код) копія ухвали суду від 07 лютого 2022 року про залишення касаційної скарги без руху отримана представником скаржника 14 лютого 2022 року.
21 лютого 2022 року до Верховного Суду від скаржника надійшло платіжне доручення №392 від 15 лютого 2022 про сплату судового збору.
Таким чином, особою, що подала касаційну скаргу, були усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалі Верховного Суду від 07 лютого 2022 року, що дає змогу вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У поданій касаційній скарзі підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень скаржник визначив пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням на незастосуванням судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 11 лютого 2021 року у справі №420/4115/20, від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19 та стосується виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, який застосовано судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи. В обґрунтування скаржник посилається на наявність іншого висновку Верховного Суду щодо застосування статей 40, 44 КЗпП України у подібних правовідносинах, який викладено, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, рішення якого скасовано в частині судом апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ні Закон України «Про прокуратуру», а ні Кодекс законів про працю України не містить застережень щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Так, предметом розгляду Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20 також було питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).
Отже, правовідносини у цій справі та у справах №560/3971/19, №380/1662/20, №260/1890/19, №640/23379/19, №420/4581/20, №640/25354/19, №320/2449/20, №440/3166/20 є подібними.
Крім того, у вказаних постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20 Верховний Суд уже викладав свою правову позицію, а саме, що частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII (у редакції Закону №113-ІХ) та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Доводи касаційної скарги стосовно врахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, відповідно до якої, враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують з огляду на наступну сталу практику у цій категорії спорів, викладену у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі №640/23379/19, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі №440/3166/20.
Будь-яких інших підстав для відступу від висновків Верховного Суду скаржником не наведено.
Верховний Суд зазначає, що заявник касаційної скарги довільно ототожнює поняття необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з нерелевантністю їх застосування судом до спірних правовідносин, а нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від такого висновку не наводить.
Враховуючи наявність правового висновку Верховного Суду, викладеного у вищевказаних постановах та усталеної правової позиції щодо застосування частини п'ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та статті 44 КЗпП України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Суд відхиляє такі доводи відповідача з огляду на те, що в обґрунтування вказаного твердження відповідач жодним чином не обґрунтував в чому саме полягає фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики цієї справи із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі №160/4745/20.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко ,
Судді Верховного Суду