28 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 520/10102/2020
адміністративне провадження № К/990/8260/22
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зеленського Максима Сергійовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії № 2, Прокуратури Харківської області, Прокурора Харківської області про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді, визнання недійсним запису в трудовій книзі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії № 2, Прокуратури Харківської області, Прокурора Харківської області, в якому просила:
- визнати протиправними дії та рішення Офісу Генерального прокурора щодо визнання (фактичного схвалення) протиправного «рішення кадрової комісії №2 від 02.04.2020 №178», визнати протиправним та скасувати рішення кадрової комісії № 2 від 02.04.2020 №178 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв'язку з неявкою», ухвалене щодо ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії прокурора Харківської області з прийняття наказу від 30.06.2020 №1325к, визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 30.06.2020 № 1325к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу документального забезпечення прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу документального забезпечення прокуратури Харківської області або на рівнозначній посаді в прокуратурі Харківської області з 03 липня 2020 року;
- визнати недійсним запис №9 про звільнення з роботи (з посади) на підставі наказу прокурора Харківської області від 30.06.2020 №1325к, зроблений у трудовій книжці ОСОБА_1 та зобов'язати прокуратуру Харківської області внести до цієї трудової книжки відповідні виправлення;
- стягнути з прокуратури Харківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення судового рішення про поновлення;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення мене на посаді та стягнення заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові.
23 лютого 2022 року ОСОБА_1 через представника адвоката Зеленського М.С. повторно подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року. Заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить на підставі пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 КАС України переглянути і скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Перевіряючи аргументи скаржника про застосування судом апеляційної інстанції пункту 11 розділу І Порядку №221 без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми, сформованого у постановах у справах №№640/26135/19 та 540/1456/20, Суд зазначає, що ці доводи спростовують твердження представника заявника щодо відсутності такого висновку. Крім того, у цих справах також сформовано висновок щодо застосування пункту 19 розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ, про відсутність якої також указує скаржник.
Водночас заявник лише навів окремі цитати із зазначених судових рішень, проте не зазначивши чому саме полягає неправильне застосування судом апеляційної інстанції цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме підпунктів 1, 3 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру», пунктів 14, 19 (абзац 3) розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ), пункту 11 розділу І та пункту 1 розділу II Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221).
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Крім того, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Аналізуючи доводи касаційної скарги в цій частині, Судом установлено, що заявником не викладено у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень підпунктів 1, 3 частини першої, частини третьої статті 16 (гарантії незалежності прокурора) Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 (щодо порядку оприлюднення графіку складання іспиту) розділу II Порядку №221. Водночас Суд зауважує на не застосуванні наведених норм судом апеляційної інстанції. Відсутність доводів щодо неправильного застосування стосується і пункту 14 (затвердження графіку проходження прокурорами атестації), розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ). Аргументи скарги в цій частині зводяться лише до загальної фрази щодо необхідності такого висновку та необхідності скасування рішення суду апеляційної інстанції. Скаржник жодним чином не аргументував яким чином висновок Верховного Суду щодо указаних ним норм буде мати вплив для вирішення цього спору по суті, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки.
Варто зазначити, що вказані скаржником підстави є взаємовиключними та не можуть вважатись судом належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.
З огляду на викладене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо відсутності висновку суперечить посиланням скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів та незгоди з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності оскаржуваного рішення. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, у скарзі відсутні обґрунтовані мотиви, за яких суд може відкрити касаційне провадження на підставі пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зеленського Максима Сергійовича на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №520/10102/2020 повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя О.А. Губська