справа№380/3461/21
27 квітня 2022 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральнї шкоди ,-
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ - 40108833) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Свої вимоги мотивував тим, що він працював на посаді начальника сектора кримінальної міліції у справах дітей Червоноградського міського відділу Головного управління МВС України у Львівській області. З посади був звільнений 06 листопада 2015 року у зв'язку зі скороченням штатів. На момент звільнення зі служби позивач мав спеціальне звання майор міліції. 16 березня 2017 року за результатами конкурсу позивач був призначений на посаду дільничного офіцера поліції Червоноградського відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області зі спеціальним званням рядовий поліції. Позивача було направлено для проходження первинної професійної підготовки поліцейських до Державної установи «Волинський навчальний центр підготовки поліцейських», яку він закінчив 18 липня 2017 року та був відрахований з установи. За зверненням позивача до управління щодо присвоєння йому спеціального звання майора поліції останньому було повідомлено що таке присвоєння можливе лише після проходження стажування в управлінні поліції Донецької або Луганської областей. Направлені до Національної поліції документи щодо присвоєння вказаного звання позивача були повернені ГУНП у Львівській області на доопрацювання, після чого більше не направлялися.
Позивач зазначає, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду було визнано протиправною бездіяльність посадових осіб ГУНП у Львівській області щодо ненаправлення до департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України подання про присвоєння позивача спеціального звання. За період роботи, після проходження навчання у навчальному центрі підготовки поліцейських - 31 липня 2017 року по 06 березня 2019 року, коли останній був звільнений з ОВС, доплати за звання здійснювалися у розмірі, що відповідає спеціальному званню рядовий поліції - 400 грн. У той же час, доплата за спеціальне звання майор поліції складає 2000 грн. Просить суд стягнути як матеріальну шкоду різницю у розмірах доплат з спеціальне звання за 19 місяців в сумі 30400,00 грн. Крім того, позивач зазначає, що отримання щомісячного грошового забезпечення у меншому, ніж визначено законодавством розмірі, завдало йому також моральної шкоди, яку він оцінив у суму 20000,00 грн та просить також стягнути з відповідача.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління НП у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи має вирішитися загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №380/3461/21 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалою судді від 04 лютого 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
21.04.2022 року представником відповідача на адресу суду подано відзив на позовну заяву, в якому просять суд у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних підстав. Представник відповідача у відзив вказує на те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року було відмовлено в задоволенні вимоги позивача щодо зобов'язання виплатити грошові кошти за спеціальний оклад не поновленого спеціального звання (різниця між окладом рядового та майора). На думку відповідача у даній справі відсутній предмет спору та підстави для його задоволення позовних вимог. Зазначають, що право звертатися до судів адміністративної юрисдикції мають лише особи, права, свободи та законні інтереси яких уже порушено, невизнано або оспорюють станом на дату пред'явлення позову. Також вказують, що визначальною правовою підставою для нарахування та виплати позивачу оскаржуваних коштів за різницю між окладом рядового та майора - є лише відповідний наказ ГУНП у Львівській області.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач звертався до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Національної поліції України (надалі - НП України, відповідач 2), в якому, згідно з уточненими позовними вимогами просив:
- визнати незаконним наказ ГУ НП у Львівській області № 219 по о/с від 16.03.2017 в частині присвоєння спеціального звання;
- визнати незаконним рішення (бездіяльність) Національної поліції України щодо не поновлення спеціального звання;
- зобов'язати Національну поліцію України присвоїти ОСОБА_1 звання майор поліції та виплатити грошові кошти за спеціальний оклад непоновленого спеціального звання (різницю між окладом рядового та майора) за період з 16.03.2017 по даний час.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.000469 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.000469 - скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо своєчасного направлення до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України належним чином оформленого подання про присвоєння ОСОБА_1 первинного спеціального звання поліції. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області у відповідності до Порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань, затвердженого наказом МВС України № 177 від 12.03.2016, належним чином підготувати подання та інші документи для присвоєння ОСОБА_1 первинного спеціального звання поліції та направити їх до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України. Зобов'язано Національну поліцію України розглянути подання та вирішити питання про присвоєння ОСОБА_1 первинного спеціального звання поліції у відповідності до приписів Порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань, затвердженого наказом МВС України № 177 від 12.03.2016. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В силу вимог ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені цими рішеннями у адміністративних справах, що набрали законної сили, не підлягають доказуванню.
