26 квітня 2022 року № 320/5251/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась гр. ОСОБА_1 з позовом, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Березанської міської ради від 31.03.2021 № 52-К про її звільнення з посади головного спеціаліста відділу з земельних питань управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради;
- поновити її на роботі на посаді головного спеціаліста відділу з земельних питань управління містобудування, архітектури та землекористування Виконавчого комітету Березанської міської ради з 01 квітня 2021 року;
- стягнути з Виконавчого комітету Березанської міської ради Київської області на її користь суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.04.2021 по час ухвалення рішення у справі з відповідними відрахуваннями установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що оскаржуване розпорядження є протиправним, оскільки відповідачем не було дотримано процедури звільнення. Вказала, що їй не було запропоновано вакантної посади, яку вона могла би обійняти відповідно до своєї кваліфікації.
Представник відповідача надав суду відзив, в якому проти позову заперечив та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Судом встановлено, що розпорядженням ВК Березанської міської ради від 06.06.2016 № 115-К ОСОБА_1 призначено на посаду спеціаліста відділу землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради.
Зазначеним розпорядженням позивачці присвоєно 13-й ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.
Розпорядженням від 03.09.2018 №110-К позивачці присвоєно 12-й ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.
Розпорядженням ВК Березанської міської ради від 29.03.2019 № 42-К у зв'язку з реорганізацією відділу землекористування та агропромислового розвитку виконавчого комітету Березанської міської ради відповідно до рішення Березанської міської ради від 22.01.2019 №641-59 «Про затвердження загальної чисельності та структури апарату Березанської міської ради та її виконавчого комітету» позивачку переведено на конкурсній основі на посаду начальника відділу з земельних питань управління землекористування та агропромислового розвитку виконавчого комітету Березанської міської ради та присвоєно 11-й ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.
Розпорядженням ВК Березанської міської ради від 30.08.2019 № 119-К позивачку переведено на посаду головного спеціаліста відділу агропромислового розвитку управління землекористування та агропромислового розвитку виконавчого комітету Березанської міської ради.
Рішенням відповідача від 09.01.2020 №964-83 VII та розпорядженням від 10.02.2020 № 19-К у зв'язку із змінами в структурі позивачку переведено на посаду головного спеціаліста відділу з земельних питань управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради.
Рішенням Березанської міської ради від 12.01.2021 №96-06-VIII «Про затвердження структури та загальної чисельності Березанської міської ради на 2021 рік» затверджено структуру та загальну чисельності Березанської міської ради на 2021 рік.
Рішенням Березанської міської ради від 26.01.2021 № 103-07-VIII «Про виконавчі органи Березанської міської ради та затвердження положень про них» ліквідовано управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради та створено відділ архітектури та містобудування виконавчого комітету Березанської міської ради та відділ з земельних та екологічних питань виконавчого комітету Березанської міської ради.
На підставі розпорядження міського голови від 28.01.2021 № 9-к «Про попередження працівників Березанської міської ради про зміну істотних умов праці та можливе вивільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності» позивачку під особистий підпис було попереджено про можливе вивільнення 01.02.2021. Одночасно із повідомленням про можливе вивільнення їй було запропоновано взяти участь у конкурсі на вакантну посаду головного спеціаліста відділу з земельних та екологічних питань ВК Березанської міської ради.
Як слідує з попередження від 01.02.2021, позивачка погодилася взяти участь у конкурсі.
Конкурс на заміщення вакантних посад посадових осіб Березанської міської ради відбувся 23.03.2021.
Позивачка взяла участь у зазначеному конкурсі та за результами його проходження набрала 19 балів.
Як слідує із протоколу конкурсної комісії від 23.03.2021 № 2, комісія вирішила вважати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 такими, що успішно пройшли конкурс на заміщення вакантної посади головного спеціаліста відділу з земельних та екологічних питань виконавчого комітету Березанської міської ради.
Рекомендувати ОСОБА_2 у призначенні на посаду головного спеціаліста відділу з земельних та екологічних питань виконавчого комітету Березанської міської ради.
