про залишення позову без розгляду
28 квітня 2022 року Справа № 320/7204/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача збитків, завданих державі, у розмірі 3818,24 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що під час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 , ним були заподіяні збитки у сумі 5818,24 грн. у вигляді нестачі пального, мастильних матеріалів та технічних засобів по службі ПММ на складі «ДЗ», що підтверджується матеріалами службового розслідування. Враховуючи, що у добровільному порядку позивачем було відшкодовано збитки лише в сумі 2000,00 грн., позивач просить стягнути з відповідача іншу частину заподіяних збитків у розмірі 3818,24 грн. в примусовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на офіційну електронну адресу.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, суд зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 15.09.2005 по 31.12.2006 проходив військову службу на посаді начальника приймального радіовузла Р-450 Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України.
З наказу командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 22.12.2006 №526 вбачається, що в грудні 2006р. за наказом командира військової частини було проведено прийом-передачу складу «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 у техніка ПММ 2-го підрозділу військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 .
В ході роботи комісії було виявлено нестачу пального, мастильних матеріалів та технічних засобів по службі ПММ на складі «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 , загальна сума якої складає 5818,24 грн.
В результаті роботи комісії по прийому передачі складу «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 був складений акт прийому-передачі матеріальних засобів складу пального довгострокового зберігання служби ПММ військової частини НОМЕР_2 за вх.№570 від 15.12.2006.
За фактом нестачі командиром військової частини НОМЕР_2 було призначено службове розслідування, в ході проведення якого було встановлено, що вказана нестача виникла з вини техніка ПММ 2-го підрозділу військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 внаслідок низького контролю за наявністю, введенням обліку, перевіркою збереження матеріальних засобів на складі ПММ «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 .
У зв'язку з цим вказаним наказом за відсутність належного контролю за наявністю, станом збереження матеріальних засобів по службі ПММ на складі ПММ «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 , що призвело до виникнення нестачі на складі ПММ «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 , техніка ПММ 2-у підрозділу військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності та вирішено утримати з грошового забезпечення суму в розмірі 5818,24 грн. в рахунок погашення нестачі.
Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_2 від 31.01.2007 №72 відповідачем за прибутково-касовим ордером від 18.01.2007 №3 було внесено суму в розмірі 2000,00 грн.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 29.12.2006 №269 прапорщика ОСОБА_1 , начальника приймального радіовузла Р-450, тимчасово виконуючого вакантну посаду техніка взводу матеріального забезпечення 2-го підрозділу військової частини НОМЕР_2 , звільнено з військової служби у запас у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту. З 31.12.2006 відповідача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
На теперішній час відповідачем не погашено заборгованість із заподіяних збитків в сумі 3818,24 грн., що підтверджується книгою грошових стягнень і нарахувань Військової частини НОМЕР_1 , яка є правонаступником військової частини НОМЕР_2 .
Листом від 29.08.2019 Військова частина НОМЕР_1 звернулася до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування залишку заподіяної шкоди в розмірі 3818,24 грн., однак вказана вимога була залишена без задоволення, що змусило позивача звернутися до суду з позовом у цій справі про примусове стягнення боргу.
Підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами на час виникнення спірних правовідносин було визначено Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (далі - Положення, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 17 Положення командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.
У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п'ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.
Згідно з пунктом 31 Положення у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.
Вказане Положення було чинним до моменту набрання чинності Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (31 жовтня 2019 року), статтею 4 якого визначено, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Предметом адміністративного позову у цій справі є стягнення з відповідача на користь позивача 3818,24 грн майнової шкоди.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 у справі №818/1688/16 (провадження № 11-892апп18) з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та вказала про наступне.
У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Тобто, перебіг строку звернення до суду з цим адміністративним позовом на час звернення позивача із ним до суду повинен визначатися саме відповідними нормами КАС України.
Такий правовий висновок викладено Верховним судом у постанові від 26.01.2021 у справі № 620/1720/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94427374).
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Як було вказано вище, в грудні 2006р. за наказом командира військової частини було проведено прийом-передачу складу «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 у техніка ПММ 2-го підрозділу військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 . В ході роботи комісії було виявлено нестачу пального, мастильних матеріалів та технічних засобів по службі ПММ на складі «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 , загальна сума якої складає 5818,24 грн.
В результаті роботи комісії по прийому передачі складу «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 був складений акт прийому-передачі матеріальних засобів складу пального довгострокового зберігання служби ПММ військової частини НОМЕР_2 за вх.№570 від 15.12.2006.
За фактом нестачі командиром військової частини НОМЕР_2 було призначено службове розслідування, в ході проведення якого було встановлено, що вказана нестача виникла з вини техніка ПММ 2-го підрозділу військової частини НОМЕР_2 прапорщика ОСОБА_1 внаслідок низького контролю за наявністю, введенням обліку, перевіркою збереження матеріальних засобів на складі ПММ «ДЗ» військової частини НОМЕР_2 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 22.12.2006 №526 прапорщика ОСОБА_1 було притягнуто до повної матеріальної відповідальності та вирішено утримати з грошового забезпечення суму в розмірі 5818,24 грн. в рахунок погашення нестачі.
Отже, шкода, завдана військовій частині НОМЕР_1 , полягає в нестачі майна на суму 5818,24 грн, яка була виявлена у грудні 2006 року, оформлена відповідним актом службового розслідування, після чого і виникли підстави для звернення до суду з цим позовом до відповідача.
Водночас з даним позовом позивач звернувся до суду 05.06.2021, тобто з пропуском строку для такого звернення, встановленого КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 червня 2021 року у справу № 420/4099/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97881260).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак початок перебігу строків звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Так, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою сприяння досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулювання учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Також варто зазначити, що у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі №9901/588/19 Верховний Суд у складі Великої Палати вказав, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не слід розцінювати як порушення права на доступ до суду.
Відповідно до пункту частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено поважних причин його пропуску, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову без розгляду.
Керуючись статтями 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов залишити без розгляду.
2. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.
Суддя Дудін С.О.