Відтак, суд при постановленні даного рішення враховує обставини, які були встановлені постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, зокрема наступне.
Відповідно до наказу ГУ МВС у Львівській області від 06.11.2015 № 868о/с ,,По особовому складу” майор міліції ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за ст. 64 ,,г” (через скорочення штатів).
Наказом ГУ НП у Львівській області від 16.03.2017 № 219 о/с ,,По особовому складу” ОСОБА_1 , який прибув по заяві, призначений на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Червоноградського відділу поліції ГУ НП з присвоєнням йому спеціального звання ,,рядовий поліції” з 16.03.2017.
16.03.2017 позивачу видане службове посвідчення, у якому зазначено спеціальне звання ,,рядовий поліції” .
В подальшому позивач направлений для проходження первинної професійної підготовки поліцейських до ДУ ,,Волинський навчальний центр підготовки поліцейських”.
Наказом голови ліквідаційної комісії від 18.07.2017 №40 о/с ОСОБА_1 відрахований за фактом успішного проходження курсів первинної професійної підготовки зі складу слухачів ДУ ,,Волинський навчальний центр підготовки поліцейських” .
Згідно довідки про закінчення первинної професійної підготовки, виданої головою ліквідаційної комісії ДУ ,,Волинський навчальний центр підготовки поліцейських”18 липня 2017 року № 124, рядовий поліції ОСОБА_1 у період з 20.03.2017 по 18.07.2017 проходив первинну професійну підготовку у державній установі ,,Волинський навчальний центр підготовки поліцейських”.
03.12.2018 позивач звернувся із рапортом до начальника ГУ НП у Львівській області про присвоєння йому спеціального звання - ,,майор поліції”.
28.12.2018 ГУ НП у Львівській області надало відповідь за № Рп - 3352/05/13/3-2018 про результати розгляду рапорту позивача від 03.12.2018, у якій зазначено, що спеціальне звання ,,майор поліції” буде присвоєно після направлення для проходження стажування до ГУНП у Донецькій та Луганській областях.
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції у Львівській області від 07 травня 2020 року № К-166/65/13-2020, за наслідками розгляду звернення позивача від 24 квітня 2020 року про направлення матеріалів щодо присвоєння спеціального звання майор поліції, позивача повідомлено про те, що до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України 20.03.2020 надіслано матеріали про присвоєння первинного спеціального звання майор поліції, у порядку переатестування, на виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року № 1.380.2019.000469. Інформація щодо розгляду зазначених вище матеріалів на даний час у ГУНП відсутня.
На думку позивача виконання рішення суду про скерування подання для присвоєння звання, ніяким чином не сприяло відновленню порушеного права ОСОБА_1 , про отримання належної виплати грошового забезпечення у період проходження ним служби.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не виконання рішення суду, позивач звернувся із захистом своїх прав, свобод та інтересів до суду.
Стосовно звернення позивача з даним позовом до суду, судом встановлено наступне.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління НП у Львівській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди та роз'яснено позивачу, що розгляд даної справи має вирішитися загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року ухвалу судді Львівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі №380/3461/21 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На думку колегії суддів, які викладені в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 (Справа № 380/3461/21, пров. № А/857/16744/21), стосовно звернення позивача з даним адміністративним позовом зокрема зазначено наступне.
«Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба, відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як видно з матеріалів справи, позивач відповідно до наказу ГУ НП у Львівській області від 16.03.2017 № 219 о/с «По особовому складу» був призначений на посаду дільничного офіцера поліції сектору превенції Червоноградського відділу поліції ГУ НП з присвоєнням йому спеціального звання «рядовий поліції».