Позивачка 30.03.2021 звернулася до Березанського міського голови із заявою, в якій просила перевести її на вакантну посаду головного спеціаліста відділу з зем ельних та екологічних питань ВК Березанської міської ради у зв'язку з ліквідацією управління містобудування, архітектури та землекористування ВК Березанської міської ради з 31.03.2021 або запропонувати іншу рівнозначну посаду відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України.
Розпорядженням ВК Березанської міської ради від 31.03.2021 № 52-К позивачку звільнено із займаної посади з 01.04.2021 згідно п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штатної чисельності.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися суд зазначає таке.
Законом України «Про місцеві державні адміністрації» визначено організаційні засади, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
Згідно ст. 5 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.
У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.
Відповідно до ст. 44 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» голова місцевої державної адміністрації затверджує положення та визначає структуру апарату, призначає на посади і звільняє з посад керівників та інших працівників структурних підрозділів апарату.
Згідно ст. 47 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Гранична чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на утримання місцевих державних адміністрацій та їх апаратів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.
Типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації та рекомендаційний перелік її структурних підрозділів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМУ від 26.09.20125 № 887 затверджено Типове положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації (далі -Положення № 887).
Згідно п. 1- п.5 Положення № 887 структурний підрозділ місцевої держадміністрації (далі - структурний підрозділ) утворюється головою місцевої держадміністрації, входить до її складу і в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечує виконання покладених на цей підрозділ завдань.
Структурний підрозділ підпорядкований голові місцевої держадміністрації, а також підзвітний і підконтрольний відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
Структурний підрозділ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, розпорядженнями голови місцевої держадміністрації, а також положенням про структурний підрозділ.
Вид структурного підрозділу (департамент, управління, відділ, сектор, інший структурний підрозділ, передбачений законом) та його статус як юридичної особи публічного права визначаються головою місцевої держадміністрації.
Основним завданням структурного підрозділу є забезпечення реалізації державної політики у визначеній одній чи кількох галузях на відповідній території.
Відповідно до абз 2 п. 4 Постанови КМУ від 12.03.2005 № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій» (далі - Постанова КМУ № 179) у складі апарату районних державних адміністрацій, їх самостійних управлінь, відділів та інших структурних підрозділів, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади в районах та містах обласного значення можуть утворюватися (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу) відділи з штатною чисельністю не менш як 3 одиниці та сектори з штатною чисельністю не менш як 2 одиниці.
Згідно абз. 9 п. 4 Постанова КМУ № 179 у разі недоцільності утворення у складі апарату місцевих державних адміністрацій, їх структурних підрозділів, зазначених у пункті 3-1 цієї постанови, територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади підрозділів, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту, для виконання окремих функцій вводяться посади відповідних спеціалістів.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис.
За змістом роз'яснень наданих Пленумом Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992, випливає про те, що суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов'язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників), однак не вправі перевіряти, зокрема, доцільність вчинення власником чи роботодавцем дій по формуванню нової структури органу, визначення чисельності її штату. Власник чи уповноважений ним орган на свій розсуд має право визначати чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини .
Статтею 5-1 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Зі змісту статті 40 КЗпП України зрозуміло, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання за ініціативою власника трудового договору з працівником, як при: ліквідації; реорганізації; скороченні чисельності працівників або скороченні штату працівників.
При цьому вживані в цій нормі поняття "ліквідація", "реорганізація", "скорочення чисельності або штату працівників" стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.
Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами за умови дотримання власником вимог частини другої статті 40, статті 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Рішенням Березанської міської ради від 26.01.2021 № 103-07-VIII «Про виконавчі органи Березанської міської ради та затвердження положень про них» ліквідовано управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради та створено відділ архітектури та містобудування виконавчого комітету Березанської міської ради та відділ з земельних та екологічних питань виконавчого комітету Березанської міської ради.
