Справа № 675/290/22
Провадження № 1-в/675/43/2022
"26" квітня 2022 р. м. Ізяслав
Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
засудженого ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ізяславського районного суду в режимі відеоконференції клопотання засудженого ОСОБА_4 про заміну призначеного покарання,
До Ізяславського районного суду Хмельницької області надійшло письмове клопотання засудженого ОСОБА_4 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення воліу виді 15 років позбавлення волі. В обґрунтування поданого клопотання зазначає, що з вироку за яким він засуджений, виключено одну з кваліфікуючих ознак, що також вказує на наявність підстав для призначення покарання саме у виді 15 років позбавлення волі. ОСОБА_4 просить звільнити його з-під варти для прийняття участі у військовій операції щодо визволення України.
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_4 та його захисник подане клопотання з урахуванням поданих письмових доповнень, підтримали в повному обсязі.
Прокурор проти задоволення клопотання заперечив, посилаючись на його безпідставність.
Дослідивши матеріали клопотання засудженого, матеріали особової справи засудженого ОСОБА_4 , заслухавши його доводи, позицію захисника, з'ясувавши думку прокурора, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що таке клопотання до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , який відбуває покарання у державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», за вироком Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2009 року з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК України було засуджено до довічного позбавлення волі із конфіскацією належного йому майна, крім житла, за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Зазначеним вироком ухвалено строк відбуття покарання рахувати ОСОБА_4 з 03.08.2009 року, зарахувавши строк перебування під вартою з 21.01.2008 року по 02.08.2009 року.
Ухвалою Верховного суду України від 08.12.2009 року вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 03.08.2009 року щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.
При цьому, у відповідності до ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 09.06.2016 року було зараховано в строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 затримання та тримання під вартою як запобіжний захід з 21.01.2008 року по 08.12.2009 року включно з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Необхідно наголосити, що суд при постановленні вироку щодо засудженого ОСОБА_4 призначив покарання у відповідності до положень Конституції України та чинного на той час Кримінального кодексу України. При цьому, на даний час караність діянь, вчинених ОСОБА_4 будь-яким законом не усунута.
Вирішуючи клопотання засудженого, суд враховує, що питання заміни покарання більш м'яким врегульовані ст. 82 КК України.
Порядок застосування зазначеної норми права було роз'яснено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким».
Так, згідно п. 4 вказаної постанови, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк.
Таким чином, для застосування положень статті 82 КК України необхідно, щоб засуджена особа відбула не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин. Тобто положення ст. 82 КК України вимагає наявності строкового характеру призначеного особі покарання, від тривалості якого й здійснюється розрахунок строку фактично відбутого покарання, що і надає засудженій особі право на звернення з клопотанням про її застосування.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що можливість заміни невідбутої частини покарання більш м'яким для осіб, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, ст. 82 КК України не передбачена.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КК України встановлена можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи.
Згідно з ч. 2 ст. 87 КК України актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років, а згідно ч. 7 ст. 151 КВК України засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше 20 років призначеного покарання.
Отже, нормами Кримінального кодексу України передбачено можливість заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким покаранням шляхом помилування засудженого, що у повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
При цьому саме актом помилування може бути вирішено питання про заміну покарання засудженому у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк, про що просить в своєму клопотанні засуджений ОСОБА_4 .
Так, проаналізувавши норми національного законодавства, практику Європейського суду з прав людини, суд прийшов до висновку, що чинне законодавство України передбачає можливість заміни невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким, лише шляхом помилування засудженого, а підстави для заміни покарання більш м'яким поширюються лише на покарання у виді позбавлення волі на певний строк і до покарання у виді довічного позбавлення волі не можуть бути застосовані.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15.05.2019 року по справі №757/12726/18-ц (п. 36) звернула увагу на те, що 12.03.2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України. У цьому рішенні Європейський Суд визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст. 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув'язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачити, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (§194).
Згідно з частиною першою статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому частиною другою статті 6 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Зі змісту частини першої статті 75 Конституції України випливає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Як зазначено у пункті 4.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.10.2005 р. № 6-рп/2005, розглядаючи положення частини четвертої статті 5 Конституції України «ніхто не може узурпувати державну владу» у системному зв'язку з положеннями частин другої, третьої цієї статті, іншими положеннями Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що узурпація державної влади означає неконституційне або незаконне її захоплення органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об'єднаннями тощо.
Гарантією недопущення узурпації державної влади є, зокрема, закріплені Конституцією України принципи здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6) та положення, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Про це йдеться і в Рішенні Конституційного Суду України у справі про фінансування судів від 24.06.1999 р. № 6-рп/99 (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини).
Крім того, Верховним Судом України в постанові від 17.12.2013 р. у справі № 21-439а13 визначено, що суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Як зазначалось вище, за нормами діючого законодавства України механізму заміни саме судом невідбутої частини покарання на більш м'яке або умовно-дострокового звільнення стосовно засуджених до довічного позбавлення волі не передбачено. Такий механізм має бути встановлений в нормативно-правових актах, що не відноситься до компетенції суду.
Указом Президента України № 64/2022 в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан. Прокурор Офісу Генпрокурора повідомив, що із в'язниць і слідчих ізоляторів звільняють колишніх військових, які висловили бажання воювати проти російських загарбників.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку скасування запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або його зміни з інших підстав» від 15.03.2022 за № 2125-ІХ, який набрав законної сили 22.03.2022, розділ ІХ-1 Кримінального процесуального кодексу України доповнено статтею 616, відповідно до якої у разі введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, крім тих, які підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 115, 146-147, 152-156, 186, 187, 189, 255, 255і, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Отже, вимоги ст. 616 КПК України щодо підстав скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період розповсюджуються на підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному провадженні, де остаточне судове рішення у справі судом не прийнято.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 539 КПК України питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.
Статтею 537 КПК України визначені питання, які вирішуються судом під час виконання вироків, зокрема, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Порядок звільнення від відбування покарання та його відбування визначені Розділом ХІІ Кримінального кодексу України. Так, відповідно до ч.1 ст.74 КК України звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
При цьому, діючим Кримінальним кодексом України не передбачено звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування з підстав висловлення засудженим бажання воювати проти російських загарбників у складі ЗСУ.
Разом з тим, ст.87 КК України передбачено помилування, яке здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи у порядку, визначеному Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21.04.2015 №223/2015 із змінами та доповненнями.
Таким чином, на думку суду, поставлені в клопотанні вимоги засудженого не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 372, 537, 539 КПК України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про заміну призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.
Ухвала суду може бути оскаржена до Хмельницького апеляційного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області протягом семи днів з дня її проголошення, а засудженим - протягом семи днів з дня отримання копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1