За приписами частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Отже, спори з приводу прийняття громадян на службу в Національну поліцію України, її проходження та звільнення з такої служби належать до компетенції адміністративних судів. А під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Зокрема, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, висловленим зокрема у постанові від 24 квітня 2019 року в справі № 807/559/18.
У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 661/3699/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що вимоги, пов'язані з проходженням особою публічної служби та звільненням з цієї служби, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства,
За змістом позовних вимог, спірні правовідносини пов'язані з проходженням ОСОБА_1 , служби в органах Національної поліції, тобто публічної служби, а заподіяна йому матеріальна шкода є сумою недоотриманого грошового забезпечення, як різниці доплати за спеціальне звання, у період проходження ним служби через неналежні дії відповідача.
При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23 січня 2019 року в справі № 825/730/16 та від 05 грудня 2018 року в справі № 818/1688/16 за подібними спорами, вирішення питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача шкоди, спричиненої ним позивачу під час проходження публічної служби, нерозривно пов'язане з наданням судом оцінки правомірності дій суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене спір у справі є публічно-правовим, а тому підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.»
Відтак судом не беруться до уваги твердження представника відповідача викладені у відзиві стосовно того, що у даній справі відсутній предмет спору, оскільки право звертатися до судів адміністративної юрисдикції мають лише особи, права, свободи та законні інтереси яких уже порушено, невизнано або оспорюють станом на дату пред'явлення позову.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 80 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII ,,Про Національну поліцію (далі Закон № 580-VIII) установлюються такі спеціальні звання середнього складу поліцейських: молодший лейтенант поліції; лейтенант поліції; старший лейтенант поліції; капітан поліції; майор поліції; підполковник поліції; полковник поліції.
Статтею 81 Закону № 580-VIII визначено, що первинні звання молодшого складу поліції присвоюються керівниками органів поліції, керівниками навчальних закладів, які здійснюють підготовку поліцейських, та науково-дослідних установ поліції, які приймають рішення про прийняття на службу в поліції, одночасно з рішенням про прийняття на службу та призначення на посаду (ч.1).
Первинні спеціальні звання середнього складу поліції присвоює керівник поліції в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України (ч.2).
Громадянам, уперше прийнятим на службу в поліції, присвоюється звання рядового поліції, якщо відсутні визначені цим Законом підстави для присвоєння іншого спеціального звання (ч.4).
Військовослужбовцям та громадянам, які мають військові або спеціальні звання, класні чини, під час прийняття на службу в поліції присвоюються первинні спеціальні звання поліції, відповідні наявним у них військовим або спеціальним званням, класним чинам, у порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України (ч.7).
Громадянам, які були звільнені зі служби в поліції, під час повторного прийняття на службу присвоюється спеціальне звання поліції, яке вони мали на момент звільнення(ч.8).
За змістом пункту 12 Перехідних та Прикінцевих положень Закону № 580-VIII працівникам міліції, які у визначеному цим Законом порядку прийняті на службу до поліції, наказами про призначення на відповідні посади одночасно присвоюються відповідні спеціальні звання поліції відповідно до такої схеми співвідношення спеціальних звань, зокрема, майор міліції - майор поліції.
На виконання приписів ч.2 ст. 81 Закону № 580-VIII наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2016 року № 177 затверджений Порядок присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань (далі - Порядок № 177), який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2016 року за № 498/28628.
Пунктом 3 Розділу І Порядку № 177 визначено, що первинні спеціальні звання поліції присвоюються особам, уперше прийнятим або переведеним на службу в поліцію з інших органів державної влади, з наявним військовим або іншим спеціальним званням у порядку переатестування, після закінчення курсів первинної професійної підготовки (спеціалізації).
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позивачу, після прийняття на службу в поліцію має бути присвоєне первинне спеціальне звання середнього складу поліції майор поліції в порядку переатестування, після закінчення курсів первинної професійної підготовки (спеціалізації).