За приписами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази пропонування позивачці одночасно із попередженням про вивільнення жодної вакантної посади, яка з'явилися на підприємстві протягом усього періоду оптимізації та існувала на день звільнення.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивачки згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України не дотримано приписи статті 49-2 КЗпП України щодо забезпечення відповідачем гарантованих позивачці прав на сприяння у збереженні роботи та дотримання процедури її вивільнення. У свою чергу, звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі №6-2748цс15 викладено правовий висновок про те, що під час звільнення працівника на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі змінами в організації праці, у тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених ст.49-2 КЗпП України. Враховуючи той факт, що позивачка не може бути поновлена на попередній посаді у зв'язку з її скороченням, суд вважає, що вона підлягає поновленню на роботі на рівнозначній посаді з урахуванням вимог ст. 49-2 КЗпП України. Такий спосіб захисту порушених прав працівника є ефективним та забезпечує поновлення прав у відповідності до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд вважає, що вказана процедура поновлення незаконно звільненого працівника на рівнозначній посаді є загальною, тому, приймаючи до уваги той факт, що суд не вправі втручатися в прийняття власником підприємства рішень щодо зміни в організації структури та чисельності працівників, такий спосіб захисту не потребує конкретизації та уточнення у судовому рішенні та узгоджується з вищезазначеними нормами права, тобто їм не суперечить. Таким чином, власник або уповноважений ним орган мають вжити заходи щодо відновлення існуючих до моменту звільнення працівника відносин між працівником та роботодавцем, з врахуванням обставин вказаних вище, в тому числі і на раніше займаній посаді або рівнозначній, з врахуванням структури або штату підприємства.
Оскільки позивачці не пропонувалися всі наявні вакантні посади на момент звільнення, відповідачем гарантованих прав на сприяння у збереженні роботи та дотримання процедури її вивільнення не дотримано, суд констатує, що оскаржуване розпорядження підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позивачку слід поновити на посаді головного спеціаліста відділу з земельних питань управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради або на рівнозначній посаді з 01.04.2021 року із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими "Порядком обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок).
Пунктом 2 абзацом 3 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати, передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 8 абзацу 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно із пунктом 6 абзацом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.1999 № 13, при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
На вимогу суду відповідачем надано розрахунок середньої заробітної плати позивачки, з якого слідує, що середньомісячний заробток складає 67584,70 грн, середньоденний - 544,04 грн.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік" та ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану норма тривалості робочого часу: за квітень 2021 року 22 дні, травень 2021 року 18 днів, червень 2021 року 20 днів, липень 2021 року 22 дні, серпень 2021 року 21 день, вересень 2021 року - 22 дні, жовтень 2021 року 20 днів, листопад 2021 року 22 дні, грудень 2021 року 22 дні, січень 2022 року 19 днів, лютий 2022 року 20 днів, березень 2022 року 23 дні, квітень 2022 року 18 днів.
Таким чином, загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу з 01.04.2021 по 26.04.2022 складає 269 днів, а загальна сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01.04.2021 по 26.04.2022, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 146346, 76 грн (544,04 х 269 грн).
Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зобов'язаний виплатити позивачці суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Отже, рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді та присудження суми заробітної плати за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання, де середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць із утриманням із цієї суми обов'язкових податків та зборів - підлягає до негайного виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Відповідно до ч.1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 72, ч. 3 ст. 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають учасники справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
На підставі викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги позивачки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження Виконавчого комітету Березанської міської ради від 31.03.2021 № 52-К «Про звільнення ОСОБА_1 » .
Поновити гр. ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з земельних питань управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради або на рівнозначній посаді з 01.04.2021 .
Стягнути з Виконавчого комітету Березанської міської ради на користь гр. ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2021 по день прийняття рішення у справі у розмірі 146346 (сто сорок шість тисяч триста сорок шість) грн 76 коп, з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення гр. ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу з земельних питань управління містобудування, архітектури та землекористування виконавчого комітету Березанської міської ради або на рівнозначній посаді з 01.04.2021 та в частині стягнення з Виконавчого комітету Березанської міської ради на користь гр. ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
У решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.