27 квітня 2022 року м. Житомир справа № 240/3420/22
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Окис Т.О.,
секретаря судового засідання Ходоровської Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправною та скасування постанови,
установив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - позивач, Управління, ГУ ПФУ в Житомирській області) звернулось у суд з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (далі - Відділ ПВР УЗПВР у Житомирській області, відповідач) від 06 грудня 2021 року ВП №65317277 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки позивач виконав рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі № 240/13725/20 та провів перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що становить 2 мінімальні заробітні плати згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік з 17 липня 2018 року. Наголошує, що з 01 квітня 2021 року функції з фінансування виплати пенсій покладено на Пенсійний фонд України, тому у позивача відсутні повноваження щодо виплати пенсії (виплати заборгованості на виконання судового рішення). Зауважує, що проведення виплати заборгованості, яка утворилась внаслідок перерахунку підвищення пенсії ОСОБА_2 , здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а саме програми КПКВК 2506080 «Фінансування виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України». За рахунок бюджетних асигнувань, виділених позивачу на виконання судових рішень у 2021 році, проведено виплату нарахованих коштів на виконання рішень судів, які надійшли до 11 листопада 2019 року. Для повного виконання судових рішень, що набрали законної сили позивачем 02 липня 2021 року направлено звернення до Пенсійного фонду України про виділення додаткових коштів. Однак, збільшення видатків на фінансування зазначеної бюджетної програми не проведено. Таким чином не проведення виплати обумовлено відсутністю відповідного фінансового забезпечення, що не залежить від волі керівника позивача та не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Ухвалою суду від 16 лютого 2022 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов. Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа, ОСОБА_1 ).
22 лютого 2022 року відповідач надав відзив на позов, в якому просить в його задоволенні відмовити. Зазначає, що при перевірці виконання рішення суду боржником, державним виконавцем з доданих останнім розрахунків установлено, що рішення суду не виконано, а саме нарахування пенсії з 17 липня 2018 року проведено не в розмірі, визначеному рішенням суду. Доплата до пенсії нарахована в значно меншому розмірі, ніж 2 мінімальні заробітні плати згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Отже станом на 06 грудня 2021 року рішення суду не виконано боржником без поважних причин, що і стало підставною для прийняття постанови про накладення штрафу.
Суд установив, що 05 травня 2021 року до відповідача надійшла заява ОСОБА_1 з проханням прийняти до виконання виконавчий лист по справі №240/13725/20, виданий 14 квітня 2021 року Житомирським окружним адміністративним судом, яким ГУ ПФУ в Житомирській області зобов'язано з 17 липня 2018 року здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює 2 мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
06 травня 2021 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №65317277, копії якої направлено сторонам виконавчого провадження та надано боржнику 10 робочих днів для добровільного виконання.
25 травня 2021 року ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило відповідача, що на виконання рішення суду з 17 липня 2018 року здійснено перерахунок підвищення до пенсії ОСОБА_1 . Сума донарахованих коштів з 17 липня 2018 року по 30 квітня 2021 року складає 116785,24 грн., інформація про яку надана Пенсійному фонду України шляхом включення до реєстру судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми «Реєстр судових рішень» ІКІС ПФУ. Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Деяку питання організації виплати пенсій та грошової допомоги» від 16 грудня 2020 року №1279 перерахування коштів на пенсійні виплати здійснює Пенсійний фонд України і з 01 травня 2021 року виплата здійснюється відповідно до рішення суду.
19 жовтня 2021 року на адресу боржника направлено вимогу державного виконавця, якою зобов'язано в 5-денний термін з моменту її отримання повідомити про виконання рішення суду та надати підтверджуючі документи.
22 жовтня 2021 року Управління повідомило відповідача, що за результатами перерахунку розмір пенсії ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року становить 10009,94 грн., у тому числі 7446,00 грн. підвищення за проживання на території радіоактивного забруднення. З 01 листопада 2021 року виплата пенсії буде здійснюватися у розмірі, визначеному на виконання рішення суду.
06 грудня 2021 року у зв'язку з встановленням факту невиконання рішення суду без поважних причин державний виконавець прийняв постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
Уважаючи таке рішення протиправним, ГУ ПФУ в Житомирській області подало цей позов до суду.