Так, відповідно до положень Розділу І Порядку № 177 первинні спеціальні звання особам, зазначеним у пунктах 2, 3 цього розділу, присвоює Голова Національної поліції України (пункт 5).
Подання про присвоєння первинних спеціальних звань поліції особам, які проходять службу на посадах молодшого складу поліції, готуються кадровими підрозділами органів та підрозділів поліції для підготовки наказу по особовому складу (пункт 12).
Наказ про присвоєння спеціальних звань поліції видається один раз на місяць в останній робочий день місяця (пункт 15).
Розділом ІІ Порядку № 177 передбачено, що для присвоєння первинних спеціальних звань середнього складу поліції, у порядку переатестування, зарахування на службу в поліції до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України надсилається подання про присвоєння спеціального звання поліції (додаток 1), у якому зазначається:
1) у разі присвоєння первинного спеціального звання молодшого та середнього складу поліції - інформація про зняття з військового обліку або надання відстрочки на період проходження служби в поліції, закінчення курсів первинної професійної підготовки (спеціалізації) та результати висновку військово-лікарської комісії;
2) у разі присвоєння первинного спеціального звання поліції, спеціального звання полковника поліції, спеціального звання достроково (дострокового спеціального звання посмертно), за сукупністю строків перебування в наявному спеціальному (військовому) званні, у порядку переатестування, а також зарахування до кадрів поліції - усі посади з початку трудової діяльності, проходження служби, навчання на денних відділеннях навчальних закладів та причини перерв (пункт 1).
До документів про присвоєння первинного спеціального звання середнього складу поліції додаються завірені працівником кадрового підрозділу відповідного органу чи підрозділу поліції копії диплома про закінчення вищого навчального закладу, додатка до нього, військового квитка та сертифіката про закінчення курсів первинної професійної підготовки (спеціалізації) (пункт 4).
За своєчасне подання матеріалів про присвоєння спеціальних звань середнього складу поліції відповідає керівник органу чи підрозділу поліції, у якому проходить службу особа, що представляється до присвоєння спеціального звання, а контролюють - керівники підрозділів кадрового забезпечення цих органів та підрозділів або особи, які виконують їх обов'язки (пункт 7).
У разі несвоєчасного подання матеріалів про присвоєння чергового спеціального звання особам середнього складу до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України надсилається аргументована інформація про причини порушення термінів подання та заходи реагування до осіб, які таке порушення допустили (пункт 8).
Подання про присвоєння спеціальних звань поліції, які надсилаються до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України, подаються за підписом керівників органів та підрозділів поліції або осіб, які виконують їх обов'язки (пункт 9).
З постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року (справа № 1.380.2019.000469) вбачається, що Головним управлінням Національної поліції у Львівській області було складене подання від 02 березня 2018 року про присвоєння рядовому поліції ОСОБА_1 , дільничному офіцеру поліції сектору превенції Червоноградського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, первинного спеціального звання в порядку переатестування - ,,майор поліції» з висновком керівника органу поліції (начальника Головного управління Національної поліції у Львівській області) від 01 березня 2018 року про те, що ОСОБА_1 заслуговує присвоєння первинного спеціального звання - майор поліції.
Подання та висновок відповідають формі, яка міститься у Додатку 1 до Порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань (пункт 1 розділу II).
Також в наданих відповідачем документах наявна копія довідки про закінчення первинної професійної підготовки, виданої головою ліквідаційної комісії ДУ ,,Волинський навчальний центр підготовки поліцейських”18 липня 2017 року № 124 рядовий поліції ОСОБА_1 у період з 20.03.2017 по 18.07.2017 проходив первинну професійну підготовку у державній установі ,,Волинський навчальний центр підготовки поліцейських” та копія відомості про результати первинної професійної підготовки .
Подання та висновок відповідають формі, яка міститься у Додатку 1 до Порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань (пункт 1 розділу II).
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.000469, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі № 1.380.2019.000469 - скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо своєчасного направлення до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України належним чином оформленого подання про присвоєння ОСОБА_1 первинного спеціального звання поліції. Зобов'язано Головне управління Національної поліції у Львівській області у відповідності до Порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань, затвердженого наказом МВС України № 177 від 12.03.2016, належним чином підготувати подання та інші документи для присвоєння ОСОБА_1 первинного спеціального звання поліції та направити їх до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України. Також судом зобов'язано Національну поліцію України розглянути подання та вирішити питання про присвоєння ОСОБА_1 первинного спеціального звання поліції у відповідності до приписів Порядку присвоєння спеціальних звань поліції та позбавлення спеціальних звань, затвердженого наказом МВС України № 177 від 12.03.2016.
Відповідно до листа Головного управління Національної поліції у Львівській області від 07 травня 2020 року № К-166/65/13-2020, за наслідками розгляду звернення позивача від 24 квітня 2020 року про направлення матеріалів щодо присвоєння спеціального звання майор поліції, позивача повідомлено про те, що до Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України 20.03.2020 надіслано матеріали про присвоєння первинного спеціального звання майор поліції, у порядку переатестування, на виконання Постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року № 1.380.2019.000469. Інформація щодо розгляду зазначених вище матеріалів на даний час у ГУНП відсутня.
Постановою КМ України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» затверджена схема окладів поліцейських за спеціальними званнями. Так, у схемі зокрема передбачено, що оклад за спеціальним званням майор поліції складає 2000,00 грн, при цьому оклад за званням рядовий - 400,00 грн.
Виходячи з викладеного, у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача у період з 01 серпня 2017 року (дня наступного за днем закінчення спеціальної підготовки) до 06 березня 2020 року, коли позивач був звільнений зі служби, (19 місяців) не отримував доплату за спеціальне звання майор поліції, натомість йому виплачувалась така доплата за спеціальне звання рядовий поліції.
Згідно з положеннями ч. 1-2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відтак, у зв'язку із порушенням відповідачем права позивача на присвоєння спеціального звання майор поліції, що встановлено рішенням суду від 28 січня 2020 року, останній був позбавлений можливості отримувати оклад за спеціальне звання у сумі 2000,00 грн, натомість йому нараховувався та виплачувався такий оклад за спеціальне звання рядового поліції у сумі 400,00 грн. Різниця між окладами складає (2000 - 400) 1600,00 грн на місяць. Період з моменту проходження спеціальної підготовки позивачем та до дня звільнення його зі служби складає 19 повних місяців. Тому, сума шкоди у результаті порушення його прав розраховується наступним чином: 19 х 1600,00 грн, та складає 30400,00 грн. Саме така сума підлягає стягненню з ГУ Національної поліції у Львівській області на користь позивача.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20000,00 гривень, суд при її вирішенні виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 3 ст.23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров'я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім'ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення судів, стурбованістю і тривогою через те, що ситуація триває надмірно довго (на протязі 2017 - 2018); негативним впливом такої протиправної бездіяльності відповідача на здоров'я позивача, постійними стресами під час розмови з працівниками кадрів ГУ НП по питанню повернення звання, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим невиконанням судового рішення, розчаруванням.
Разом з цим, суд звертає увагу, що матеріали адміністративної справи не містять жодного доказу на підтвердження причинного зв'язку між прийнятим рішенням відповідача та завданням позивачу моральної шкоди.
Враховуючи позицію Верховного Суду (постанова від 15.12.2020 р. № 752/17832/14-ц), розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Таким чином, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної вимоги в частині відшкодування моральної шкоди.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 90 КАС України).
Суд вважає, що в даному випадку позивачем не надано достатньо належних та допустимих доказів спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не піддягають.
Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач не виконав процесуального обов'язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.
Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 72,77,94, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ - 40108833) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, - задоволити частково.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди 30400 (тридцять тисяч чотириста) грн 00 коп.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, вул. Генерала Григоренка, 3, код ЄДРПОУ - 40108833) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна