Справа № 945/261/22
Провадження № 1-кп/945/347/22
Іменем України
28 квітня 2022 року м.Миколаїв
Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 (приймає участь дистанційно
з приміщення ДУ “Миколаївський слідчий ізолятор”),
під час розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області в м.Миколаєві в режимі відеоконференції з Державною установою «Миколаївський слідчий ізолятор» кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України,
встановив:
25.02.2022 року до Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.12.2021 року за № 12021152260000441 за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
На адресу суду надійшло клопотання прокурора Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 терміном на 60 діб. В обґрунтування заявленого клопотання прокурор посилався на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підтримав та просив суд задовольнити його.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора. Вважали, що клопотання прокурора задоволенню не підлягає, оскільки, визначенні останнім ризики необґрунтовані. Одночасно, просили суд обрати відносно ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Потерпілий ОСОБА_6 в підготовче судове засідання не з'явився.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , суд дійшов наступного.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 28.02.2022 року відносно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Обґрунтовуючи клопотання прокурор посилається на продовження існування низки ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Під час здійснення судового провадження судом присяжних питання, передбачене цією частиною, вирішує головуючий.
Відповідно до ч.1, п.4 ч.2 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, і може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Галь проти України”, заява №6759/11 від 16 квітня 2015 року суд наголошує на тому, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає заборону позбавлення свободи або заборону продовження позбавлення свободи, за винятком випадків, передбачених пунктом 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, передбачений вищезазначеним положенням, є вичерпним і лише вузьке їх тлумачення відповідає цілям вказаного положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 26, від 14 жовтня 2010 року, з подальшими посиланнями). Жодне свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції, поняття «свавільність» у цьому контексті є ширшим, ніж невідповідність законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством все-рівно може бути свавільним і, таким чином порушувати Конвенцію, особливо коли з боку державних органів мали місце недобросовісність або введення в оману (див. вищенаведене рішення у справі «Моорен проти Німеччини» (Mooren v. Germany), пп. 72, 77 і 78, з подальшими посиланнями) або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Нештяк проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява № 65559/01, п.74, від 27 лютого 2007 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Таран проти України” від 17 жовтня 2013 року зазначено, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Крім того, у згаданому вище рішенні Європейського суду йдеться про те, що з плином часу продовжуване тримання заявника під вартою потребує більшого обґрунтування. При цьому, прокурором у клопотанні такого обґрунтування не наведено, жодних додаткових підстав щодо цього не зазначено, відповідних доказів суду не представлено.
Звертаючись до суду з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор посилається на наявність ризиків, передбачених п.п.1,2,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Вирішуючи питання про обрання та зміну запобіжного заходу суд враховує, особу обвинуваченого, щодо якого у судовому засіданні встановлено та матеріалами кримінального провадження підтверджено, що обвинувачений ОСОБА_5 є повнолітнім, раніше судимий, при цьому має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, а саме: батька, з яким обвинувачений спільно проживає за місцем своєї реєстрації, офіційно не працевлаштований. При цьому, за місцем проживання характеризується посередньо та неодноразово проходив лікування у закладах з надання психіатричної допомги. Крім цього, суд враховує також тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні тяжкого злочину.
Згідно з положеннями ч.3 ст.176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Суд вважає, що докази та обставини, на які посилається прокурор у клопотанні про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не дають достатніх підстави вважати, що застосування виключно запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого і не зможе запобігти вищевказаним ризикам. А отже, у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити.
Відповідно до ч. ч.1,4 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно з приписами ч.ч.1,2 ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Суд вважає, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на обвинуваченого обов'язків: прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області; не залишати місце простійного проживання без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, буде достатнім для запобігання ризиків, зазначених у клопотанні прокурора.
Відповідно до ч.6 ст.181, ч.1 ст.219 КПК України строк дії запобіжного заходу спливає 26 червня 2022 року (включно).
Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 196, 205, 331, 350, 369, ч.1 ст.372 КПК України, суд, -
постановив:
Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Миколаївської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с.Сирове Врадіївського району Миколаївської області змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , без застосування електронних засобів контролю.
ОСОБА_5 звільнити з-під варти в залі судового засідання (Державна установа “Миколаївський слідчий ізолятор”).
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на два місяці, такі обов'язки:
- прибувати за кожною вимогою до Миколаївського районного суду Миколаївської області;
- не залишати місце простійного проживання без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Срок дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 спливає 26 червня 2022 року (включно).
Органу Національної поліції у відповідності до вимог ч.4 ст.181 КПК України поставити на облік обвинуваченого ОСОБА_5 повідомити про це суд.
Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_5 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч.1 ст.392 КПК України.
Суддя ОСОБА_1
28.04.2022