11 квітня 2022 року Справа № 160/2172/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЮркова Е.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним, скасування його та зобов'язання вчинити певні дії,-
31 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке викладено у листі від 23.12.2021 № 46036-39493/Г-01/8-0400/21 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, з дня звернення, тобто з 30.11.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 2006 року став себе погано почувати та за результатом обстеження йому було встановлено діагноз рак головного мозку та визнано дитиною-інвалідом. ІНФОРМАЦІЯ_2 син позивача помер. Позивач вважає, що оскільки досягла пенсійного віку, є матір'ю інваліда з дитинства, має право на отримання пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке викладено у листі від 23.12.2021 р. № 46036-39493/Г-01/8-0400/21, позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 07.02.2022 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем 14.02.2022 року отримано копію ухвали суду від 07.02.2022 року разом з позовною заявою, правом на подання відзиву на позов відповідач не скористалась.
У зв'язку з введенням в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року та продовженням його до 25 травня 2022 року та з урахуванням рекомендацій Ради суддів України стосовно роботи судів в умовах воєнного стану щодо виваженого підходу до питань, пов'язаних з можливістю продовження різного роду строків, розгляд справи здійснено 11.04.2022 року.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 30.11.2021 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зі зверненням про призначення пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.12.2021 р. № 46036-39493/Г-01/8-0400/21 «Про розгляд звернення» повідомлено позивача, що в наданих до звернення документах відсутні підтвердження, що ваша дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. Рекомендовано заявнику звернутись з цього питання до лікарсько-консультаційної комісії та надати відповідний висновок. Додатково повідомлено, що відповідно до статті 44 Закону № 1058-ІV призначення пенсії здійснюється за зверненням особи. Звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду. Також є можливість подати заяву про призначення пенсії за допомогою вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи ВаnkID разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94) (стаття 17 Закону України “Про пенсійне забезпечення”).
Згідно пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 , згідно виписки з історії хвороби № 4279 КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня», хворіє з 21.04.2006 року; діагноз: медуллобластома червя мозжечка ІV ступеня злоякісності. Дитина має право на отримання виплати по інвалідності терміном до 18 років у відповідності з наказом № 454/4/1/516, розділ ХІХ п.3(3.11), код хвороби у відповідності з міжнародною статистичною класифікацією хвороб МКХ-10/1.6.
Також згідно виписки з історії хвороби № 13249 КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня», ОСОБА_2 хворіє з 21.04.2006 року.
Згідно свідоцтва про смерть від 21.02.2007 року серія НОМЕР_1 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно довідки про отримання допомоги № 1558 від 13.12.2021 року, ОСОБА_1 з 06.07.2006 року по 01.03.2007 року отримувала допомогу за ОСОБА_2 , як особи з інвалідністю з дитинства.
Отже, за наявних матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 , який хворів з 21.04.2006 року, у віці 15 років був визнаний особою з інвалідністю.
При цьому, суд зауважує, що пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать діти з інвалідністю віком до 16 років.
Отже позивачем набуто право на призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Таким чином, в даному випадку відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком, викладена в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.12.2021 р. № 46036-39493/Г-01/8-0400/21 «Про розгляд звернення», є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № 0.0.2436324504.1 від 27.01.2022 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання юридичних послуг від 25.11.2021 року № ЮБ-258, укладеним між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ «Юридичний центр Бастіон права» (виконавець).
Предметом договору є: юридичні послуги: проект заяви до УПСЗН, проект заяви до Пенсійного фонду району, проект адміністративної позовної заяви, проект клопотання про витребування доказів.
Вартість юридичних послуг, вказаних у п.1.2 цього договору становить 13800 грн. (пункт 4.1 договору).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання юридичних послуг від 25.11.2021 року № ЮБ-258, акт про надання юридичних послуг від 30.11.2021 року на суму 13800,00 грн., квитанція від 25.11.2021 року на суму 6900,00 грн., квитанція від 30.11.2021 року на суму 6900,00 грн.
Проте не надано розрахунку опису робіт, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, наданий акт про надання юридичних послуг від 30.11.2021 року містить послуги: правовий аналіз, заснований на матеріалах справи, складання проекту заяви до пенсійного фонду, складання проекту заяви до УПСЗН, проте вказані послуги не можуть бути визнані такими, що, пов'язані з розглядом справи, оскільки позов направлено на адресу суду 27.01.2022 року, та листування ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що відбувались до подання позову до суду не є витратами, пов'язаними з розглядом справи. Також акт виконаних робіт, який би підтвердив виконання адвокатом своїх обов'язків щодо надання правничої допомоги саме у справі № 160/2172/22, погоджений сторонами, до суду не надано.
Суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.
Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявником не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 13800,00 грн., у зв'язку з чим заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання рішення протиправним, скасування його та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати противоправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком, яке викладено в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.12.2021 р. № 46036-39493/Г-01/8-0400/21 «Про розгляд звернення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком, відповідно до статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з дня звернення - з 30.11.2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_2 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 992,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 11 квітня 2022 року.
Суддя Е.О. Юрков