У судовому засіданні представник позивач просив позов задовольнити. Визнав, що вперше виплата доплати до пенсії ОСОБА_1 за проживання на території радіоактивного забруднення проведена у листопаді 2021 року. Однак, нарахування та виплата такої здійснювалась у розмірі 2 мінімальних заробітних плат, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік». Підтвердив, що перерахунок доплати до пенсії ОСОБА_1 за проживання на території радіоактивного забруднення виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а саме 2019, 2020, 2021 роки, проведений ГУ ПФУ в Житомирській області вже після прийняття спірної постанови відповідачем.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві. Зауважив, що підставою для накладення штрафу стало саме встановлення факту проведення Управлінням розрахунку доплати до пенсії ОСОБА_1 за проживання на території радіоактивного забруднення виходячи саме з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік».
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Також підкреслював, що органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення.
Так, у рішенні від 19 березня 1997 року по справі Горнсбі проти Греції, ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6 Конвенції.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Спеціальним законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка є чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1404-VIIІ).
У відповідності до статті 1 цього Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIIІ, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За правилами частини 1 статті 26 Закону України № 1404-VIIІ, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України № 1404-VIIІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 1 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів попередження про кримінальну відповідальність.
За змістом статті 75 Закону України № 1404-VIIІ, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правовою підставою накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання останнім судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Отже, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.
Відповідно до змісту положень частини 3 зазначеної правової норми, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону, а частина 4 наголошує на тому, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути прийнята лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Як установлено судом та підтверджується наданим позивачем розрахунком суми, що підлягає виплаті по пенсійній справі 918150813626 - ОСОБА_1 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року по справі №240/13725/20 щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення за період з 17 липня 2018 року по 30 квітня 2021 року розмір призначеної пенсії з 01 серпня 2018 року становить 6087,94 грн, з 01 грудня 2018 року - 6091,09 грн, з 01 березня 2019 року - 6616,69 грн, з 01 липня 2019 року - 6621,38 грн, з 01 грудня 2019 року - 6626,56 грн, з 01 травня 2020 року - 6942,70 грн, з 01 липня 2020 року - 6947,88 грн, з 01 грудня 2020 року - 6951,87 грн, з 01 березня 2021 року - 7302,79 грн.
Згідно аналогічного розрахунку за період з 17 липня 2018 року по 31жовтня 2021 року розмір призначеної пенсії з 01 серпня 2018 року становить 10009,94,94 грн, з 01 грудня 2018 року - 10013,09 грн, з 01 березня 2019 року - 10538,69 грн, з 01 липня 2019 року - 10543,38 грн, з 01 грудня 2019 року - 10548,56 грн, з 01 травня 2020 року - 10864,70 грн, з 01 липня 2020 року - 10869,88 грн, з 01 грудня 2020 року - 10873,87 грн, з 01 березня 2021 року - 11224,79 грн, 01 квітня 2021 року - 11248,40 грн, з 01 липня 2021 року - 11254,35 грн.
Разом з тим, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-VIII станом на 01 січня 2018 року розмір мінімальної заробітної плати становить 3723 грн, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року №2629-VІІІ станом на 01 січня 2019 року розмір мінімальної заробітної плати становить 4173 грн, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX станом на 01 січня 2020 року розмір мінімальної заробітної плати становить 4723 грн, а станом на 01 вересня 2020 року - 5000 грн, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6000 грн.
Отже, розмір перерахованого ОСОБА_1 підвищення до пенсії становить менше 2 мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, що не відповідає резолютивній частині рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року у справі №240/13725/20.
Наведене також підтверджено представником позивача у судовому засіданні під технічний запис та зазначено, що розрахунок підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі 2 мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік проведено вже після прийняття спірної постанови та відповідну інформацію надано відповідачу листом від 16 грудня 2021 року.
Відтак, наведені обставини не можуть свідчити про фактичне і повне виконання позивачем рішення суду та вжиття ним усіх можливих та необхідних заходів для виконання судового рішення в повному обсязі станом на день прийняття постанови про накладення штрафу.
Оскільки підставою для прийняття спірної постанови є висновок державного виконавця про не проведення позивачем розрахунку підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, суд не надає правової оцінки доводам позивача про відсутність у нього можливості здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості, яка утворилась у зв'язку з перерахунком пенсії останньої.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідач під час розгляду справи довів правомірність оскаржуваної постанови.
З огляду на викладене, ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає їх недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 272, 287, 292, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом десяти днів з дати його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис